Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Полiтв’язнi як інструмент Кремля

У Києві відбулися акції-флешмоби біля російського посольства з вимогою звільнення Олега Сенцова та решти українців
18 червня, 2018 - 18:58

Наявність політв’язнів у будь-якій країні — само по собі ганьба.

Минулими вихідними відбулися протести біля російського посольства в Києві.  Акцію, зорганізовану співтовариством «Свободу політв’язням Кремля», не можна було назвати особливо масовою, а й слово «малолюдна» до неї також не посувало. Біля посольства зібралося близько сотні людей, переважно молодих. У пікеті брали участь, з-поміж інших, родичі самих ув’язнених, але здебільшого це були особисто не зацікавлені активісти.

Прикро те, що протест прямував, по суті, в порожнечу — посольство з нагоди вихідного дня було зачинене. Ніхто не міг ні почути вимог протестувальників, ні відповісти на них — а шкода, було б дуже цікаво послухати таку відповідь.

Можливо, сама по собі ця акція особливої ролі й не відіграє, але є ймовірність, що вона стане початком процесу набагато значнішого. Її організатори закликають влаштувати флешмоб по всьому світу, пікетуючи російські дипломатичні представництва з вимогою звільнити політичних в’язнів. Не можна не брати до уваги, що Кремль, дбаючи про свій міжнародний імідж, хоча б почасти задовольнить ці вимоги. Випадково чи ні, але у часі ця ініціатива збіглася з припущенням очільника української дипломатії Павла Клімкіна про те, що звільнення в’язнів можливе під час чемпіонату світу з футболу.

Одна із згадуваних додаткових причин очевидна. Микола Карпюк, Олександр Кольченко, Євген Панов, Олег Сенцов, Роман Сущенко та інші в’язні Кремля, про яких йшлося, — українці, що потерпіли за Україну, тому природно, що передусім заступитися за них повинні були їхні співгромадяни. Навіть якби в Росії був лише один політв’язень-українець, це й тоді було б справою України.

Фоторепортаж

Друга обставина є не такою помітною, але якщо придивитися — більш вражаючою. Річ у тім, що з погляду російського законодавства більшість людства — кримінальні злочинці. Виняток становлять лише ті, хто визнає Крим російським (так, і тут все зводиться до України), але таких небагато. А вже українці — майже всуціль злочинці.

Якщо ж росіянин, українець, європеєць чи африканець вважає півострів законною частиною України і висловлює свою думку вголос — це вже стаття 280-1 Кримінального кодексу РФ, «Публічні заклики до вчинення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації». До чотирьох років позбавлення волі, а якщо з використанням інтернету — тоді частина друга, до п’яти років. При цьому варто пам’ятати, що сама РФ — усесвітньо визнана держава, отже, й вироки російських судів визнаються у всьому світі законними і дійсними.

На практиці, звичайно, більшості землян боятися нічого — «рука Москви» все ж не настільки довга, аби дотягнутися до кожного. Але це нікому й не потрібно. Принцип дії російської держави — не в тому, аби саджати геть усіх, а в тому, аби кожен знав, що його будь-якої миті можуть запроторити за ґрати. Найбільшою мірою це стосується тих українців, які постійно мешкають на території Росії чи в’їжджають на неї, — для них цілком можливий арешт, суд і ув’язнення. Знайти в соцмережі відповідний пост чи коментар — завдання нескладне, а для російського суду знахідка стане неспростовним доказом. Хоча людина всього лише стверджувала те, з чим згоден увесь цивілізований світ. Зауважмо, що це не тероризм, який «повісили» на Олега Сенцова та інших ув’язнених. Щодо тероризму потрібно ще збирати докази, а тут — хапай будь-кого, не дивлячись.

І це надає питанню про політичних в’язнів ще більшої гостроти. Зрозуміло, домогтися звільнення тих, хто зараз сидить за ґратами в Росії, можна й треба. Але при цьому не можна забувати: стаття, про яку йдеться, — це невичерпне джерело дедалі нових політв’язнів. Що заважає, звільнивши сьогодні одного заарештованого за статтею 280-1, завтра схопити ще двох-трьох?

Надія на «всесвітній флешмоб», безумовно, є. Проте все ж таки бажано, аби при цьому вимагали не лише звільнення ув’язнених, а й скасування того закону, який оголошує українців злочинцями.

Ілля ФЕДОСЄЄВ, фото Бориса КОРПУСЕНКА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments