Народ завжди має право протестувати проти гніту
Пилип Орлик, український політичний, державний і військовий діяч, гетьман України (у вигнанні)

По кому «плаче» Гаага

Сергій СОЛОДКИЙ: «Рішення суду ООН доводить, що міжнародна правова система одужує, адже в цілому його рішення підтримує позовні вимоги України»
19 квітня, 2017 - 19:57
ФОТО REUTERS

В середу Міжнародний Суд ООН оголосив перше рішення згідно скарги України проти Російської Федерації, яка нахабно порушила взяті на себе зобов’язання та міжнародні норми, коли в лютому 2014-го року розпочала анексію Криму та згодом окупацію Донбасу. Дії РФ мали негативні наслідки в багатьох аспектах. Йдеться як про вбивство українських громадян та окупацію українських територій, так і про переслідування громадян України за національною та ідеологічною ознакою. Зрештою Україна зіштовхнулась із неочікуваними та безпрецедентними викликами, коли більш ніж півтора мільйона українських громадян стали вимушеними переселенцями. Окрім того, під загрозу потрапила вся система міжнародної безпеки.

В той же день під час виступу в Королівському інституті міжнародних відносин Chatham House на тему «Битва за Україну: лідерство та солідарність проти агресії» Президент Петро Порошенко заявив про важливість суду в Гаазі і повідомив: «Росія залишається глухою до вимог і аргументів на користь миру. Ми не маємо миру з однієї причини: росіяни не зацікавлені в його досягненні. Вони зацікавлені в контролі. Я відчув це знову в понеділок, коли разом з канцлером Меркель і президентом Олландом провів телефонні переговори з президентом Путіним. Це стало ще одною демонстрацією порожніх обіцянок Москви і їхнього ставлення: «Якщо ви хочете миру, ви можете його отримати, але лише на наших умовах». В свою чергу Голова української делегації в суді ООН Олена Зеркаль заявила, що продовжує вірити – судді нас почули і «прийняли рішення, що спрямоване на захист прав людини і унеможливлення від подальшого погіршення ситуації протягом розгляду справи по суті».

Проте дії України в правовому полі із захисту інтересів держави і громадян не завжди можна назвати ефективними. Фіксацією злочинів РФ та її наймитів, так саме як і фактів російської агресії проводились хаотично різними структурами. Нічого не було зроблено для формування так званого консолідованого позову, в якому всебічно була б відтворена шкода, що завдана Україні та українцям з боку РФ.

Нагадаємо, 16 січня МЗС України надіслав до Міжнародного суду ООН в Гаазі позов з приводу порушення РФ двох Конвенцій ООН: по протидії фінансуванню тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Україна зокрема вимагає поновити діяльність Меджлісу в Криму, члени якого зараз переслідуються Кремлем. До речі на засіданні Ради Безпеки ООН 18 квітня під час свого виступу заступник міністра закордонних справ України Сергій Кислиця нагадав про те, що Росія порушує права людини в анексованому Криму. Зокрема він сказав: «Окупаційна влада в Криму здійснює масові порушення прав людини і прагне знищити самобутність корінного народу: кримських татар».

Поки що в правовому полі Україна пішла шляхом Грузії. І тут варто згадати, що Грузія зрештою не змогла добитись від міжнародного правосуддя справедливості після того, як РФ відкрито застосувала військову силу проти цієї країни. Ще до оголошення рішення суду ООН в середу експерти стверджували, що не всі прохання Києва можуть бути задоволені. Знову ж таки, про це говорить і згаданий досвід Грузії. Остання пройшла лише перший проміжний етап: 2008 року наказ МС ООН було ухвалено лише з перевагою 8 голосів суддів «за» проти 7 «проти». Зрештою в кінцевому підсумку Міжнародний Суд заяву Грузії відхилив.

Щоправда, головна причина невдачі Грузії в Гаазі полягала в тому, що вона недостатньо провела переговорів з РФ, щоб примусити останню поводитись добре. Щодо України Суд в Гаазі таких претензій не мав, адже нашій країні важко дорікнути в несхильності до всілякого роду переговорів навіть на шкоду власним інтересам. Для Суду було зрозуміло, що внаслідок того, що переговори з РФ ні до чого не призводять, то Києву нічого не залишається ніж звернутись до Гааги. Звичайно, пересічному громадянину дивно чути такі формулювання і вимоги з боку Міжнародного суду, який начебто має виходити з очевидних речей, адже по всьому видно, що кров ллється не в РФ, а в Україні. Але, звичайно, очевидна логіка і юридичний алгоритм розгляду позовів інколи мають специфічні поєднання, на які необхідно зважати.

В сфері позову про фінансування тероризму, Україна згадала про збиття рейсу MH17 Малайзійських авіаліній; обстріл мирних жителів, в тому числі у Волновасі, Маріуполі та Краматорську (чому не згадане, зокрема, селище Хрящувате під Луганськом, де російські бандити знищили автобус із мирними мешканцями, що полишали окуповане місто, тощо?); вибухи, спрямовані проти мирних жителів, в тому числі в Харкові. При цьому позивачі чомусь оминули обстріли українських міст і військових з території РФ (про що доводять в тому числі і міжнародні дослідники як-то Bellingcat), зокрема, селищ Побєда, районів Станиці Луганської, Зеленопілля, тощо. Чи проведена взагалі робота по збору доказів російських обстрілів в тому числі серед місцевого населення? Адже існують незаперечні свідчення, які громадяни давали на запис журналістам.

Україна, окрім іншого, вимагає від РФ «негайно і беззастережно припинити і відмовитися від подальшого надання будь-якої підтримки, включаючи фінансування, озброєння і підготовку незаконних збройних груп, що вчиняють акти тероризму в Україні». Варто додати, що такі вимоги є цілком в дусі Мінських домовленостей. Сам спектр вимог України є досить широким. Експерти також зазначають, щодо позову згідно з порушенням РФ Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, суд ООН жодних справ за нею ще не розглядав і не приймав рішень. Як результат Міжнародний суд ООН вирішив, що немає достатньо підстав для додаткових заходів до РФ на підставі Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму.

На думку суду, яку озвучив його Голова Ронні Абрахам, «умови, які необхідні для визначення додаткових заходів стосовно захисту прав на основі Конвенції про боротьбу із фінансуванням тероризму не відповідають вимогам». І тут справедливо можна задати ще одне питання – а чи взагалі про тероризм (і відповідно його фінансування) іде мова з об’єктивної точки зору? Чи можна відверте вторгнення, вербовку найманців, створення військового анклаву на Донбасі та Криму, і зрештою окупацію територій назвати тероризмом? Це війна, а отже має свої юридичні визначення і наслідки в міжнародному правовому полі. Відповідно розмови про тероризм апріорі послаблюють нашу доказову базу, адже шукаємо «кішку» не в тій хаті.

Щодо позову України проти РФ про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, то в цьому секторі Суд став на сторону України. Він задовольнив прохання України про тимчасові заходи по позову проти РФ згідно Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, але ці тимчасові заходи мають бути сформульовані у відмінній від запропонованої Україною формі.

Підкреслимо, що і в першому, і в другому випадку порушень Росією Конвенцій йдеться саме про тимчасові заходи. Рішення Суду ООН на даному етапі мають проміжний характер, але вони впливають на подальший розгляд справи, так би мовити, задають тон наскільки міжнародне правосуддя готове дослухатись до аргументів сторін.

«Україні було дуже складно і це треба визнати, адже Україна – це перша країна в світі, яка задіяла міжнародну Конвенцію по боротьбі з фінансування тероризму, - коментує «Дню» перший заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий. - Українська сторона має винести адекватні уроки із ситуації, яка склалась в Гаазі цієї середи, зрозуміти свої помилки, але справа тут зовсім не в низькій компетентності нашої сторони. Навпаки, компетенція досить висока. Важливо, що Міжнародний Суд визнав свою юрисдикцію в цьому питанні. Треба розуміти, що відмова в тимчасових заходах по, так би мовити, терористичній частині, не означає, що суд не буде розглядати це питання по суті в подальшому і не буде виносити рішення. Нам просто треба заповнити ті прогалини на які судді звернули увагу. Я погоджуюсь з тим, що українським правникам треба було бути більш прискіпливішим ніж вони були щодо доказової бази, але зважаючи на безпрецедентність справи наші правники і дипломатія справились досить добре. Наприклад, ми вже врахували прецедент «Грузія проти РФ» 2008-го року. Так само треба поводитись в питанні доказів умисності дій РФ, яка показала свою зневагу до міжнародного права. По всьому видно, що РФ буде це міжнародне право зневажати і далі. І арсенал важелів у неї досить широкий для цього. Україні потрібно посилювати не лише свою армію, але й армію правників-міжнародників для того, щоб відстоювати інтереси України в міжнародних судових інстанціях. Ця справа в міжнародному суді ООН не єдина. Існує справа по морським питанням. Є кілька справ в Європейському суді з прав людини, розглядається газова суперечка в Стокгольмі. Тому Україні потрібен серйозний юридичний актив і зупинятись тут не треба. Міжнародне право і правда на стороні України. Але мало, щоб на боці України були правда і право. Важливо, щоб на боці України були й максимально компетентні юристи. З іншого боку ця справа для самого міжнародного суду є тестом. В 2014-му році, коли РФ анексувала Крим і почала свої кроки по дестабілізації ситуації на сході та півдні України, міжнародна правова система показала, що вона хвора і хвороба ця перебуває в гострій, навіть критичній фазі. Сьогоднішнє рішення суду ООН доводить, що міжнародна правова система одужує, адже в цілому його рішення підтримує позовні вимоги України. РФ взагалі наполягала на тому, щоб суд відкинув наші вимоги, наголошуючи, що у РФ з Україною немає суперечки. Але треба усвідомлювати, що наша перемога не буде швидкою. Треба запасатись терпінням і готуватись ґрунтовно».

На жаль, агресор, який цинічно продовжує звинувачувати Україну в тому, що саме вона чинить «злочини» проти власних громадян, на весь світ являє свою безкарність і намагається довести безпомічність міжнародного правосуддя. Більш ніж десять тисяч вбитих українських громадян, півтора мільйони переселенців, втрачене майно, зруйнована інфраструктура, окупована територія та моральна шкода має бути доведена самою жертвою. Поки ж жертва – Україна – намагається хоча б формально попросити Міжнародний суд припинити свавілля РФ – агресора і окупанта.

Валентин ТОРБА, «День»
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments