Підтекст плану «деокупації»

Останнім часом офіційними особами було зроблено низку заяв щодо деокупації Донбасу в найближчій перспективі. Навіть називали приблизну дату — осінь 2017 року. Так заступник міністра з окупованих території Георгій Тука на одному з телеканалів заявив, що такий розвиток подій цілком можливий, адже бойовики повністю залежні від фінансування з РФ, а отже, в разі припинення такої матеріальної підтримки, Київ зможе відвоювати території Донбасу. Звичайно, для того щоб припинити фінансувати бандитів, Кремль має бути в цьому зацікавлений сам. При цьому Тука чітко зазначив, що питання про вибори на звільненій території мають ставитись не раніше, ніж через п’ять років після отримання Україною контролю над кордоном. Таке уточнення вселяє надію, що під деокупацією Тука розуміє саме звільнення територій, а не компроміси, слова про які часто лунають від деяких осіб і сил. Окрім того, у вівторок міністр внутрішніх справ Арсен Аваков так само заявив, що прикордонні війська мають бути готові в двотижневий термін зайняти кордон з РФ. «Важливо зауважити, що деокупація не буде довгостроковою місією, — пише Арсен Аваков. — Я вважаю, що після розробки плану і окреслених завдань насамперед Державна прикордонна служба та інші державні установи протягом двох тижнів мають забезпечити контроль над державним кордоном». При цьому Аваков зазначив, що завдання полягає в «деокупації Донбасу, а потім Криму». Акцент на Криму теж обнадіює, що міністр не виходить з позиції обміну власних територій. Адже, наприклад, депутат Надія Савченко заявила, що звільнити Донбас невійськовим шляхом можна, але для цього на деякий час треба буде здати Крим. В принципі, Савченко повторила думку, яку висловлював перед Новим роком Віктор Пінчук в своїй статті у WSJ.

Нагадаємо, що у серпні минулого року стратегію деокупації Донбасу схвалили на засіданні Кабінету Міністрів України. Міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Вадим Черниш заявив тоді, що «передбачається реконструкція та відновлення критично важливих об’єктів на територіях, що постраждали від окупації, відновлення соціальних послуг та виплат, короткострокова соцдопомога». Щоправда, слова ці говорять більш про реінтеграцію територій, а не деокупацію.

Але всі ці декларовані перспективи впираються в конкретні проблеми.

ВІЙСЬКОВА СТОРОНА ПИТАННЯ

На Донбасі зосереджений потужний військовий анклав російських військ, найманців та техніки. Наприклад, лише станом на середину січня 2015 року, за повідомленням секретаря РНБО Олександра Турчинова, бойовики мали на своєму озброєнні 542 одиниці танків, 990 бойових броньованих машин, артилерійських систем, в тому числі систем залпового вогню 694 одиниці. Слід зазначити, що протягом подальшого часу кількість присутності російських військ та найманців лише зростала.

«Аваков дійсно поставив завдання взяти під контроль ту ділянку кордону України, яка поки що знаходиться під контролем окупанта, — коментує «Дню» заступник начальника управління Міністерства оборони України Сергій Галушко. — Питання це прописано в Мінських домовленостях. Проте там нічого не сказано про військовий чи невійськовий шлях. Є комплекс заходів, розбитих поетапно, і доступ до кордону є одним з етапів врегулювання. Тому в заяві Авакова нічого нового немає. Більш того, прикордонники теоретично мають брати участь в бойових діях, але це не їхнє основне завдання. В першу чергу прикордонники — це правоохоронні органи. Щодо слів Туки, то його міністерство має свою компетенцію стосовно роботи з окупованими територіями. Його слова вказують на те, що дійсно плани з деокупації існують, і ми повинні бути до цього готові. Але саме питання деокупації — це компетенція військових відомств. Тут треба бути дуже обережними із заявами і визначеннями, адже не всі громадяни можуть однозначно їх трактувати. Можу сказати, що якщо ворог буде загострювати ситуацію, то перед військовими стоять дуже рішучі завдання з нейтралізації супротивника і відповідно взяття під контроль наших територій. Це головний принцип військової справи — ставити максимальні плани і рішуче їх втілювати. Але ситуація у війні РФ проти України дійсно потребує нестандартних рішень». 

ПОЛІТИЧНА СТОРОНА ПИТАННЯ

Інтереси РФ як країни-агресора та окупанта полягають в розвитку наступу та розповсюдженні свого впливу, а не відступі. Кремль в обгортці компромісів прагне, з одного боку, дати привід Заходу послабити санкції, а з другого, примусити Україну поступитись базовими принципами державності, які полягають в захисті свого суверенітету. Для цього Кремль використовує не лише фізичну силу, а й «кочубеїв» всередині країни. Згадана стаття Пінчука оголила не лише його інтереси «подружитись» одразу з Трампом і Путіним. В ній озвучена формула капітуляції, яку сповідує низка українських політичних сил, зокрема представники «Опоблоку». До речі, нещодавно з’явилась інформація, що інтереси кількох фінансових груп, які стоять за цією політичною силою, розбіглись і планується створення двох окремих партій на базі «Опоблоку». Йдеться про, з одного боку, групу Ахметова та Новінського, а з другого — групу Льовочкіна та Бойка. Насправді і перша, і друга групи мають спільний ідеологічний проросійський базис. Але враховуючи протиріччя позиції «Опоблоку» — сповідувати під час війни проросійські ідеї, — такий розподіл сил цілком відповідає принципу розкладання яєць в різні кошики. Одне крило «Опоблоку» буде орієнтуватись на Донбас, а друге — на іншу Україну. Таким чином може впроваджуватись ідея виборів начебто української влади на Донбасі, а насправді легалізація російської присутності.

Проте член «Опоблоку» Євген Мураєв в ефірі 112-го каналу можливий розкол в «Опоблоці» прокоментував так: «Різне голосування окремих груп цієї політичної партії  демонструвало, що очевидно назрівав конфлікт. І те, що, можливо, буде даний старт двом новим політичним проектам, я чув безумовно. У кожної політичної сили в парламенті є свої спонсори і бенефіціари. В «Опоблоці» ці бенефіціари мають різне бачення на різні питання. Мається на увазі Ахметов і Фірташ, що не є ні для кого секретом. У Фірташа і Льовочкіна була Партія розвитку України. Не закрита досі Партія регіонів. Є Індустріальна партія. Технологи будуть вирішувати, який саме бренд буде використовуватись і розкручуватись».

«В питанні деокупації потрібно розуміти політичний контекст, — говорить «Дню» директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак. — Без згоди Кремля окупований Донбас не зможе перейти під контроль України невійськовим шляхом. Стосовно технічної сторони питання, якщо припустити, що рішення про деокупацію існує і існує погодженість лідерів світових держав про це, то здійснити такий сценарій реально. В такому випадку РФ має вивести свої війська, тобто кадрових військових. Але це суперечить самій ідеології московської окупації. Суть цієї ідеології полягає в тому, що РФ начебто захищала на Донбасі російськомовне населення. Тоді РФ доведеться відмовитись і від такої позиції та визнати місцевих найманців бандитами. Для деокупації також потрібна розробка механізму, який гарантував би амністію тим, хто не має кривавого шлейфу. Це досить важко зробити, тому що існує ризик застосування подвійних стандартів до таких осіб. Адже є певна кількість людей а-ля Ходаковський, який був начальником донецької «Альфи», а потім зрадив Україну. Ці люди перейшли межу, і питання, як бути з ними, є дуже проблематичним. Не можна не зважати й на те, що РФ таким чином може підготувати пастку для України. Не секрет, що РФ розробила положення для того, щоб залучати громадян іноземного походження у власні військові структури за контрактом. Таким чином через цих людей РФ може всередині інших країн провокувати криваві бійні, в тому числі контролювати дестабілізаційні процеси в самій Україні».

Дійсно, як бути з тими бандитами, які стали на бік окупаційної влади РФ і навіть влились в неї, створюючи ілюзію начебто громадянського конфлікту? Так, в Мінську прописана стратегія, в якій, зокрема, значиться і амністія тих осіб, які не брали до рук зброї. Та, наприклад, ті ж Плотницький та Захарченко не просто брали до рук зброю, а й були ватажками батальйонів. Можна уявити, що їх може спіткати доля Мозгових, «Бетменів», Дрьомових, Ципкалових та «Моторол». Чи готова РФ позбутись своїх маріонеток, з яких вона робила «обраних» голів квазіутворень при тому, що подібні замасковані під депутатів маріонетки сидять в тому числі у Верховній Раді? І головне — чи готова РФ зрештою позбутися своїх агресивних намірів? І чи не намагається Кремль завдяки «договорнякам», з одного боку, уникнути світових санкцій, а з іншого, через формально звільнений Донбас вприснути проросійську отруту в державний механізм України? Про все це треба пам’ятати в той час, як українцям будуть пропонувати спокусливі та прості способи начебто вирішення конфлікту, а насправді непомітно затягувати зашморг на нашій державності.