Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Потрібні нестандартні ходи

Роман РУКОМЕДА: «Шляхи деолігархізації України є, але не безболісні. Найкоротший — зовнішнє управління державою...»
10 липня, 2019 - 18:50
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
РОМАН РУКОМЕДА

До парламентських виборів залишилося 10 днів. Приблизна п’ятірка-шестірка партій, які можуть подолати необхідний п’ятивідсотковий виборчий бар’єр, уже відома. Це підтверджують дані різних соціологічних компаній, щоправда, відсотки щодо конкретних партій різняться. З усього видно, що сформувати коаліцію в майбутньому парламенті буде не легко, адже вплив олігархів на формування партійних списків кандидатів нікуди не дівся (плюс мажоритарна складова з місцевими князьками), не кажучи вже про велику кількість неофітів, які потраплять до наступної Верховної Ради, не маючи парламентського досвіду роботи. Про останні тенденції в передвиборчому процесі, можливий формат коаліції, вплив найбагатших людей на нову владу, скандал із «телемостом», можливі міжнародні переговори за спиною України говоримо з політичним експертом Романом РУКОМЕДОЮ.   

«НА ЖАЛЬ, ПІД ПОТРЕБОЮ ПОЯВИ «НОВИХ ОБЛИЧ» У ПАРЛАМЕНТІ ЧОМУСЬ ЗАБУВАЮТЬ ПРО ЯКІСТЬ»

— Як ви оцінюєте нинішню передвиборчу кампанію до Верховної Ради? Які особливості, якщо порівнювати з попередніми парламентськими перегонами?

— Оскільки нинішня виборча кампанія в парламент є достроковою, то вона має свої певні особливості. Зокрема, короткий часовий характер, коли розгорнуті партійні структури до виборів мали лише колишній президент Петро Порошенко і його політичний блок та «Батьківщина» Юлії Тимошенко. Що цікаво, попри готовність до моментального переходу з президентської до парламентської кампанії ці сили не демонструють високих результатів. Натомість стабільне поступове зростання демонструє «Опозиційна платформа — За життя». При чому це активно супроводжується масштабною купівлею різних медіа Віктором Медведчуком та його групою з відкритою прив’язкою до Росії.

Новачки парламентської кампанії «Слуга народу» і «Голос» наразі не демонструють високої активності й найважливіше, не пояснюють виборцям і громадськості свої політичні підходи, кроки, плани, механіку проведення ключових реформ. Якщо «Слуга народу» просто повторює здебільшого президентський стиль кампанії (максимальне уникнення обговорення по суті ключових проблем країни й шляхів їх вирішення) то «Голос» у такий спосіб може розчарувати виборців ще до проходження в парламент.

У цілому нинішня кампанія характеризується млявістю, відсутністю реальної конкуренції ідей і проєктів розвитку України. Натомість присутній колосальний кадровий голод, коли значну кількість невідповідних до роботи в парламенті осіб включають у партійні списки без перевірки чи свідомого замовчування небажаних біографічних моментів. На жаль, під потребою появи «нових облич» у парламенті чомусь забувають про якість.

«СПРАВУ КОАЛІЦІЇ ВИРІШУВАТИМУТЬ ПОЛІТИЧНІ ТОРГИ І ДОМОВЛЕНОСТІ»

— Які ваші прогнози — хто з політичних сил може потрапити до наступного парламенту. Яким може бути формат коаліції?

— По партійних списках лідером, безумовно, є «Слуга народу». Радше за все, партія поступово втрачатиме підтримку виборців і фінішує на виборах із показником у 33—36%.

«Опозиційна платформа — За життя» набере 13 — 15% виходячи з наростаючої медійної підтримки ресурсами Медведчука.

«Голос» найвірогідніше отримає близько 10%, зростаючи за рахунок протестного електорату проти Президента В.Зеленського та його політики.

«Європейська солідарність» і «Батьківщина» отримають за партійними списками близько 7—9%.

На мою думку, високу вірогідність потрапити до парламенту має партія «Сила і честь» Ігоря Смєшка, набравши близько 6% і повторивши його результат під час президентських виборчих перегонів.

Значно важче передбачити 199 місць на мажоритарних округах. Високий результат покажуть представники «Слуги народу», але також буде багато несподіванок по округах на півдні і сході. Не виключено, що буде обрано чимало прихильників «Опозиційної платформи — За життя».

Із ким буде робити коаліцію «Слуга народу» — відкрите питання. Не думаю, що вистачить голосів зробити її самотужки, отже, справу вирішуватимуть політичні торги й домовленості. В даному контексті виграє група в оточенні Президента Зеленського, яка зможе переконати його в оптимальності свого формату.

Варіантів коаліції чимало від об’єднання «Слуги народу» і «Голосу» до більш широкого формату — «Слуга народу» — «Опозиційна платформа — За життя» — «Сила і честь» із потенційним спікером парламенту Медведчуком та прем’єром Смєшком. 

«ДОСІ СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ВІДСУТНІСТЬ ЧІТКОЇ ПРОГРАМИ ДІЙ У СФЕРІ ОБОРОНИ І БЕЗПЕКИ»

— Як оцінюєте перші кроки Володимира Зеленського на посаді Президента? Які напрями його діяльності є найбільш сильними, а які слабкими?

— Щойно завершується половина перших «ста днів» на посаді Президента Володимира Зеленського. На мій погляд, наразі спостерігається відсутність чіткої програми дій у сфері оборони й безпеки, крім загальних озвучених намірів Володимира Зеленського досягнути перемир’я з Росією. При чому, переважно за український кошт, бо Москва жодних поступок зі свого боку не розглядає.

Зовнішньополітичний напрям діяльності нового Президента, за його прямим функціоналом, демонструє істотне послаблення. Це і відновлення участі делегації Росії в роботі ПАРЄ, і значний вплив Росії на ключові країни ЄС (передусім Франція, Італія, Німеччина), і початок вирішення зовнішніми гравцями ситуації в Україні, по суті, за її спиною і без узгодження з Києвом ключових рішень (приклад, саміт G-20 в Осаці). Наразі Президент Зеленський переважно продовжує зовнішню політику Петра Порошенка, в першу чергу, в орієнтації на європейське і євроатлантичне прагнення України. На російському напрямку теж поки без істотних змін (хоча активізація Росії щодо переговорів з новим Президентом та його командою помітна). Вочевидь робиться ставка на перемогу більш лояльних до Росії сил на парламентських виборах в Україні, формуванні нової коаліції та уряду, і тоді вже початок нових масштабних контактів із оновленою українською владою.

В оборонній сфері також бачимо переважно невизначеність і відсутність єдиного плану і стратегії дій. Приклад — все ще не названо кандидата на посаду міністра оборони Президента Зеленського в країні, де шостий рік триває війна.

До недоліків також варто віднести і відверту зневагу до закону з боку нового Президента та його команди, особливо в кадрових призначеннях. Цікаво, що й більшість ключових обіцянок представники команди Зеленського вже спростували, заявивши, що в Президента немає повноважень їх виконати.

Із сильних сторін діяльності Президента Зеленського поки гіпотетично можна відзначити курс на модернізацію державного управління через застосування цифрових технологій. Підтримка ідеї реформування «Укроборонпрому» і введення до Наглядової ради Давида Арахамію та Андрія Завгороднюка, відомих своєю волонтерською діяльністю в МО.      

«ВПЛИВ ОЛІГАРХІЧНИХ ГРУП НА ПРЕЗИДЕНТА ЗЕЛЕНСЬКОГО Є І НАДАЛІ БУДЕ НАДЗВИЧАЙНО СИЛЬНИМ»

— Після окремих зустрічей з ключовими олігархами України (Ахметовим, Пінчуком, Коломойським), новий Президент Володимир Зеленський заявив, що вони «взяли на себе відповідальність за вирішення конкретних питань». Як ви думаєте, яким буде вплив найбагатших людей на політику в Україні з новим Президентом і парламентом? Чи є шляхи безболісної деолігархізації країни?

— На мою думку, вплив олігархічних груп на Президента Зеленського є й надалі буде надзвичайно сильним. При чому різні групи будуть постійно конкурувати за цей вплив, що ще більше додаватиме хаосу і непослідовності до дій нового Президента. Позбутися олігархічного впливу шансів у Зеленського вкрай мало. Наразі таких намірів не спостерігається.

Шляхи деолігархізації України є, але не безболісні. Найкоротший, — зовнішнє управління державою чи то альянсом західних країн, чи Росією, чи спільно (насторожує останній приклад Молдови). В такому разі, в олігархів будуть нівельовані будь-які можливості експлуатувати не за призначенням державний бюджет. Відбудеться втрата олігархічного контролю над ЗМІ, а потім і над політичними партіями (відповідно парламентом і урядом). Але за таких обставин місце олігархів посядуть зовнішні гравці, а Україна остаточно втратить суб’єктність. Вочевидь, це не оптимальний шлях розвитку країни, але один із вірогідних у найближчій перспективі.

«РОСІЯ АКТИВНО ВИКОРИСТОВУЄ МОЖЛИВОСТІ ПОСЛАБЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ»

— Останній скандал із так званим телемостом між «Россия 24» та NewsOne, який у результаті скасували, свідчить про чергову інформаційну атаку на Україну та підготовку ґрунту про «примирение». Як ви оцінюєте всю цю історію?

— Росія активно використовує можливості послаблення української влади за Президента Зеленського і намагається нав’язати Україні свій шлях повернення в проєкт СРСР 2.0, який активно вибудовує Путін. Головна мета — повернути Україну (повністю або якщо не вийде — то по частинах) в орбіту російського впливу (політичного, культурного та цивілізаційного). Це мета актуальна для Росії як ніколи. Москва ніколи за останніх 15 років не припиняла працювати над цим і не припинить без вкрай вагомих причин або активного спротиву самої України. Приклад із телемостом — лише один епізод із цієї тривалої історії. Далі буде відбуватися маса інших подібних прикладів. Українське суспільство намагаються підготувати до «примирення будь-якою ціною».

«НЕБЕЗПЕКА РЕАЛІЗАЦІЇ РЕВАНШУ ВИСОКА»

— Сьогодні багато говорять про реванш проросійських сил. Що для вас означає такий реванш і яка небезпека його реалізації? 

— Реванш, на мій погляд, це повернення України в орбіту російського геополітичного впливу, відмову від інтеграції до НАТО і ЄС та входження (в перспективі) до російських інтеграційних структур. Можливим є навіть фіктивна «нейтральність» України за реального політичного патронажу Москви. Реванш, — це відмова української влади і суспільства від розбудови власної державності, суверенітету, державних інститутів, власних збройних сил і державної служби. Це відмова від модернізаційного варіанту розвитку України та повернення її до статусу околиці нової Російської імперії. По суті, це буде нова національна катастрофа і зневага до пам’яті героїв, що віддали своє життя за останні роки захищаючи Україну.

Небезпека реалізації висока з огляду на зростаючі впливи Росії на політичне керівництво України, медійний простір держави, а також активну успішну роботу Росії з частиною західних союзників України.  

«ТРЕБА ЗБІЛЬШУВАТИ ФОРМАЛЬНІ І НЕФОРМАЛЬНІ КАНАЛИ КОМУНІКАЦІЇ З ЗАХОДОМ ТА ІНШИМ СВІТОМ»

— У ситуації з поверненням російської делегації в ПАРЄ, а потім під час саміту G-20 в Осаці, де Путін сприймався абсолютно на рівних, проявилися певні негативні сигнали щодо України. Яка існує небезпека, що українське питання можуть вирішувати за спиною України та за рахунок наших інтересів?

— На жаль, на тлі значного послаблення переговорного рівня української влади з міжнародними партнерами, вже розпочався процес вирішення «українського питання» без узгодження з Україною і за рахунок її інтересів. Для подолання цієї ситуації треба посилювати переговорні позиції, збільшувати формальні й неформальні канали комунікації з Заходом та іншим світом, відстоювати власну позицію навіть усупереч рішенням сильних світових гравців. Бути готовими до нестандартних ходів, але не поступаючись власними національними інтересами. Наразі ресурсів і намірів для такої позиції в чинного Президента та його команди, на мій погляд, бракує. 

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ