Жити — значить змінюватися, змінюватися — значить дорослішати, а дорослішати — значить невпинно творити себе самого.
Анрі Бергсон, французький філософ

«Лезо» позиції

Степан ХМАРА: «Молоді політики прийшли в Раду і розбрелися по партіях замість того, щоб відстоювати державницькі ідеї»
12 жовтня, 2017 - 15:35
ФОТО З АРХІВУ "Дня"

Степан Хмара своїм словом і критикою оперує наче бритвою. Інколи навіть здається, що він може зачепити і безвинного. Та його принциповість дає карт-бланш його радикалізму. Адже за ним досвід не лише радянських таборів, а й державотворення. Таких, як він, хто віддавав комфортне життя в обмін на тюрму за свої переконання, залишилось дуже мало. Та чи прислухаються до них ті, кого прийнято вважати новою генерацією політиків?

«ВІДНОВЛЮВАТИ ДЕРЖАВНІСТЬ У 1990-1991 РР. БУЛО НЕЙМОВІРНО ВАЖКО»

- Степане Ільковичу, нещодавно в інтернеті розгорілася дискусія між істориком Ярославом Грицаком та колишнім журналістом, а тепер політиком Мустафою Найємом щодо конфлікту поколінь. Грицак звинуватив нове покоління в «імпотентності», а Найєм покоління Грицака в тому, що саме вони змирились із приходом до влади комсомольців. Яке ваше ставлення до цього диспуту?

- Я думаю, що вони обидва хибують. В кожному поколінні були й будуть патріоти, жертовні люди. Я намагався відстоювати від початку 90-х років принцип трьох «П» - Патріотизм, Порядність, Професіоналізм. Ці принципи мають стосуватись кадрового питання в будь-яких сферах. В моєму поколінні теж було дуже багато так званих малоросів. Не знаю, де був Найєм, коли моє покоління відновлювало державність. Може, ходив до школи, може, маленьким повзав під столом. Тому з критикою тих чи інших поколінь йому варто бути більш обережним. Ми страждали за ідею, бо відновлювати державність у 1990-1991 рр. було неймовірно важко. В 91-му році відбулись відносно демократичні вибори і ми серйозно взялись за цю справу. Почали з 15 травня і працювали до 3 вересня в пленарному режимі. Після пленарних засідань працювали в комісіях, які тепер називаються комітетами. В повному розумінні ми працювали день і ніч, адже знали, чого хотіли.

Більше трьох років триває війна, а нинішні політики не можуть визначитись, хто агресор. Верховна Рада віддала свої права на поталу Президенту. В Раді нехтуються процедури, що виливається в розбещення як парламенту, так і влади в цілому. Я не кажу, що в парламенті немає адекватних людей. Частина є. І щирих, і патріотичних. Але парламентаризм як державну представницьку структуру на сьогодні знищено. Парламент не ухвалює закони, а схвалює те, що йому спускають з Банкової. Це відбувається цинічно і беззаконно. Нам тоді, на самому початку 90-х, навіть на думку не спадало, що можна голосувати замість когось або віддати комусь свій голос, як тепер віддають свої картки, щоб хтось за них голосував. У нас були мізерні зарплати, але ми жодного разу не ставили питання про збільшення зарплатні собі, при цьому ухвалили Декларацію про державний суверенітет як фундамент незалежності, Акт про державну незалежність і розпочали розбудову нової Держави.

- Тоді дійсно було закладено базові основи для розбудови державності. Часу не гаяли.

- 16 липня 1990 року ми ухвалили Декларацію про державний суверенітет, а потім вже з весни того ж року, згідно з Постановою про строкову військову службу громадян України на території держави, наші хлопці мали юридичний захист і не йшли служити за межі України до радянського війська, бо тоді ще був Радянський Союз. Проект тієї Постанови запропонував я, і він був ухвалений із незначними змінами. Тоді ми одразу взялися за розбудову оборонних структур. 4 листопада був ухвалений Закон «Про Національну гвардію», і в 1991 році Україна почала її формувати. Підкреслюю, що цей Закон був ухвалений до прийняття Акту про Незалежність. Завданням Нацгвардії було захищати Україну від зовнішніх загроз. Тобто тоді це була не поліцейська структура і їй надавали особливе значення. Полк Нацгвардії був у Криму, тому там російська «шпана» одразу пригнула хвіст. Ми по всьому Радянському Союзу шукали українців і намагалися їх залучити додому. Тобто тоді ми зробили чимало, хоча, звичайно, хотілося більше. Треба було своєчасно переобирати Верховну Раду.

«В НИНІШНЬОМУ ПОКОЛІННІ ХЛОПЦІ І ДІВЧАТА ПОКАЗАЛИ НЕЧУВАНЕ ГЕРОЙСТВО»

- В чому недоліки теперішнього парламенту?

- Нинішня Верховна Рада, окрім того, що в ній дійсно є адекватні і патріотичні люди, ні на що нездатна. Вона є антиподом тієї Ради, що була колись, адже нездатна на організовану роботу, нездатна здійснювати практичні кроки для забезпечення національної безпеки України. Демонстрація в Раді порушення Закону – це вкрай ганебне і дуже небезпечне для державності явище, коли самі депутати нехтують тим, що вони мають ухвалювати. Те, як протягувалися так звані закони щодо особливого статусу Донбасу, – це ганьба. Це злочинний закон, на мою думку. Цей закон був незаконно ухвалений у 2014 році і незаконно пролонгований зараз. Порошенко буквально викрутив руки парламенту. А зроблено це тому, що так хочеться закордонним панам, які розмінюють Україну за рахунок наших інтересів. Мінські домовленості, які часто називають угодами, хоча вони не є ніякими угодами, бо це «договорняк», - це план Путіна зі знищення України, з демонтажу її як держави. Це план, який розрахований на поступову, плавну дестабілізацію нашої держави як суб’єкта. Це що стосується парламенту. Якщо ж говорити про нову генерацію в цілому, то не можу сказати, що зараз ми маємо погане покоління. В нинішньому поколінні молоді хлопці і дівчата показали нечуване геройство. Вони кров’ю платили за захист України. Але це аж ніяк не стосується тих, хто представляє депутатський корпус.

- Чи є відчуття, що на певному етапі відбувся розрив поколінь? Покоління наче дистанційовані одне від одного.

- Я не можу сказати, що це саме розрив поколінь. Це, швидше, відсутність у кожному поколінні критичної маси пасіонарних українців. Я б навіть сказав, не пасіонарних українців, а просто – справжніх свідомих українців. На ті ж Майдани виходили не більше 3-5 відсотків всіх українців. Це біда рабської меншовартості. І мені болить те, що вона нам притаманна. Більше тижня, наприклад, ми виправдовуємось за закон про освіту перед мадярами. За одну статтю!

- Тобто в дипломатії ми так само маємо бути більш жорсткими?

- На моє переконання, після конкретних заяв та кроків з боку угорців українські посадовці не мали вести жодних із ними розмов. Існують протоколи та правила, які сторони не можуть порушувати. Які можуть бути поступки в перемовинах до тих, хто поводиться нахабно і порушує елементарний етикет дипломатії? Але для цього потрібна позиція, характер. Всім усе відомо – закон про освіту правильний, справедливий. То ж яке право вони мають втручатись у наші внутрішні справи? Ми хочемо, щоб громадяни були рівноправними, повноцінними й угорська меншина на Закарпатті не була ізольована. На мою думку, ми мали б викликати угорського посла в Україні для надання пояснень. І жодних принизливих виправдовувань. Теж саме треба робити з Чехією. Бо Земан – це не просто приватна особа. Потрібна нота протесту, бо їхній президент, нехай він і не є там вищим за уряд, дозволив неприйнятні для нас заяви. Ми маємо вміти захищати себе. Рішуче! Це наша земля, наш суверенітет, наші позиції.

«НЕХТУВАННЯ ЗАКОНАМИ – ЦЕ БІДА НИНІШНЬОЇ ВЛАДИ»

- Щойно один із сусідів на нас нападає, то дехто одразу починає йому допомагати.

- Якщо люди чи спільнота себе поважають, то й поважає сусід. Це базова філософія стосунків як усередині країни, так і зовні. У нас четвертий рік триває війна, та лише зараз на офіційному рівні в документах намагаються назвати Росію агресором, нарешті прорізався термін «окупація». Це бачать не лише українці, але й інші держави. Вони помічають вади нашої влади, її слабкості і відповідно реагують. Шукають слабинку. Чому у нас Верховний Головнокомандувач не виконує свої конституційні обов’язки? Адже всі умови – і об’єктивні, і юридичні – для цього є. Він би мав зараз, через чотири роки, не організовувати якийсь Оперативний штаб, а одразу на початку агресії створити Ставку Верховного Головнокомандувача, яка йому підпорядковується і до якої мали б належати всі відповідні структури. Тільки днями він підписав указ про створення Ставки, хоча в Конституції чітко розписано, що має робити Президент у конкретній ситуації агресії. Ми втратили території, втратили людей, інфраструктуру. Нехтування законами – це біда нинішньої влади.

- Від самого початку Захід радив не провокувати Росію.

- Нам продиктували Мінські домовленості, продиктували не чинити опору, наполягаючи начебто не провокувати Росію. Але те, що нам рекомендували із Заходу, – це не виправдовує наших високопосадовців. Тоді Турчинов і потім Порошенко мали виконувати свої обов’язки згідно з Конституцією.

«ТРЕБА ДУЖЕ ХОТІТИ ПОВЕРНУТИ СВОЇ ТЕРИТОРІЇ І СВОЇХ ГРОМАДЯН»

- Зараз багато кажуть про реінтеграцію Донбасу. Чи існує для вас алгоритм, який би допоміг реінтегрувати Донбас?

- Насамперед цього треба дуже хотіти. Треба дуже хотіти повернути свої території і своїх громадян. Росія не піде на широкомасштабну війну проти України, бо тоді вона наочно перед усім світом покаже, що вона є агресором. Вона й зараз всіляко намагається уникнути доказів своєї присутності на Донбасі, хоча вони там є. Їхня позиція – «их там нет» і що це начебто внутрішній конфлікт. На Заході досі ніхто не назвав Росію окупантом. Вони весь час повторюють про «конфлікт на Донбасі», «кризу на сході України». Тому треба розуміти те, що мається під реінтеграцією. Донбас ніхто від нас не відривав. Він просто окупований, і там проводиться відповідна окупаційна політика. Відповідно, його треба визволити. Але визволяти його треба всіма можливими і доречними засобами. Зокрема політико-дипломатичними, до яких має належати організація міжнародного блоку протистояння російському агресорові.

Але для цього потрібно виконати домашні завдання. Треба зібрати море доказової бази – російські військовополонені, наші знищені міста і села тощо. Всі ці докази мали б бути консолідовані, зібрані і надані в міжнародні структури, окремим важливим для нас державам. В ПАРЄ треба везти «Білу книгу» російської агресії і розповсюдити її всіма мовами серед делегатів - членів Ради ООН. Але ж наші дипломати цього не роблять. Якщо агресор, то чим підтверджується? Ми мали б розірвати дипломатичні зв’язки з РФ, конфіскувати російське майно на території України, інтернувати конкретних російських громадян, закрити транзит через Україну. Тоді це політико-дипломатична війна плюс гарячий збройний конфлікт. За ці роки у нас побували сотні російських військовополонених. З кожним із них треба було зробити інтерв’ю, кожного ідентифікувати, сфотографувати і зафіксувати. Це був би переконливий офіційний документ. Ми не воюємо на російській території. Ми воюємо на своїй території за свою землю. Це наша перевага і вагомий аргумент перед усім світом.

«ПОТРІБЕН ПЕРЕКОНЛИВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ГОЛОС У СВІТІ»

- А як світ поводить себе стосовно України?

- Багато хто проявив безпринципність і продовжує торгувати з Путіним. Але тут є і наша провина. Наші представництва мають скликати в країнах світу брифінги і розтлумачувати, що відбувається в Україні насправді. Ми маємо також доносити, що Україна зробила величезну інвестицію в Захід, відмовившись від ядерної зброї. Не будемо забувати, що ті ж США у час Голодомору в Україні налагодили дипломатичні відносини з Кремлем, відкривши своє посольство в Москві, а їхні газети писали, що голоду у нас немає. Я вважаю, що Захід багато в чому завинив перед нами, але й ми більше мовчимо, ніж наголошуємо. Потрібен переконливий український голос у світі.

Свого часу у нас була жменька політв’язнів, але ми гідно відстоювали свої принципи, свої ідеї. Вважаю, що ми перемогли, хоча багато хто поклав свої кістки за це далеко від Батьківщини. Таким, як я, Бог дозволив взяти участь у відтворенні нашої Держави, в її розбудові. Біда в тому, що не всі переймають наш досвід. Я на початку скликання цієї нової Верховної Ради говорив з багатьма депутатами і пропонував співпрацювати. Мені абсолютно нічого не треба – ні влади, ні посад, ні грошей. У мене є величезний життєвий і політичний досвід. Але ніхто, на жаль, не відгукнувся. Їх це не цікавить. Їх цікавлять, як вони кажуть, «бабки». Вони прийшли в Раду і розбрелися по партіях замість того, щоб відстоювати державницькі ідеї, бо їхня амбіція одна – багатство. І це велика небезпека для майбутнього нашої країни.

Валентин ТОРБА, «День»
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments