Не знати історії - означає завжди бути дитиною.
Цицерон, давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ і літератор

Новий ультиматум Путіна

або Києву час припинити відступати
18 листопада, 2019 - 20:18

Виступаючи на саміті БРІКС у столиці Бразилії, Володимир Путін заявив: «У Росії ми багато років проводимо збалансовану макроекономічну політику, відповідально ставимося до державних фінансів, підтримуємо стабільність банківського й кредитного ринків, прагнемо сприяти зміцненню ключових секторів економіки. Завдяки цьому нам удалося утримати економіку країни від сповзання до рецесії». На практиці це означає, що проводитися політика «затягування пасків», профіцитного бюджету й скорочення соціальних зобов’язань держави. Усе це для того, щоб Росія якомога довше могла протриматися під західними санкціями й продовжувати вести війни в Сирії та на Донбасі. За словами Путіна, цього року країни БРІКС, або «п’ятірки», вже обійшли країни «сімки» за обсягом ВВП за паритетом купівельної спроможності на 12 відсотків. Володимир Володимирович не знає, що підрахунок ВВП за паритетом купівельної спроможності винайшли багаті країни, щоб зменшити кількість бідних країн у світі, яким багатим країнам доводиться доплачувати. Принцип підрахунку там такий, що вартість нової «Тойоти» прирівнюється до вартості експлуатованого «Фіата». Помріяти про те, щоб тобі продали першу машину за ціною другої, звичайно, можна, але в реальному житті так не буває.

Оскільки БРІКС об’єднує саме бідні країни, тут для порівняння з багатою «сімкою» потрібен підрахунок ВВП за номіналом, тобто за перерахунком валютних курсів. А в цьому випадку країни БРІКС (Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південної Африки) мають ВВП, менший за ВВП країн «Великої сімки» (США, Канада, Японія, Англія, Німеччина, Франція, Італія) у 1,95 разу. При цьому один лише ВВП США перевершує сукупний ВВП країн БРІКС у 1,03 разу. І це незважаючи на те, що населення «п’ятірки» перевищує населення «сімки» більш ніж у сім разів. Не кажучи вже про те, що, на відміну від «сімки», держави БРІКС ніякої геополітичної й економічної єдності не утворюють. Досить гострі протиріччя, як політичні, так і економічні, зберігаються, наприклад, між Індією і Китаєм. А між ААР і Бразилією торгівля мінімальна. І, всупереч думці деяких російських політологів, ймовірність створення з БРІКС економічного й політичного блоку дорівнює нулю. І торговельно-економічні зв’язки з державами БРІКС ніяк не можуть замінити Росії зв’язку з державами «Великої сімки». Цю сувору реальність не можуть ліквідувати ніякі добрі побажання. При цьому торгує Росія дедалі більше озброєнням. Ось і щодо, зокрема, відносин з Індією, російський президент підкреслив: «Ми розвиватимемо співпрацю, зокрема й у сферах, що вважаються озброєнням, базованим на високих технологіях». Але насправді основним напрямком російської експансії залишається не Індія, не Китай, не Південна Африка й тим паче не Бразилія, а пострадянський простір.

Путін на прес-конференції після Бразильського саміту БРІКС прямо натякнув на те, що Росію цілком влаштує виникнення хаосу в країнах, де ліквідують більш-менш дружні Росії режими: «Коли я дивлюся на все, що відбувається, наприклад, у Болівії, про що я думаю: уявляєте, виникла ситуація, коли влади немає зовсім, усі можновладці від неї відмовилися. Другий спікер сенату. Треба було приймати якесь спеціальне рішення Конституційного суду, опозиція з цим не погодилася. Практично влади немає, безвладдя. Дуже нагадує Лівію: хоча немає тут прямого збройного вторгнення ззовні, але країна на порозі хаосу насправді. Це, звичайно, тривожний такий сигнал.

Ми категорично виступаємо проти будь-якого прямого втручання у справи таких країн, як, скажімо, Венесуела. Так, проблеми є, але венесуельці самі під час діалогу між різними політичними силами повинні визначити майбутнє своєї країни». Тим часом, ситуація в Лівії дестабілізується передусім завдяки підтримці Росією армії фельдмаршала Хафтара. Без цієї підтримки Хафтар давно б домовився з владою в Тріполі. У Венесуелі ж Ніколас Мадуро тримається головним чином завдяки російській, а до недавнього часу  — й болівійській підтримці. Ось чому повалення президента Болівії Ева Моралеса викликало такий напад злості в Кремлі, де тепер сплять і бачать, щоб розв’язати в Болівії справжню громадянську війну.

Ще Путін у черговий раз похвалився перемогою в Сирії: «90 відсотків майже територій звільнено від терористів, і не просто звільнено, а поставлено під контроль легітимного, як я вже сказав, уряду Сирії, чого ми й добивалися, що ми й зробили». Про це російський президент заявляє, по-моєму, вже уп’яте й повторює підкинуту відомством Сергія Шойгу цифру у 90% території Сирії, нібито контрольованої урядом Асада. Насправді урядові війська та їхні союзники контролюють близько 60% сирійської території. Але, як завжди, завдання, виявляється, виконане не до кінця, оскільки залишається загроза інфільтрації ісламських терористів до Росії (а вона, власне, зберігатиметься доти, доки існує ісламський світ) і «у нас ще багато завдань щодо ідлібської зони». Таким чином, чекати виведення російського військового контингенту з Сирії, ймовірно, доведеться до грецьких календ.

Путін висловився й з приводу організації його зустрічі з Володимиром Зеленським, яку запропонував Нурсултан Назарбаєв (який нинішнє місто і колишній президент Казахстану): «Річ у тім, що зараз про зустріч до «нормандського формату» мова не йде, оскільки ми домовилися про те, що зустрічатимемося в «нормандському форматі». Але якщо вже зустрічатимемося, то чого ж нам метушитися й бігати тут на непідготовлені зустрічі? Я думаю, в цьому ніхто не зацікавлений: ні я, ні президент Зеленський. Ми ж повинні вийти з якимсь результатом. Так-то ми з ним у контакті, ми ж розмовляємо по телефону. Повний контакт є, але нам потрібно підійти до якихось рішень». Відповідь Путіна доводить, що Зеленський поспішив, погодившись на зустріч з російським президентом, що передує «нормандському формату», як стверджує Назарбаєв. Якщо це так, то це чергова поступка Москві, яка, проте, на поступки у відповідь не йде, а хотіла б мати запоруку майбутньої капітуляції України. І він знову виклав умови зустрічі в нормандському форматі, не підтвердивши її швидке проведення: «Ми бачимо заяви, наприклад, міністр, по-моєму, закордонних справ України заявив про те, що Україна взагалі може відмовитися від Мінських угод (про це заявив не  глава МЗС України Вадим Пристайко, а лідер однієї з фракцій у Раді, що зовсім не одне і те саме. — Б.С.). Але це як? Ми що тоді обговорюватимемо в «нормандському форматі»? Про що там може йти тоді мова, я не дуже розумію. Ми бачимо заяви офіційних осіб про те, що в зону, звідки вже відведені війська з важким озброєнням, можуть повернутися й інші збройні формування, і міліція, і нацгвардія України. Тоді все те саме буде зроблено з боку ополченців «ЛНР» і «ДНР».

Чи потрібно це, якщо вже війська пішли? Мені здається, ні. І, нарешті, найважливіше, і на це я б хотів звернути й вашу увагу, і всіх колег, які тут присутні, це абсолютно ключове питання. Ми чуємо теж від перших осіб України про те, що може бути ухвалено інший закон про особливий статус Донбасу. Який? Адже це абсолютно ключова річ. Якщо буде прийнято щось таке, що не буде погоджене з «ЛНР» і «ДНР», то тоді все миттєво зайде у безвихідь. Адже весь сенс «формули Штайнмайера», яка не несе жодного змісту і є просто інструментом прийняття, імплементації закону про особливий статус після проведення муніципальних виборів, — там же нічого немає змістовного, це просто формула, причому така, що не повною мірою відповідає, до речі кажучи, Мінським угодам. Але ми пішли на це, це компроміс з нашого боку, ми погодилися, аби хоч щось було, щоб рухатися вперед. А навіщо потрібна ця формула, якщо не буде самого закону про особливий статус? Адже формула потрібна для імплементації цього закону. І ще дуже важлива обставина. 31 грудня спливає термін чинності цього закону про особливий статус Донбасу. Якщо він не буде подовжений. Узагалі-то, колись європейські партнери ставили питання й прямо просили Україну зробити цей закон безстроковим — не на рік, не на два, не на три. І свого часу Порошенко погодився з цим і сказав: «Так, ми повинні це зробити, і ми це зробимо». Так нічого й не зробив. 31-го спливає термін. Далі що? Що ми обговорюватимемо в «нормандському форматі»? Це взагалі ключове питання. Треба розвести по всій лінії так, щоб хоча б гармати не стріляли, щоб люди не гинули. Це точно треба зробити, і щонайшвидше».

Таким чином, як можна зрозуміти Путіна, поки не буде ухвалено новий закон про особливий статус Донбасу, який влаштовує його, причому на постійній основі, тобто фактично з включенням його до Конституції України, зустрічі із Зеленським не буде. Ні сам-на-сам, ні в «нормандському форматі». Як пряник Путін запропонував зниження ціни на російський газ для України на 25% (хоча Київ його давно не купує), але за умови відмови від позовів і укладення короткострокових контрактів, і лякав Європу припиненням газового транзиту через Україну.

Думаю, Києву давно час припинити відступати в заочному діалозі сторін і почати висувати свої умови в частині забезпечення контролю над кордоном з Росією і над окупованими територіями Донбасу. Інших умов, крім капітуляції, від Путіна не буде. Виконання ж усіх висунутих Путіним умов означало б для Зеленського політичну смерть. Тому в ситуації, що склалася, йому краще було б публічно відмовитися від проведення зустрічі в «нормандському форматі» на перерахованих Путіним умовах.

Борис СОКОЛОВ, професор Москва
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ