Наука Богдана Гаврилишина

19 жовтня свій 90-річний ювілей відзначає без перебільшення легендарна особистість — Богдан Гаврилишин. Людина, яка покинула рідну землю у зовсім юному віці через перипетії Другої світової війни, але яка завжди мріяла бути вільною і досягла цієї свободи. Отримавши інженерну освіту в Канаді, Богдан Дмитрович врешті став всесвітньовідомим економістом нової генерації, автором знакової книги «До ефективних суспільств: дороговкази в майбутнє», який проводив семінари, головував на конференціях, читав лекції в університетах та на міжнародних конференціях у понад 70 країнах і нині продовжує це робити. Майже 30 років він присвятив Міжнародному інституту менеджменту в Женеві. Але вкрай показово, що з 1988 року Богдан Гаврилишин фактично живе на дві країни — зі Швейцарії він щомісяця приїздить в рідну Україну, де за ці роки став засновником Міжнародного інституту менеджменту (Київ), був радником президентів, голів Верховної Ради і прем’єр-міністрів України, став видатним громадським діячем і меценатом, засновником Благодійного фонду Богдана Гаврилишина, що орієнтується на підтримку обдарованої молоді.

Ювілейні дні ознаменувалися низкою подій. 17 жовтня Центральний державний архів громадських об’єднань України вперше публічно представив документи з особового фонду Богдана Гаврилишина. Презентація-брифінг пройшла у атмосфері теплих спогадів і щирого спілкування однодумців Богдана Дмитровича, серед яких — головний редактор газети «День» Лариса Івшина, президент Міжнародного інституту менеджменту (Київ) Ірина Тихомирова. Серед оприлюднених документів — листування Богдана Гаврилишина з громадськими та політичними діячами світового рівня, серед яких Маргарет Тетчер, Романо Проді, Александр Квасневський, Збігнєв Бжезінський... Але крім того — й унікальні родинні фото, і листи матері Богдана Дмитровича до дітей, і заява Гаврилишина щодо надання йому українського громадянства, і ще чимало свідчень віх його життєвого шляху, які насправді є й частинами історії України. Як наголосив політичний оглядач, модератор заходу Дмитро Тузов, Богдан Дмитрович завжди був і залишається «потужним лобістом України», і слово «Україна» звучить у всіх його листах до представників світових еліт. У цьому зможуть переконатися всі відвідувачі виставки у Центральному державному архіві громадських об’єднань України та дослідники-архівісти. «Тепер дослідники завдяки цим документам матимуть змогу познайомитися з процесом становлення нашої держави і з погляду інших країн світу, — наголосила директор ЦДАГО Ольга Бажан. — Для України це унікальне явище — дарування особистого архіву на державне зберігання постаті такого масштабу. Якщо таким шляхом далі підуть усі наші видатні діячі, це надзвичайно збагатить національний архівний фонд».

А 19 жовтня в Національному палаці мистецтв «Україна» відбудеться благодійний ювілейний вечір, присвячений Богдану Гаврилишину. Також усі зможуть побачити біографічний документальний фільм про Богданові Дмитровича «Місія-Свобода» в ефірі телеканалу UA.Національний 22 жовтня о 18.00.

Реліктовий перспективний українець,

або Сім уроків від Богдана Гаврилишина

Пригадую, не так давно на каналі «Культура» мені трапився короткий документальний фільм про Богдана Гаврилишина. Камера супроводжувала його до рідного села Коропець, що в Тернопільській області. Не можна було не помітити, з якою повагою і водночас теплотою, пієтетом, але без штучного пафосу Богдан Дмитрович згадував про батьків та своє життя тут, на малій батьківщині. Тернопільщина початку минулого століття проступала з його розповіді у виразних деталях і штрихах. Один із них врізався в мою пам’ять: в отчому домі, розповідав Богдан Гаврилишин, було тільки дві книги — Біблія й «Кобзар» Шевченка.

Відтак Великі книги задали високу планку. Це перший урок, важливий для молоді сьогоднішнього світу.

Велика книга духовно зосередженому читачеві може дати значно більше, ніж безсистемне та невпорядковане поглинання терабайтів глобалізованого інформаційного простору. Але сприйняття та засвоєння таких текстів було б неможливе без благодатного етичного ґрунту, розумової чутливості, цінностей, привнесених у світ Богдана Дмитровича вже в ранньому віці. Зі спогадів відомо, що його батькові доводилося бувати у світах, бачити, як живуть люди там.

Другий ключовий урок: правильні пропорції світу.

Переконана: ще тоді сформувався широкий горизонт майбутнього члена Римського клубу.

Живій душі, що прагне росту, важливо знати, що у світі є велика мрія. Потрібно щодня ставати на крок ближчим до неї. Думаю, вже на ранньому етапі Богдан Гаврилишин розвинув у собі той колосальний, але вибірковий, інтелектуальний апетит, який упродовж життя дозволяє йому нанизувати цінні знання на вже сформовану ціннісну систему.

Потім на його життєвому шляху зустрінуться справжні велетні. Назву лише двох. Митрополит Андрей Шептицький, благословення якого Богдан Дмитрович досі згадує зі вдячністю. А ще Отто фон Габсбург.

І це урок третій: роль особистості в житті іншої особистості.

Для мене, редакції «Дня» і наших читачів важливо, що саме Богдан Дмитрович написав спеціально для газети свій спогад про неймовірну особистість, справжнього нереалізованого Короля, який відійшов у кращий світ у липні цього року (див. статтю «Спогад про Отто фон Габсбурга» у «Дні» №119 від 12 липня 2011 року). Великий українець написав про великого австрійця і доброго друга нашого народу. Як все ж таки важливо, щоб українці, які все ще мають чимало привнесених комплексів, змогли оцінити розкіш мислити в унісон із неординарними особистостями.

Свою знамениту книгу «До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє» видатний вчений написав 1979 року англійською мовою. Після цього книга з’являється у перекладі німецькою, французькою, іспанською, японською, корейською, а згодом польською мовами. Україна на той час перебувала в «консервній банці» Радянського Союзу, щільно закритій та ізольованій від надзвичайно цінних знань. На видання своєї книги рідною мовою, як зазначав автор, довелося чекати до 1990 року. Часу великих змін.

Урок четвертий: як виглядає дієвий патріотизм.

Як тільки з’явилася перша можливість, Богдан Дмитрович приніс в інтелектуально збіднений український простір найцінніше з того, що надбав, — сучасні знання — Світову Проблематику.

Наше знайомство з Богданом Гаврилишиним також відбулося в ореолі освіти. З виходом першої книги із «Бібліотеки «Україна Incognita» я запланувала Маршрут №1 університетами країни. Уже після першої зустрічі керівництво Ніжинського педагогічного звернулося до мене з проханням продовжити інтелектуальне спілкування зі студентами. Я замислилася: знайомство з ким може бути найбільш переконливим, хто втілює розуміння широкого світу й водночас має концентрований заряд українськості? Відразу подумала про Богдана Гаврилишина. І зателефонувала. Хоча на той час (а це був 2002 рік) ми заледве були знайомі, він із легкістю погодився на спільну подорож до Ніжина. Для когось це місто, можливо, — просто районний центр Чернігівської області, але для Богдана Гаврилишина Ніжинський університет — Альма-матер Гоголя! Це й продиктувало формат його спілкування зі студентами, яке особисто для мене відкрило надзвичайну людську щедрість та колосальний потенціал педагога в широкому смислі цього слова.

Урок п’ятий: могутня особистість, як правило, проста, очищена від суєти та марнославства.

Час від часу Богдан Дмитрович просто телефонує мені зі словами підтримки. Він дуже схвально відгукнувся про ідею Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді. І захотів знайти час особисто поспілкуватися з його членами. Саме він підтримав видання «Екстракту +200»— 11-ї книги з нашої газетної бібліотеки. А дізнавшись про роботу Літньої школи журналістики «Дня» цього року, Богдан Дмитрович відразу заявив про намір зустрітися зі студентами. Особисте знайомство стало для студентів, можливо, такого ж масштабу подією, як для Богдана Гаврилишина зустріч із його великими наставниками.

Урок шостий, висловлений самим Богданом Гаврилишиним: «Віддавати щось — приносить значно більше задоволення, аніж споживати самому».

У цьому звучить реліктовий перспективний українець.

Чимало наших співвітчизників різних хвиль еміграції, вписавшись у Західний світ, здобули пристойний рівень життя, але не так багато стали всесвітньо відомими публічними інтелектуалами, не забуваючи при цьому, що вони — українці. Із вдячністю можемо згадати Івана Лисяка-Рудницького, Євгена Маланюка, Уласа Самчука, Романа Шпорлюка...

Богдан Гаврилишин поїхав з України ще 1943 року. За цей час пройшов шлях від табору для переміщених осіб до визнання у світових колах, викладання в 70 країнах та консультування світових компаній. Він живе переважно за  кордоном, але завжди залишається українцем. Знає багато мов, але його українська — природна й милозвучна.

Урок сьомий — визначальний, він звучить майже як національна ідея: ідентичність і модернізація.

Коли йдеш, українцю, у великий світ, не обов’язково ставати німцем, росіянином чи американцем.

Приклад Богдана Гаврилишина для української молоді можна сформулювати так: не бійтеся самостійно мислити і відважно мріяти.

Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»

(Стаття з книги: «Богдан Гаврилишин. Залишаюсь українцем». Київ, Університетське видавництво Пульсари, 2011)

«ПРОРИВ ІДЕЙ»

Ірина ТИХОМИРОВА, президент Міжнародного інституту менеджменту (Київ):

– Якщо говорити про абсолютно особисті речі, то мене завжди вражало, яка у Богдана Дмитровича сім’я. І дружина Леоніда Петрівна, і його дочки та син. І це вражає не тільки мене. Наприклад, один із найвизначніших людей в бізнес-освіті, Дерек Абель, який дуже добре знає Богдана Гаврилишина з часів Міжнародного інститут менеджменту (Женева), під час нашої зустрічі наприкінці вересня поцікавився не тільки, як справи в Києві, як Богдан Дмитрович, але і «як там його чудова дружина Ленні?». Тіна, донька Гаврилишиних, колись сказала, що «Богдан Дмитрович і Леоніда Петрівна разом – це бомба!» І це справді так. До речі, Тіна довго була членом наглядової ради МІМ-Київ. Я з нею познайомилася ще тоді, коли тільки прийшла до інституту і була викладачем Київського політехнічного інституту. Саме Тіна мені сказала: «Знаєш, не можна йти по всіх дорогах, треба вибирати одну». І я вибрала МІМ! Такі абсолютно людські особисті стосунки – це приклад, як Богдан Дмитрович збудував не тільки своє життя, кар’єру, але і свою сім’ю.

Якщо говорити про заснування Міжнародного інституту менеджменту (Київ), кажуть, що 1988-1989 роках була велика боротьба. Неофіційно мені розповідали, що Богдан Дмитрович у Москві казав: «Якщо не дозволите відкрити в Києві, то відкрию в Коропцях». І врешті-решт відкрили в Києві. Це був абсолютний прорив. Передусім прорив ідей. З 1989 року існує спільне україно-швейцарське підприємство, де з української сторони – Національна академія наук, а з швейцарської – Міжнародний інститут менеджменту (Женева). Нам 27 років. Статистика свідчить, що в Європі зазвичай підприємство живе 12,5 року. Нам більше, ніж 25. Що це означає? Що той фундамент, який заклав Богдан Дмитрович, – це не замок на піску. Дуже продуктивна ідея, яка була правильно закладена. Ми маємо дуже потужну систему підготовки управлінського персоналу тому, що в основі всього дуже правильна ідея, яка має великий потенціал.

«В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ БОГДАН ГАВРИЛИШИН ПОСЯДЕ ГІДНЕ МІСЦЕ»

Леонід КРАВЧУК, перший президент України:

— Богдан Гаврилишин — дуже освічена, толерантна та віддана українській справі людина. Він є членом Римського клубу, відомим публіцистом, надрукував дуже багато книжок політичного, соціального та філософського змісту. Тому в нього є чого повчитися і є що почитати.

Він приїхав в Україну, коли у нас тільки починалася незалежність, і працював на дуже багатьох посадах: був і радником, і політичним експертом, працював тут через різні фонди, докладав зусиль до того, щоб наша економіка розвивалася, щоб ми не припускалися помилок, ділився досвідом, виступав у пресі, на різних форумах. Тобто він вів і веде дуже активну політичну роботу в Україні.

Тому я можу щиро сказати, що маю за честь бути з ним знайомим, бути в дружніх стосунках, спілкуватися, разом обдумувати й вирішувати багато питань, які були і для України, і поза Україною, але так чи інакше торкалися сьогодення, сенсу нашого життя, нашої української справи.

Я думаю, що в історії української незалежності Богдан Гаврилишин посяде гідне місце і немає жодного в цьому сумніву. Тому що та робота, яку він проводить, публіцистичні та практичні поради, які він дає нашим урядовцям і чиновникам, коштують дуже дорого, а практично постійні.

Я хочу привітати Богдана з Днем народження, побажати йому міцного здоров'я, сили, енергії, бути завжди таким усміхненим, толерантним. Коли на нього дивишся, то в мене особисто складається таке враження, що він не здатен нікого образити, що він не спроможний на когось підвищити голос, він говорить тихо, переконливо. А я знаю, що тиху й переконливу мову люди завжди сприймають краще, частіше готові дослухатися до неї, аніж коли людина дозволяє собі різкі виклики чи порівняння, які не мають жодного сенсу. Тому вітаю, вітаю Вас, Богдане, і бажаю міцного, міцного, міцного здоров'я!

Підготувала Наталія ПУШКАРУК