Легкі, мобільні, ефективні

Історія знає багато прикладів, коли дисбаланс збройної сили призводив до виникнення збройних конфліктів та війн. Море в цьому контексті не є виключенням — згадайте події Другої світової та післявоєнного періоду. Водночас правильна оперативна побудова нехай і невеликих, але спроможних ефективно впливати на уразливі місця противника морських угруповань не раз приносила перемогу у боротьбі з більш сильним противником. Як тоді, так і зараз питання не лише в формах та способах, насамперед в адекватності, нестандартності та випередженні, особливо у війні на виснаження.

Морські держави в одну мить не стали тим, чим вони є зараз. Вони проходили різний шлях, на якому були і перемоги, і поразки. Але в якісь момент історії народжувалася морська нація цих країн, яка доходила розуміння, що море не є природним гарантом та право володіння водними просторами держави потребує постійного, гарантованого і надійного захисту. Морська держава відрізняється від прибережної саме гарантуванням власних прав на володіння морем — це можуть забезпечити лише відповідні військово-морські сили. Така природа морської могутності держави.

Звичайно, багато у зазначених трансформаціях належало і належить еліті — тим, хто формує смисли і мотивує націю слідувати ним. Досвід свідчить, що під впливом турбулентних подій трансформаційні процеси прискорювалися — нації гуртував самий головний мотив: вижити і зміцнитися. Але лідерство все одно було визначальним. Згадайте битву при Галліполі у 1915 році.

Слід зазначити, що в історії української незалежності були спроби ідентифікувати морські інтереси України і сформувати інструменти їхнього захисту. В цьому контексті заслуговує на увагу морська політика гетьмана Скоропадського, який багато зробив для формування флоту Української держави. Водночас слабкість морського мислення керівництва флоту того часу, гра в піддавки в ключових питаннях морської політики призвели до втрати флоту Гетьманату у листопаді 1918 року. Далі була імперська-радянська доба, яка заохочувала континентальне мислення українців, як «природно» орієнтованого на осіле землеробство. За часів СРСР українці ніколи не висувалися на посади керівників ВМФ чи флотів — такою була кадрова політика КПРС. 

З отриманням незалежності Україна стала володіти величезними морськими просторами з потужним економічним потенціалом, який характеризується:

• вигідним геостратегічним положенням на перехресті транспортних коридорів з величезним транзитним потенціалом та судопотоком в Україну/з України на рівні 320—350 комерційних суден на добу;

• можливістю в повному обсязі використовувати переваги морського транспорту — найдешевшого транспорту у світі;

• запасами вуглеводнів, насамперед природного газу, який вкрай необхідний Україні. Розвідані запаси газу на континентальному шельфі України (не плутати з так званим шельфовим газом — це абсолютно різні речі) дозволяють на десятки років забезпечити потреби усіх приморських регіонів України;

• потужною перевалкою вантажів металургійної, сільськогосподарської, хімічної та іншої промисловості в приморських портах, насамперед Одесі, Чорноморському, Південному, Миколаєві, Бердянську та Маріуполі. Слід відзначити, що морські порти України в різні часи наповнювали бюджет держави на рівні 12—17% ВВП;

• морегосподарчими можливостями, зокрема щодо вилову цінних порід риби, якої немає в інших районах Чорного та Азовського морів.

Колись Вінстон Черчилль казав: «Протягом життя кожній людині доводиться спіткнутися о свій великий шанс. На жаль, більшість із нас просто піднімається і рухається далі, нібито нічого не трапилося». Мабуть це саме той випадок. Суверенні українські акваторії та надра корисних копалин під ними стали нібито існувати самі по собі — мало що робилося для гарантованого захисту прав держави на володіння ними. Джерела цього підходу слід шукати в ментально-континентальному мисленні нашої еліти і, слід визнати, більшості населення. Коріння континентальної культури можливо побачити у визначенні долі військового угруповання, яке залишилося на території України після колапсу СРСР. В той час сухопутні та авіаційні частини досить швидко були переведені під прапор України, але чомусь було затягнуте, а потім винесено в якісь «особливий» формат питання Чорноморського флоту колишнього СРСР, який не мав жодної самостійної функції, був частиною військового угруповання, розташованого на території незалежної  України та підпорядкованого південно-західному оперативно-стратегічного напряму радянських часів із відповідальністю за сприяння приморському флангу сухопутних військ.

Нерозвиненість морського мислення правлячої еліти стало однією з ключових причин відсутності адекватної реакції в початковий період анексії Криму. На жаль, уроки з тих подій винесені лише частково, багато в чому це поле залишається «не ораним». До сьогодні посадовець у Києві та пересічний українець бачать море приблизно однаково — з висоти пагорбу пісочного пляжу або дивлячись на красиві обводи військового корабля на морському параді. Може, прибережне море, чудове сонце та морські паради будуть в України завжди і дійсно, нема про що турбуватися?

На жаль, історичний досвід свідчить зовсім про інше. Мало хто знає, що в оцінених трильйонних цифрах економічні втрати України у зв’язку з анексією Криму є меншими, ніж можуть бути у разі втрати виключної морської економічної зони України, яка втричі більше Криму і має значно більший економічний потенціал. Події, які розгортаються, свідчать про реальні загрози втрати цього потенціалу.

Сухі факти. Москва активно реалізує нову південну морську стратегію, яка побудована на силі. Росія вже розмістила в Криму берегові ракетні системи «Бастіон» і «Бал» із протикорабельними ракетами. ЧФ РФ поповнено новими кораблями і підводними човнами — носіями крилатих ракет великої дальності. Суттєво посилено сухопутне та протиповітряне угруповання — створено армійській корпус в Криму та розміщено сучасну систему ППО С-400 «Тріумф». На півострові розгорнуто новітні російські системи дальнього спостереження і радіоелектронної боротьби. Здійснюється оновлення інфраструктури радянської епохи, баз зберігань озброєння та боєприпасів та інших воєнних об’єктів. Все це за короткий строк надало ЧФ РФ потужної наступальної й оборонної спроможності, фактично перетворивши Крим у незатоплюваний авіаносець із можливостями проекції сили і нанесення ударів по об’єктах на значних відстанях. Слід відмітити, що розгорнуті в окупованому Криму кораблі й підводні човни є носіями крилатих ракет «Калібр-НК», призначених для нанесення ракетних ударів по берегових об’єктах на відстанях до 2000 км і більше. Якщо порахувати загальний бойовий потенціал російських крилатих ракет, розгорнутих у Чорноморсько-Азовському басейні, то вже зараз він у рази перевищує спроможності флотів усіх чорноморських країн разом узятих. Принциповим є те, що зазначені активи ЧФ РФ є виключно наступальним потенціалом, його нарощування активно продовжується. Вже зараз керівництво збройних сил РФ відкрито говорить про відновлення російської переваги в Чорному морі, втраченої після розвалу СРСР.

У цілому, розвиток безпекової ситуації в Чорноморсько-Азовському регіоні все більше стає головною біллю не лише для України і причорноморських країн. Факти — вперта річ. А вони свідчать про вихід поля загроз за суто регіональні рамки. На жаль, груба сила, а не писане кров’ю попередніх поколінь міжнародне морське право, стала вирішальним фактором російського впливу в регіоні. Повзучий силовий перерозподіл меж виключної морської економічної зони, обмежувально-блокадні дії в Керченській протоці, інформаційні атаки на заходи захисту суверенітету та територіальної цілісності України на морі — це все реалії сьогодення. А як оцінювати односторонні закриття Росією Керченської протоки та обмеження габаритів суден багатьох країн світу, які прямують нею? Через це перехід океанських суден типу Panamax до Маріупольського морського порту стає неможливим, що є грубим порушенням Конвенції ОНН з морського права 1982 року з мільярдними втратами для бюджету України. Якщо перейти на військову термінологію, то це блокадні дії, які характерні для передвоєнної ситуації.

В сучасній морській стратегії Кремль робить ставку на заборону доступу/блокування у відповідну зону, так звані А2/AD. Сформована Росією в Криму А2/AD не дає можливості кораблям ВМС будь-якої країни заходити в Чорне море та діяти в ньому без загрози застосування російських сил та засобів. Особливістю А2/AD є створення бойових систем, які включають засоби спостереження і виявлення цілей, крилату ракетну зброю берегового і морського базування та ешелоновану ППО, посилені авіацією берегового базування, засобами РЕБ й іншими комплексами (системами). Така бойова система на закритому морському театрі має усі переваги флоту, водночас мінімізує його недоліки та надає можливість воювати у сприятливих умовах. Це так би мовити стратегія «флоту-фортеці» з можливостями встановлення контролю за будь-яким районом моря — від спостереження та ізоляції до морської блокади судноплавства і нанесення точкових ракетних ударів по важливих (першочергових) морських і наземних об’єктах.

Безумовно, усе це значно серйозніше і небезпечніше, ніж полуденне сонце на пляжі.

Що ж за цих умов робити Україні, в якій на континентальному шельфі Росія добуває український газ, через будівництво Керченського мосту Маріуполь і Бердянськ перебуває під загрозою стагнації, усі без винятку приморські акваторії і території України з об’єктами на них знаходяться під прицілом російських морських та берегових ракетних систем із підльотним часом, який вимірюється хвилинами?

По перше, слід реалістично сприймати неприємну для України картину на морі. Це, насамперед, стосується політичної та воєнної еліти України, якій не слід мати ілюзій, що якось там само по собі розсмокчеться. Доцільно думати та реагувати, без відповідного мислення, активних адекватних дій будемо приречені лише втрачати.

По-друге, як відомо, у власній південній морській стратегії Москва робить ставку на наступальні ракетні системи берегового та морського базування. Кораблі та берегові ракетні комплекси розглядаються як основні ударні платформи, підводні човни, як правило, діють на морських комунікаціях проти великих суден та кораблів, а також берегових об’єктів. Тобто якщо вести мову про симетричну відповідь України, то це буде занадто вартісним і не є реальним. Водночас доцільно ураховувати, що сучасні великі кораблі — крейсери, есмінці та фрегати — є уразливими від дій так званих легких сил (бойових катерів), оснащених протикорабельною зброєю. У свою чергу крилаті ракети не є ефективними для боротьби з катерами, які мають малу радіолокаційну (теплову) помітність, високу швидкість та маневреність. Тобто слід шукати несиметричну відповідь.

По третє, з урахуванням попередніх пунктів, доцільно визначитися з власною військово-морською стратегією та раціональними завданнями ВМС. Зараз де-факто ця стратегія будується на припущенні, що діями з суходолу можливо захистити прибережну смугу і у разі вторгнення з моря зупинити просування противника вглибину території. Досвід підказує, що цей постулат є хибним, адже центр безпекової турбулентності знаходиться взагалі не на березі й навіть не поблизу нього — блокадними чи іншими діями на морі можливо критично вплинути на економіку прибережних регіонів і досить швидко дестабілізувати їх навіть без вторгнення з моря. Останні події в Керченській протоці переконливо свідчать про реальність такого сценарію. Тобто, нам вкрай потрібна стратегія, яка спрямована на захист морських комунікацій і нейтралізацію загроз у ближній морській зоні Україні, де діють суверенні права держави. Відповідно, головне завдання Військово-Морських сил України полягає у встановленні контролю над виключною морською економічною зоною та забезпечення свободи мореплавства. Контроль означає панування — саме це є основою успіху будь-яких дій на морі, без цього не буває ефективної протидесантної оборони та інших дій на закритому морському театрі. Тобто протидесантна, протимінна і протипідводно-диверсійна оборони є важливими, але другорядними, по відношенню до контролю над морем, завданнями.

По-четверте, з усвідомлення головного та інших завдань повинні вибудовуватися програми закупівлі морських платформ і озброєнь. Катерна концепція, концепція легких сил, москітна концепція — називайте як завгодно, з огляду на критерій «ефективність — вартість», москітний флот виглядає найбільш прийнятним для ближньої морської зони підходом серед усього різноманіття розмов про крейсер чи кишеньковий фрегат, яким є проект 58250. Саме тому нам вкрай потрібне збалансоване угруповання з трьох видів швидкісних катерних платформ: патрульно-ударні з крилатими ракетами, протимінні і амфібійні. Мова не про шлюпки чи баркази, а про бойові одиниці, які оснащені ракетною чи/та іншою морською зброєю, швидкохідні та маневрені, з достатніми морехідністю та радіусом дії. До вказаних платформ можуть також входити малі патрульні корвети водотоннажністю до 400—500 тонн. Своєрідне несиметричне анті-A2/AD, звичайно у тісній взаємодії з іншими силами та засобами Збройних сил України.

По-п’яте, доцільно провести аудит усього того, що маємо для захисту на морі. Це потрібно для формування дорожньої карти переходу від стану обмежених військово-морських спроможностей до стану перспективних. З одного боку, зараз у ВМС України — п’ять десятків різноманітних морських платформ, але переважна більшість із них є не лише застарілими, а й абсолютно непотрібними у сучасному морському протиборстві, тому що є допоміжними суднами, які тримаються причалу і витягують і без того недостатні ресурси на своє утримання, з іншого — практично нічого, що потрібно для захисту держави від реальних загроз із моря. Ось такі справи: флот є, а спроможностей обмаль. Гарною новиною є досягнуті міжнародні домовленості щодо поповнення ВМС України відповідними патрульними платформами, слід якомога швидше реалізувати їх, а також закупити патрульно-ударні катери за кордоном — це величезний блок роботи для військових моряків, які повинні мати повноважне представництво в Києві. З цим не треба зволікати — слід згадати арабо-ізраїльську війну 1967 року та інші конфлікти на морі. Безумовно, Україна має відродити свій кораблебудівний потенціал, без цього важко сподіватися на успіх. ОК, скаже допитливий читач, а де взяти кошти флоту потрібного бойового потенціалу? Відповідь дуже проста: навчитися діяти на випередження, бо економічні втрати лише індустрії Маріуполя від побудови Керченського мосту співмірні створенню національного катерного флоту, який вкрай необхідний, щоб ніхто не ставив палки в колеса морській економіці України.

Найкращий спосіб забезпечити мир — бути сильним. На морі це завжди актуально. Зараз для України — як ніколи.

Ось такі поради владі. А українцям побажання найскоріше стати нацією морської, а не лише прибережної держави. Ми усі від цього лише виграємо.