Про корупцiю і міжвидову боротьбу

Заяви Олександра Онищенка про елітарну корупцію в найвищих ешелонах влади зчинили потужний скандал. Вже другий тиждень заяви і коментарі колишнього народного депутата цитуються не тільки в Україні, а й за кордоном (західними та російськими ЗМІ). В демократичних країнах цього б вистачило для гучних відставок високопосадовців. Але не у нас. І цьому є свої причини і пояснення.

Історія, нагадаємо, почалася влітку 2016-го. У липні Верховна Рада позбавила Онищенка недоторканності, а в серпні його оголосили у всеукраїнський розшук. НАБУ підозрює депутата в організації схеми розкрадання коштів під час видобутку і продажу природного газу. Сам же Онищенко заперечував свою причетність до цього і називав порушену справу тиском на нього з метою відібрати його бізнес.

Далі, після відносної тиші, 30 листопада на сайті strana.ua з’являється перше інтерв’ю екс-депутата, який наразі живе у Лондоні, де він розповідає про підкуп народних депутатів. В цілому, за словами Онищенка, йдеться про сотні мільйонів доларів, які витрачалися нинішнім президентом і його оточенням для завоювання і утримання влади з метою особистого збагачення. Сам екс-депутат стверджує, що був однією з ланок владного корупційного ланцюга. Після резонансних заяв проти Онищенка порушується ще одна кримінальна справа, тепер вже Службою безпеки України — за державну зраду.

У відповідь представники влади, зокрема Адміністрації Президента, спростовують інформацію Онищенка і заявляють, що він співпрацює з російськими спецслужбами, відповідно вся ця компанія проти глави держави є спланованою спецоперацією з дискредитації. За словами ж самого Онищенка, він має всі докази злочинів, зокрема записи з першого кабінету країни.

«Президент сказав, що ніяких плівок немає і бути не може апріорі», — сказав днями після засідання фракції БПП її голова Ігор Гринів. Звичайно, у багатьох одразу виникли паралелі із відомими на весь світ «плівками Мельниченка», які розповідають про те, чим насправді займався тодішній президент Леонід Кучма і його оточення у владі, використовуючи державні механізми. Однак тут є свої подібності і відмінності.

ЧОМУ З’ЯВИЛИСЯ «ЗАПИСИ ОНИЩЕНКА»

Буквально днями виповнилося 16 років, як були оприлюднені записи екс-охоронця Кучми, але досі немає юридичної оцінки змісту цих плівок. Як і в цілому немає остаточної крапки в частині замовників у резонансній «справі Гонгадзе—Подольского». Саме безкарність і породжує нові подібні явища. «Головний висновок в історії з «плівками Онищенка» полягає в тому, що у нас є каста недоторканних. — коментує «Дню» правник та громадський діяч Геннадій Друзенко. — Це проблема, яка тягнеться ще з часів Кучми, якому так і не були висунуті офіційно звинувачення у замовленні вбивства Гонгадзе. Було багато експертиз «плівок Мельниченка», їхня автентичність була доведена, але Кучма навіть як свідок не з’явився в суді».

«З початку 2000-х років, з часів «плівок Мельниченка», фактично нічого не змінилось в сфері політичного менеджменту, — коментує інший наш співрозмовник радник міністра МВС Станіслав Речинський. — Судячи з усього, в парламенті голосами торгують всі. І це вражаюча інформація. Торгують дрібні депутатські об’єднання, торгують окремі депутати, і великі фракції так саме беруть гроші за голосування. Це принцип, який став загальним правилом. Тому тут суспільство має сказати своє «ні» і не обирати тих персоналій, які себе скомпрометували. З цією політичною корупцією треба закінчувати. Адже якби парламент у нас був патріотичним і свідомим, то будь-яка пропозиція грошей від зацікавлених осіб з проханням голосувати так чи інакше закінчувалася би заявою до правоохоронних органів. Але чи бачили ми хоч одну таку заяву? Лише поодинокі голоси на рівні політичних заяв. До карної відповідальності справа не доходила».

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЖУРНАЛІСТІВ

Тут окрема історія. Частина журналістів завжди грала свою роль, причому далеко не позитивну. «Принципи потрапляння парламентарів до парламенту, як і методи роботи частини журналістів, змістовно не змінилися з часів 1990-х рр., — підкреслює Станіслав Речинський. — Проблема в тому, що депутатів, які продаються, обирають конкретні громадяни, які так саме продають свої голоси. Депутати, які витратили великі суми на передвиборчу кампанію, заходять у Раду, щоб відбити витрати і ще й заробити. Створений порочний ланцюг, де кожна ланка по-своєму корумпована. І над цією системою так би мовити «поруки» існує інформаційний купол зі ЗМІ, яким володіють олігархи. Вони і формують таку інформаційну реальність, в якій згадана система може комфортно існувати, обслуговуючи інтереси кланів».

Один з останніх прикладів. Нещодавно під дописом першого секретаря Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка у «Фейсбуці» — про звіт за останні півроку Представника ОБСЄ з питань свободи медіа, де Україні присвячено шість сторінок, — розгорілася дискусія. Так, в одному з коментарів Сергій Томіленко підкреслив, що «ми — за боротьбу з безкарністю за злочини проти журналістів». І це добре, але він так і не зміг по суті відповісти на запитання головного редактора «Дня» Лариси Івшиної: «Як цікаво! Боротьба з безкарністю! Тобто ви проти медіа-кучмістів, які переступили через найбільш цинічне вбивство колеги?!» Це, між іншим, національна спілка журналістів.

Суть у тому, що сьогодні більшість журналістів зраджують, продають або ігнорують «принципові питання». Прикладом є згадана «справа Гонгадзе-Подольского». Ця хвороба стосується і нинішніх реалій. «Треба чітко сказати, що журналістика за довгі роки постаралась, щоб заплутати суспільство, — каже Геннадій Друзенко. — Створювався і створюється інформаційний шум, але немає державницької лінії поведінки. В суспільстві так і не відбулося широкої, відкритої дискусії, де речі б називали своїми іменами. Країні потрібен камертон. Всім відомі історії, коли під час війни деякі колишні журналісти з невідомих джерел купували величезні квартири. Вважаю, що ці люди роблять, можливо, ще більший злочин, ніж Порошенко, адже вони формують, а точніше спотворюють дійсність в свідомості суспільства. Саме з цих людей робили кумирів, образ чесності і принциповості, тобто люди їм довіряли. Потім виявилось, що ці, начебто борці з корупцією, просто на певному часі були корупціонерами невеликих масштабів. Зрештою все зводиться до того, що хтось добіг, а хтось не добіг до більшого чи меншого корита».

До речі, нардеп Сергій Лещенко вкотре не з’явився для ознайомлення з протоколом про адміністративне правопорушення при купівлі квартири у центрі Києва. Про це заявляє Національне агентство з питань запобігання корупції і офіційно пояснює, що Лещенко ігнорує публічне запрошення починаючи з 30 листопада. Нагадаємо, 1 грудня НАЗК повідомило що у діях Лещенка при купівлі квартири виявлено ознаки адміністративного правопорушення в тому, що він «одержав подарунок у вигляді знижки на 1,8 мільйона гривень на вартість квартири, яка була надана забудовником». Лещенко, в свою чергу, це спростовує.

НАСЛІДКИ ДЛЯ ДЕРЖАВИ

Це головне питання. Адже в результаті внутрішньовидової боротьби втрачає саме держава, відбувається розмивання і дискредитація її основ. «Безумовно, цим скористається агресор, — коментує Станіслав Речинський. — Ми вже бачимо інтерв’ю Онищенко на російських телеканалах, яке супроводжується радісними голосами місцевої публіки. Вони бачать, що всі українські політики продаються. Вони сміються і говорять, що це їхні 90-ті роки. Для нас це серйозна поразка на інформаційному фронті. Адже ці реалії бачить не лише Росія, але й західні країни, які допомагають нам, фінансують, підтримують нас на дипломатичному рівні. Як їм надалі виділяти гроші для нас, якщо вони знають, що ці гроші підуть на підкуп парламентарів. Гадаю, що якщо справа Онищенко буде мати продовження і будуть викладені якісь факти, то для України це може вилитись в дуже серйозну політичну кризу, при чому ще й на рівні міжнародних стосунків. З цією владою не захочуть мати справу перш за все іноземні партнери».

Звичайно, «записами Онищенка», як і його заявам мають дати оцінку правоохоронні органи. Чи готові вони до цього? Велике питання. Багато резонансних справ на сьогодні не розкриті, зокрема, злочини на Євромайдані. А чи готове суспільство контролювати ситуацію? «На жаль, у нас репродукується непокаране зло, — продовжує Геннадій Друзенко. — І якщо з Кучмою плівки були шоком для суспільства, коли українці сиділи і з жахом слухали деталі замовлення вбивства». Але висновків так і не зробили. Ні до Майданів, ні навіть після. «Я дуже сподіваюсь, що в суспільстві все-таки вистачить імунітету, щоб адекватно відреагувати на цю ситуацію, — продовжує експерт. — Адже постійне зниження «порогу болю», коли прийнятним стає те, що апріорі не може бути прийнятним, призведе до того, що ми не помітимо знищення держави. Інстинкт самозбереження має полягати в адекватній реакції на неприйнятні речі. Зло має скінчитись не черговим бунтом від накопичення невдоволення, а продуктивним виходом — справедливим покаранням винуватих осіб».

* * *

Вчора також прозвучала заява від народного депутата Світлани Заліщук, яка між іншим представляє президентську фракцію «БПП», але схоже знаходиться там на особливих правах, про те, що у разі якщо «плівки Онищенка» будуть опубліковані і підтвердять звинувачення проти депутатів, необхідно створити тимчасову або спеціальну слідчу комісію Ради з політичної корупції (телеканал «112 Україна»). Цікаво, навіть якщо це відбудеться, то як парламентарі будуть проводити розслідування над самими собою, якщо Онищенко звинувачує їх у корупції?

Рецептом може бути інша пропозиція, яку озвучив після побиття студентів на Майдані з 29 на 30 листопада 2013 р. народний депутатів II та III скликань Олександр Єльяшкевич: «У даній ситуації необхідно створити Громадську комісію, куди б увійшли люди, яким довіряє суспільство. Ні в якому разі там не повинні бути присутніми ні представники влади, ні представники опозиції, тому що і та, і інша сторона багато в чому винні в розпалюванні конфлікту...».