Народ – проти!

Капітуляція почалася в... 1990-х

«Зрілість суспільства визначається здатністю політиків і активістів до діалогу і вмінню прораховувати кроки ворога та наслідки своїх помилок», — Ганна ГОПКО

Розведення сил і засобів у Золотому та Петрівському Луганської області в понеділок не розпочалося. Причина — кілька днів тому ці населені пункти зазнали обстрілів. «Сьогодні (7 жовтня. — Ред.) мало б розпочатися розведення, і справді про це була домовленість у Мінську нашої переговорної команди... На превеликий жаль, ви знаєте самі, що були обстріляні кілька днів тому — Петрівське і Золоте. А наскільки ви пам’ятаєте, наше рішення було в тому, що розведення розпочинається на сьомий день після того, як на цій конкретній ділянці зберігається мир і не відбуваються обстріли»,  — заявив міністр закордонних справ України Вадим Пристайко на прес-конференції з міністром закордонних справ Латвії Едгарсом Рінкевичсом у понеділок у Києві (interfax.kiev.ua).

Глава МЗС наголосив, що тепер українська сторона очікуватиме семиденного періоду без порушень режиму тиші, який покаже серйозні наміри сторін і готовність до подальших кроків для розведення військ. «Щодо безпеки: розведення передбачає відхід живої сили наших Збройних сил, але фортифікаційні споруди залишаються. Якщо ми побачимо, що та сторона не виконує, більше того, не дай Боже, вона планує якісь агресивні дії, наші Збройні сили займуть свої позиції. Я не рекомендую використовувати розведення військ, щоб зайняти якісь позиції або захопити якийсь населений пункт», — наголосив міністр. Глава зовнішньополітичного відомства зазначив, що Національна поліція України забезпечуватиме охорону та безпеку населених пунктів.

Це свого роду також відповідь протестам, які відбулися цієї неділі в багатьох містах України — проти погодження українською владою так званою «формули Штайнмаєра» щодо Донбасу. У Києві, зокрема, на майдані Незалежності було скликано віче «Зупинимо капітуляцію», у якому взяло участь близько 10 тисяч людей. Учасники пройшли ходою урядовим кварталом до Офісу Президента, Верховної Ради, Кабміну і завершили акцію, повернувшись на Майдан. До попередніх вимог — недопущення капітуляції та здачі українських інтересів, організатори заходу додали нові — вимагають відставки керівника ОП Андрія Богдана та звернулися до прем’єр-міністра Олексія Гончарука з вимогою підготувати «консолідовану претензію до Росії». На 14 жовтня, День захисника України, анонсовано нові акції протесту в Києві та інших містах України.

Чи є підстави для протестів? Так, адже насамперед це право громадян висловити свою позицію з приводу «формули Штайнмаєра», яку вони вважають програшною для України. Інша річ, що незадоволення певної частини українців може збігатися з політикою окремих партій чи рухів. Зокрема, в протестах активно беруть участь націоналістичні сили, а також представники опозиційної до чинної влади «Європейської солідарності» п’ятого президента Петра Порошенка. Говорити, що це справа рук останніх — неправильно, адже незадоволення діями влади у частини суспільства дійсно існує. «Євросолідарність» просто намагається це використати. Взагалі неправильно асоціювати протести з Петром Порошенком та його прибічниками, протиставляючи їх владі, протести є значно ширшими за змістом і кількістю учасників.

Заради справедливості, також слід зазначити, що базою для нинішніх переговорів, які веде вже нова влада, є Мінськ-2, який став результатом домовленостей у межах «нормандського формату» самого Петра Порошенка. Тобто «міни» були закладені ще тоні — 2014-го та 2015-го. Наразі у «формулі Штайнмаєра» йдеться про вибори на окупованих територіях та про закон щодо їхнього особливого статусу (детальніше читайте в матеріалі «Мінська «засідка», «День», №180 за 2 жовтня 2019 р.). Про безпекову частину, контроль Україною кордону з Росією, виведення агресором своїх військ із Донбасу там не йдеться. Але на практиці ми бачимо (останні заяви Пристайка з приводу розведення сил в Золотому і Петрівському), що наша країна не буде сліпо виконувати небезпечні для нас пункти Мінських домовленостей.

«Ясна річ, багатьом захочеться представити протести «Зупинимо капітуляцію!» як ретроспективну копію Євромайдану, повторити його дух і атмосферу. Інші нетерпляче вимагають, щоб усіх учасників акцій спакували прямо  ешелонами на фронт, — пише у ФБ політтехнолог Олег Постернак. — Думаю, знайдуться і ті, хто буде пов’язувати акції з російським інтересом, який, втім, присутній, адже Росія дійсно бажає бачити дестабілізаційну платформу. Хоча з іншого боку, чому це повинно бути перешкодою для громадянського суспільства? Питання складне, і простої відповіді на нього не буде до тих пір, поки на східному Донбасі орудують терористичні угруповання і російські війська».

«Акція — лише перша і стартова в ланцюжку керованих протестів, фіналом яких має стати ключове протистояння під час прийняття закону про окремий порядок самоврядування на окупованих територіях, — вважає експерт.        — Склад протестної хвилі дійсно строкатий. В основному, в ній видно чітко три колони: порохоботи, націоналісти і різних мастей активісти. Для Порошенка нинішня акція важлива з кількох причин. З’являючись на Майдані, Петро Олексійович хоче максимально закріпити за собою право на головного опонента Зеленського і в майбутньому по можливості обміняти вуличну напруженість на зняття всіх кримінальних переслідувань. Для націоналістів це спроба зміцнити позиції для подальших електоральних кампаній. Ну, а для груп радикалів, які пов’язані з Аваковим, ясна річ, завдання утримувати принципову важливість міністра в очах оточення Зеленського».

Ну, і найважливіша думка: «Громадянське суспільство буде ефективним лише тоді, коли крім транспарантів, кричалок і публічної демонстрації свого «фе», буде конструюватися ще й інституційна інфраструктура на ґрунті самоорганізації, відповідності і досягнення результатів. Майдани — це минуле. Вони, звичайно, при додаванні емоційних тригерів, олігархічного інтересу, підтримки ззовні, ефективні, але надзвичайно затратні і сумні за наслідками. Втрачені території, життя, долі. Чи готове українське суспільство сформувати альтернативу «майданної демократії» у вигляді працюючої і солідарної цивільної інфраструктури?»

Власне, останнє запитання є ключовим. Ще під час Євромайдану «День» багато писав про це, більш того, провів серію круглих столів за участю активістів і молодих політиків, під час яких закликав їх організувати платформу, яка б могла представляти інтереси протестувальників, розпочати творення справжньої партії. Але цього, на жаль, так і не відбулося: більшість лідерів розбрелося по старих і нових політичних проектах, які за окремими винятками зрештою стали частиною старої системи. В результаті, виграла сцена, а не люди Майдану. Окрім самої боротьби, українцям потрібно навчитися самоорганізовуватися, будувати інституції та свою країну.

Насправді, капітуляція відбулася не сьогодні і не вчора, а в 1990-х, коли із сприяння архітектора — другого президента Леоніда Кучми сформувалася кланово-олігархічна система, яка існує досі. Символічно, що саме він, увага, підписав далекого 1994-го Будапештські меморандум, а через 20   років — Мінські домовленості, які стали для Україною пасткою. Відповідний контекст потрібно розуміти тим, хто виходить на Майдан, і тим, хто сидить у владних кріслах. Тоді з’явиться спільне розуміння — звідки коріння сучасних проблем і звідки необхідно розпочинати розплутувати цей клубок. Тоді це стане спільною платформою для діалогу і руху країни в правильному напрямку. 

ГОЛОС ІЗ FACEBOOK

ПОРАДИ ВЛАДІ І НЕ ТІЛЬКИ

Ганна ГОПКО, народний депутат восьмого скликання Верховної Ради:

— З сім’єю були на Майдані. Пасіонарність суспільства, стривоженого майбутнім, як завжди висока.

Є тонка межа між контролем за владою, вимогою прозорості її дій і тим, щоб це не переросло в громадянське протистояння.

Бо це завдання Кремля: руками українців знищити нашу державу.

Закликаю Президента і всіх його представників як прем’єр міністра Олексія Гончарука, спікера Дмитра Разумкова, секретаря РНБО до ДІАЛОГУ з суспільством, щоб уникнути ескалації та відновити довіру:

1. Провести зустріч з організаційним комітетом кампанії «Ні капітуляції», включно з регіональними представниками.

2. Створити у ВР майданчик для депутатів (як у ВР VIII скликання була так звана Мінська платформа) для інформування політичних сил про стан перемовин

3. Провести зустріч з Всеукраїнською радою церков.

4. Залучати фахівців до перемовин з цінним досвідом, як у Євгена Марчука, Ольги Айвазовської, та вироблення стратегії щодо відновлення територіальної цілісності та суверенітету України.

5. Кардинально покращити роботу прес-служби.

6. Ефективніше працювати для утримання і посилення міжнародної коаліції та усвідомлення геополітичної важливості успіху і стабільності України для світу. Особливо зважаючи на причину протесту сьогодні у Мінську і плани РФ щодо Білорусі.

7. Закрити путінські медіа в Україні.

8. Читаймо статтю Суркова «Долгое государство Путина». Стратегія Кремля щодо України не змінилася.

Зрілість суспільства визначається здатністю влади та опозиції, політиків та активістів відчувати межу і брати відповідальність за майбутнє через діалог, проявляючи здатність прораховувати кроки ворога і наслідки своїх помилок.

У кожному протесті — є своя точка кипіння і червона лінія. Після якої боротьба за перемогу країни над агресором може перетворитися в інструмент знищення держави.