Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Перекопування історії

Чесні вчені не лише Росії, а й інших країн мають протестувати проти того, що хоче створити в Сандармосі Російське воєнно-історичне товариство за явної підтримки центральної влади
5 вересня, 2018 - 11:18
2018-ГО ВИПОВНЮЄТЬСЯ 81 РІК ТРАГЕДІЇ САНДАРМОХУ, ДЕ 1937 Р. СТАЛІНСЬКИЙ РЕЖИМ МАСОВО ВБИВАВ УКРАЇНЦІВ, ПОЛЯКІВ, ЕСТОНЦІВ ТА В’ЯЗНІВ ІНШИХ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ, ДЕ ВБИВАЛИ РОСІЯН, ЯКІ НЕ СПРИЙМАЛИ ЗЛОЧИННОЇ ПОЛІТИКИ СТАЛІНА

Як і слід було чекати, браві пошуковики з Російського Воєнно-історичного товариства знайшли останки червоноармійців у Сандармосі. Причому зробили вони це ударними, стахановськими темпами — вже до кінця третього дня розкопок, хоча вся експедиція була розрахована на десять днів. «Ми виконали своє завдання, — радісно оголосив наприкінці керівник групи політично свідомих пошуковиків Олег Тітберія. — Ми переконалися, що тут лежать військовополонені». Зрозуміло, що нічого іншого вони й не могли знайти. І не знайти не могли. Адже завдання було поставлене чітко, по-військовому: знайти останки радянських військовополонених, розстріляних фінською воєнщиною, і в найкоротші терміни, щоб утерти ніс фінам і «закрити» Сандармох як меморіал жертвам сталінських репресій. Але те, як представлена ця знахідка, переконує, що ми маємо справу з черговою фальшивкою. Тобто останки, швидше за все, дійсно знайдені, але належать вони кому завгодно, тільки не розстріляним фінами полоненим червоноармійцям. Досить лише проаналізувати те, що розповіли свіжоспечені пошуковики кореспондентові «Новой газеты» Ірині Тумаковій.

Усього експедиція РВІТ ексгумувала останки п’яти осіб у межах урочища Сандармох, але не в тих ямах, які колись відзначив Юрій Дмітрієв як місця поховань розстріляних НКВС. Три трупи відкопували на очах у представників преси. Потім журналістів повідомили, що знайдено ще два трупи з абсолютно такими ж ознаками. Усі вдягнуті в шинелі й валянки (пошуковики миттєво визначили тип одягу і взуття за зітлілими фрагментами). У всіх черепах є круглі дірки в потилиці. І в усіх руки зв’язані за спиною. У одній ямі окрім тіл були знайдені кулі й гільзи. Співробітник РВІТ Сергій Баринов, пославшись на свою історичну освіту і 30-річний досвід пошукової роботи, одразу назвав калібр набою — 7,63 мм, і впевнено заявив, що це маузер, яких на озброєнні Червоної Армії нібито не було.

Цікаво, а як він отак просто відрізняє цей калібр від 7,62 мм, набою звичайної трьохлінійки? І чому історик так упевнений, що маузер, зокрема, не міг належати співробітникам НКВС або СМЕРШ, які при розстрілах незрідка використовували іноземну зброю як надійнішу? Наприклад, при розстрілі 1940 року польських офіцерів у Катині й інших місцях. З приводу одягу Баринов упевнено заявив, що це англійські шинелі: їх Англія колись постачала фінській армії, але ті шинелі нібито не підійшли (як він це зробив за окремими клаптиками, що збереглися, — загадка). От і вирішили фіни утеплювати ними радянських військовополонених перед розстрілом. Навіщо фінам знадобилося утеплювати тих, кого вони через лічені хвилини або години збиралися вбити, ідеологічно мотивований пошуковик пояснювати не став. Але чомусь члени РВІТ упевнено твердять, що знайшли поховання розстріляних полонених червоноармійців, і нікого іншого.

До речі, щодо англійських шинелей, це вони даремно. Якщо дійсно експертиза підтвердить, що трупи були саме в цьому обмундируванні, то цілком може виявитися, що це фінські військовополонені, розстріляні червоноармійцями або особистами при відступі взимку 1941/42 років. Тоді насправді ми маємо справу з іще одним військовим злочином Червоної Армії, для якої в роки Другої світової війни вбивство ворожих військовополонених було звичайною справою. Та й зуби у трупів дуже добре збереглися — у полонених, що страждали в таборах, таких хороших зубів не могло бути. Не виключено також, що вбиті — це радянські диверсанти-спецназівці, які здійснювали рейди до Карелії, здебільше безуспішні. Їх могли розстріляти як фіни, так і свої, оскільки для підтримки порядку розстріл тих, хто провинився, в таких загонах широко практикувався.

Але далі журналісти спостерігали вже зовсім ганебний спектакль. На території меморіалу стоять пам’ятні стовпчики, які в Карелії називають «голубцями». Колись Дмітрієв позначав ними виявлені поховання. Але, як розповів медвежогорський художник Володимир Попов, який починав 1997 року розкопки разом з Дмітрієвим, потім більшість стовпчиків повалилися, «їх відновлювали, хто як міг. Отже, тепер це просто пам’ятники, вони можуть стояти довільно». Копачі з РВІТ здійснили розкопки біля трьох «голубців», нічого там не знайшли й зробили висновок, що, швидше за все, поховань репресованих у Сандармосі взагалі немає. І на очах журналістів копачі РВІТ розкопали заздалегідь підготовлену для демонстрації порожню яму. Але журналісти цьому цирку не повірили. А тут іще, зовсім несподівано для Тітберія і його команди, з’явився голова медвежогорської адміністрації Сергій Яляєв і розлючено заявив: «У нас тут йде спроба переписати історію. А ми переписувати історію не хочемо».

Правильніше, напевно, говорити про спробу перекопати історію. Як з’ясувалося, коли РВІТ отримувало дозвіл на розкопки, мови про жертв фінської воєнщини і про Сандармох узагалі не було. Директора місцевого музею Сергія Колтиріна змусили написати звернення про розкопки до республіканської влади, а ті вже звернулися до РВІТ. Думаю, що серед жителів Медвежогорського району є нащадки репресованих (Карелія — край таборів), та й з фінами місцева влада псувати стосунки не хоче. Їм набагато цікавіше зберегти Сандармох як міжнародний меморіал. Баринов же не мав необхідних для проведення розкопок паперів — ні акту археологічної експертизи, ні «відкритого листа», що дозволяє дослідження на об’єкті.

Потім ці папери знайшлися, і оформив їх доцент університету Петрозаводська, історик Олександр Жульников. Він запевняє, що ідею розкопок дійсно запропонував університет, а РВІТ її підтримало. Але копати нібито збиралися на місці фінських таборів біля Медвежогорська, а зовсім не в Сандармосі. І Жульников очікував початку  розкопок у вересні, а не в серпні. Але під заступництвом глави міністерства культури Карелії Олексія Лесонена, підлеглого глави РВІТ — міністра культури Росії Володимира Мединського (доктора історичних наук з абсолютно ненауковою дисертацією) та голови місцевого відділення РВІТ, експедиція приїхала саме в Сандармох. Лесонен, щоправда, запевняє, що не знав про експедицію, але, швидше за все, лукавить.

Ось так для створення картини історії, що влаштовує російську владу, російська влада і деякі вчені, що йдуть з нею на компроміс, а також особи, що лише називають себе ученими, а насправді до науки стосунку не мають, тепер готові фальсифікувати не лише документи, а й розкопки. От тільки вони забули, що Сандармох — це не лише частина російської історії, а й частина історії України, Польщі, Німеччини, Фінляндії й інших країн, жителі яких не зі своєї волі знайшли там вічний спокій. Думаю, що чесні історики не лише Росії, а й інших країн мають протестувати проти того, що хоче створити в Сандармосі Російське воєнно-історичне товариство за явної підтримки центральної влади.

Борис СОКОЛОВ, професор Москва
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments