Існування нації спирається на свідому волю її членів.
Іван Лисяк-Рудницький, історик, публіцист, педагог, дослідник української суспільно-політичної думки

Країна на пороховій діжці

Якщо російські наймити хизуються своєю безкарністю, то патріотам вже час битися за виживання держави?
8 жовтня, 2020 - 19:53

6 жовтня суд вирішив залишити підозрюваного у справі про вбивство Павла Шеремета Андрія Антоненка під вартою. У відповідь протестувальники, які зібралися на підтримку підсудного, вирішили не випускати автозак із ним з двору суду. В результаті сталася сутичка. Є постраждалі. Відео, на якому моцний поліціянт штовхає в спину співзасновника партії «Демсокира» Віктора Трегубова, навіює відчуття дежавю. Сила на силу. Стінка на стінку. Одразу ж пригадується, що в умовах свавілля влади опір — це єдиний вихід залишитися людиною. Але, чи дійсно ми вже живемо в Україні Януковича і Кучми, якщо нам доводиться відстоювати цінності кулаками?

На те, що рішення продовжувати тримати Антоненко під вартою продиктоване політичними мотивами вказують багато деталей. Роздратована реакція владців на будь-яке нагадування про пресконференцію за участю президента, на якій у якості доказів фігурували психологічні експертизи ходи. Президент України особисто приймав участь у звинуваченні добровольців та волонтерів у страшному злочині, де у якості аргументу винуватості наводилися телефонні теревені недільної давнини про вибори, аморфність людей і їх втома від війни. Але показовими є не тільки деталі звинувачення. Є й інші судові процеси, де людей при наявності більш однозначних підстав відпускають під заставу, підписку, або просто особисте зобов’язання. Буває і таке. 5 жовтня у Херсоні під заставу вийшла старша викладачка «Херсонської академії неперервної освіти» Тетяна Кузьміч на псевдо «Цвєтаєва». Контррозвідка СБУ в серпні цього року затримала її за підозрою у державній зраді та шпигунстві на користь російської спецслужби.

За версією слідства, у 2015 році Тетяну Кузьміч — тоді керівниця ГО «Русич» — відвідала окупований Крим, де була завербована представником російської спецслужби з псевдонімом «Александр Престолов». Повідомляється, що «Цвєтаєва» шпигувала за українськими службами, передаючи зібрані матеріали електронною поштою, а також при особистих зустрічах з росіянами на окупованому півострові та в Москві. Під час обшуків у неї було вилучено комп’ютер з відкритою на ньому електронною поштою, через яку вона передавала отриману інформацію, а також кредитні картки «Сбербанку Росії», російські гроші та російські агітматеріали. Після затримання до Кузьміч приїздила низка проросійських політиків та адвокатів. Видання «Новинарня», докладно розбираючи цей кейс, згадує зацікавлені сторони. «Росспівробітництво», ГО «Російський молодіжний рух» та «Російсько-український культурно-просвітницький центр «Співвітчизники». Більш ніж 500 тисяч застави за Кузьміч, за інформацією ЗМІ, сплатив депутат політичної партії «Опозиційний блок». Непогане оточення у підозрюваної, еге ж? І ось маємо. Людина, яку взяли на шпигунстві — на волі. А доброволець, автор патріотичних пісень — в тюрмі. То чи варто дивуватися, що люди ідуть в лобову атаку на правоохоронців під судами у патріотів? Громадяни не вірять у неупередженість судової системи. Особливо, коли бачать, як одних без підстав відпускають, а у звинуваченні інших приймає участь весь владний іконостас.

Принцип «Друзям все, а ворогам — закон» поступово трансформується у: «Скажи мені по відношенню до кого ти згадав про докази і я скажу чиїй стороні ти служиш». Колективна уява схильна до формування одностайних висновків. Особливо в умовах війни, на якій завжди є тільки дві сторони. Ми — вони. Свої — чужі. Наші захисники і наші вороги. Намагаючись зіграти у відстороненість, влада неминуче потрапляє під підозру. В головах людей формується чітке уявлення: якщо російські наймити хизуються своєю безкарністю, то патріотам вже час битися за виживання країни. Хто б не намагався отримати зиск від недовіри суспільства до влади, остання бере у власній дискредитації чи не найактивнішу участь. Чинній президентській команді вже закидають зраду. Поступово всі ці Омани та тумани зіллються у впевненість, що Банкова представляє небезпеку для виживання кожного. В таких умовах вкрай небезпечно пояснювати власні прорахунки злокознями політиків минулого. Президент системно ігнорує запит громадян на справедливість. Україну Зеленського можна порівняти з пороховою діжкою, яка складається з тотальної підозри, ідеологічного протистояння та недовіри. Якщо не будуть зроблені висновки, її детонація — це тільки питання часу.

Лариса ВОЛОШИНА
Газета: 
Рубрика: