Конфлікт Саакашвілі—Авакова. Справжні причини

Схоже, ні війна на сході, ні втрата територій, ні складна економічна ситуація, ні приїзд віце-президента США Джо Байдена не можуть зупинити внутрішньовидову боротьбу в українській політиці. Конфлікт, який трапився на засіданні Ради реформ в понеділок ввечері, викликав бурхливу реакцію громадськості. Всі кинулися розбирати — що ж сталося і захищати ту чи іншу сторону. Це, звичайно, важливо для нинішньої ситуації і розуміння того — куди рухається країна з такими політиками. Однак, проблема набагато глибша. Вона носить системне явище. 

ЩО СТАЛОСЯ?

Кожна із сторін конфлікту виклала свою версію розвитку подій.

Одразу після закінчення засідання Аваков у «Фейсбуці» написав: «Щойно на Раді реформ пан Саакашвілі у відповідь на моє запитання до нього — чому він по ОПЗ спілкувався з російським олігархом з «Уралхіму» і як це пов’язано з процесом приватизації ОПЗ?, — втратив над собою контроль. Одеський губернатор зірвався в істерику і почав кричати на мене: «Ніхто не має права так розмовляти з Міхеїлом Саакашвілі, ти корумпований міністр, а я чесна людина» та перейшов до прямих образ. Я утримався від того, щоб його вдарити — хлюпнув йому в обличчя водою. Я давно не бачив настільки шизофренічного популіста... Не давав сказати нічого — перебиваючи всіх, включаючи Президента. Саакашвілі — пустобрех на труднощах, що не відповідає ні за що... Вистачить мені артистів і циркачів. Працювати треба а не тріпатися!».

Після інциденту Саакашвілі одразу дав прес-конференцію в Адміністрації Президента, де заявив: «Аваков з першої хвилини свого виступу почав говорити про те, що я не емоційно виступаю, на відміну від ТБ-шоу. Почав ображати і порушив питання «Уралхіму». Я не знаю цього олігарха, не знаю, що таке «Уралхім» і ніколи з цим олігархом не зустрічався (хоча пізніше було в МВС оприлюднили відео зустрічі Саакашвілі та російського олігарха Дмитра Мазепіна. — Авт.) Тоді ж Аваков почав матюкатися і ображати. Під час сварки Аваков жбурнув стакан, той пролетів повз людей, не потрапив, але вода потрапила на одяг. Я нікого не ображав, не лаявся у відповідь на образи, говорив тільки, що Аваков і Яценюк — злодії, і що Аваков має сидіти у в’язниці. Таку реакцію з боку команди прем’єра пов’язую з розслідуванням на ОПЗ. Тому що це дуже велика корупційна схема, в якій замішані інтереси депутатів НФ Сергія Пашинського, його бізнес-партнера Сергія Тищенка, а також нардепа Миколи Мартиненка».

МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1997 р.

«В ситуацію втрутився прем’єр-міністр Яценюк, обізвавши Саакашвілі «гастролером» і попросив «забиратися з України». У відповідь на ці заяви Саакашвілі сказав, що він «такий самий громадянин, проте, на відміну від Яценюка, не грабував Україну». Все сталося в присутності Президента Порошенка, який намагався заспокоїти сторони, а потім закрив засідання», — повідомив народний депутат Сергій Лещенко.

Після скандалу і Аваков, і Саакашвілі вимагали від прес-служби АП оприлюднити запис засідання. «Я бачу, що Арсену Авакову і Михайлові Саакашвілі кортить продемонструвати відео з Нацради реформ. Але такі перепалки у стилі вулиці ганьблять країну», — відповів прес-секретар Президента Святослав Цеголко. Звичайно, всі чекали реакції самого Президента, але до самого вечора — коли верстався номер — її так і не було.

В ЧОМУ ПРИЧИНИ?

Якими б високими словами не прикривалися сторони конфлікту, використовуючи лексику про боротьбу з корупцією і за справедливість, з усього видно, що протистояння носить корпоративно-фінансовий характер.

«Саакашвілі — нестримний популіст і всю свою кар’єру робив на тому що підтверджено, не підтверджено і вигадано, — коментує «Дню» громадський діяч Геннадій Друзенко. — У Грузії була подавлена низова та середня корупція, але монополізована угорі. Цю систему можна було створити при практично диктаторських повноваженнях на посаді президента. Водночас, Яценюк — втілення старої системи, яка любить гроші й тишу. Те, що конфлікт є акумулятивним снарядом Президента Порошенка — теж зрозуміло. Бо у будь-якій цивілізованій країні, коли високопосадовець звинувачує прем’єр-міністра прямим текстом, то хтось із них має залишити свою посаду. Не можна представляти виконавчу владу, але бути в опозиції до її голови. Тож конфлікт між Яценюком та Саакашвілі закладено, а Президент використовує останнього як зброю, якою стріляє по уряду».

«Міхеїл Саакашвілі, прийнявши з рук президента свою посаду, втратив можливість бути справжнім борцем із корупцією, а став борцем із корупцією у Кабміні, — продовжує Друзенко. — Згадуючи Мартиненка по справі і без, кожного разу у нього амнезія щодо прізвища, наприклад, Кононенка. А це вже не боротьба із корупцією, а боротьба за перерозподіл влади і ресурсів між різними групами. Але це не має жодного стосунку до реформ та державного будівництва — це політичне онлайн-шоу, яке має лише руйнівні наслідки. Мені дуже важко згадати якогось ефективного «варяга» в Україні. Я дуже скептичний до іноземців в уряді, окрім як на посадах радників. Бо замість професійності, ми імпортували догідливість чужим інтересам та епатажність. Ми імпортували грузинське превалювання маркетингу над сутністю. В результаті, їздячи країною, я спостерігаю колапс правоохоронної системи, коли в органах внутрішніх справ навіть не реєструють крадіжки».

Це вже не кажучи про проблему форсованої видачі громадянства іноземцям, головним чином грузинам, коли вони за одну ніч «перетворювалися на українців». Ще на самих початках ми писали, що таке зневажливе ставлення до інституту громадянства розмиває сам інститут держави.

«Якщо на першому місці у політиків національний інтерес, то подібних проблем та поведінки не виникатиме, — коментує «Дню» заступник голови фракції «Блок Петра Порошенка» Анатолій Матвієнко. — А якщо амбіції та особисті інтереси, тоді виникають конфлікти. Саакашвілі є частиною влади, і якщо у нього є достеменні факти правопорушень, про які він заявляє, то потрібно вирішувати це питання на рівні Президента та прем’єра. Треба подавати ці факти у відповідні органи, тим більше, що вже є НАБУ, розслідувати їх, а потім оприлюднювати. Якщо вони будуть розслідувані та доведені, тоді потрібно вимагати відставки. А зараз діє абсолютно інша логіка — спочатку оприлюднюються заяви, а чи передані вони, чи достовірні — невідомо. Те саме стосується й міністра Авакова. Але він хоча б до засідання в понеділок не робив публічних заяв. Тож мені видається, що це показник загальної культури, яку мають демонструвати власним прикладом Президент та прем’єр і вимагати у підлеглих. Існують неписані закони: якщо хочеш воювати, виходь з інституту, який ти представляєш, та воюй. Але коли ти знаходишся в цьому інституті, то треба діяти за правилами корпоративної етики. Тож мають бути покарані обидві сторони конфлікту».

ЯКИЙ ВИХІД?

Можна безкінечно обговорювати нинішні владні конфлікти в політиці їх наслідки, якщо не аналізувати першопричину. А її потрібно шукати в Апеляційному суді Києва, де в ці дні триває розгляд «справи Гонгадзе — Подольського». З останніх подій в суді. Вчора суддівська колегія на чолі з Степаном Гладієм відмовила у задоволення клопотання представників потерпілого Олексія Подольського — Віктора Шишкіна та Олександра Єльяшкевича про відвід суддів. Свою заяву сторона Подольського аргументувала численними і систематичними порушеннями законодавства, ведення судового процесу і прав потерпілого.

«За обставин, коли я та мої представники діями колегії суддів незаконно позбавлені права та можливості приймати участь у розгляді апеляційної скарги потерпілого по суті, не мають змоги навіть бути присутніми у залі судових засідань (оскільки свої незаконні рішення про видалення з зали суду колегія не скасувала, але й у Єдиному реєстрі судових рішень не оприлюднила), я не визнаю цей ганебний спектакль, це не процес, регламентований КПК України 1960 року. З 15 грудня на знак протесту і категоричного непогодження з наслідками дій «системи Кучми — Януковича», а тепер вже і Порошенка, ми покидаємо судовий процес», — повідомив «Дню» Подольський.

Дуже прикро, тому що це вина і всіх інших — журналістів, громадських діячів, політиків, хто не доклав потрібних зусиль для крапки в цій справі. Можливо, хтось скаже — вона вже набридла всім, навіщо про неї постійно згадувати. Але тоді ви приречені лише перебирати — хто правий, а хто ні — в даному випадку Саакашвілі (Порошенко) чи Аваков (Яценюк). Для початку важливо розуміти, що саме з ручкання екс-президента Грузії з Кучмою на останньому YES, клятви у вірності нинішнього президента України тому ж Кучмі на «плівках Мельниченка», давньої і тісної співпраці Яценюка з Фондом Пінчука — починається шлях в українській великій політиці. І те, що твориться сьогодні в Апеляційному суді, лише свідчить — учні не здадуть вчителя. А їхні нинішні конфлікти — це лише разборки в пісочниці...

«Це проблема клептократії, тобто влади злодіїв, як нестерпної, але — що є — основою існуючої кримінальної природи влади, яка походить від Росії, але навмисно — в погіршеному вигляді реалізованої в Україні, як частина її загального — для сфер свого впливу та інтересів кримінального архіпелагу (кримінального світу — антагоністичного по суті цивілізованому світу), — пише у «Фейсбуці» правник Костянтин Соловйов. — Це здається внутрішньою проблемою, але має велике зовнішньополітичне значення, у тому числі, як умова безпеки. І якщо є питання — «що і як робити?», то тут важливо дотримуватися позабюрократичних принципів формалізму та ієрархії знань — для організації боротьби з клептократією, як важливої частини політичного режиму».