У політиці обов'язково доводиться зраджувати або країну, або електорат. Я вибираю зраду електорату.
Шарль де Голль, французький генерал, президент Франції в 1958–1969 роках

Припинення вогню чи пастка?

Не треба забувати, що в Росії вже розпочалися навчання військ Західного і Південного військових округів, які повинні увінчатися стратегічними навчаннями «Кавказ-2020»
27 липня, 2020 - 20:06
ФОТО REUTERS

27 липня на Донбасі вкотре має настати безстрокове перемир’я. Наскільки воно буде ефективним, можна буде судити вже через кілька днів.  Але чимало моментів того процесу, в ході якого було досягнуто згоди про перемир’я, насторожують. Зрозуміло, що Володимир Зеленський хотів би досягти стійкого перемир’я ще до місцевих виборів, що могло б значно підвищити шанси кандидатів від його партії. Самодержець Володимир Путін від виборного чинника не залежить. У принципі він теж не проти досягнення прогресу в донбаському врегулюванні, зокрема стійкого припинення вогню, що дозволило б йому поставити питання про ослаблення антиросійських санкцій.  Однак урегулювати конфлікт на Донбасі російський президент збирається тільки на своїх умовах.  І є небезпека, що Україна тут йому трохи підіграла.

У Тристоронній контактній групі в Мінську погодили також комплекс додаткових заходів щодо контролю перемир’я, який, серед іншого, включає в себе заборону на діяльність диверсійно-розвідувальних груп і заборону на ведення вогню, в тому числі снайперського. Також забороняється наступати і вести розвідку, зокрема з використанням безпілотників, стріляти — зокрема зі снайперських гвинтівок, розміщувати військову техніку поблизу дитячих садків та шкіл. За порушення має в теорії слідувати «ефективне застосування дисциплінарних заходів».  Однак реального механізму контролю за дотриманням припинення вогню так і не з’явилося.  У спостерігачів ОБСЄ взагалі немає технічних засобів контролю за застосуванням безпілотної авіації і рейдами снайперських груп.  Тож розширення обмежень на застосування тієї чи іншої зброї — це не більше ніж благий намір. Тому є велика ймовірність того, що через кілька днів чергове перемир’я також буде зірвано. ОБСЄ на цю роль явно не годиться, а про введення миротворців поки що не йдеться. Перед тим, як набере чинності перемир’я, Зеленський і Путін провели телефонну розмову.  Якщо Президент України зробив акцент на необхідності подальших кроків зі звільнення українських громадян, утримуваних у Росії, на сході України і в Криму, то його російський колега більше говорив про те, що рішення України провести місцеві вибори суперечить Мінським угодам. Саме цю тезу одразу ж почали експлуатувати російські офіційні особи і пропаганда, щойно стало відомо про досягнення угоди про припинення вогню. Тим самим Путін створює для себе можливість у будь-який момент заявити про вихід із Мінських угод під приводом їх порушення Україною.  А це автоматично призведе і до краху перемир’я, якщо, звичайно, воно до того часу буде дотримано.

Але головна вигода для Путіна поки що полягає в тому, що в ході переговорів щодо досягнення припинення вогню українська сторона змушена була продемонструвати готовність сплатити певну ціну за вирішення конфлікту в Донбасі.  Тоді як російські маріонетки цього не зробили, а Росія так і не визнала наявності своїх військ на окупованій частині Донбасу.  І Офіс Президента України продовжує говорити про необхідність виведення абстрактних «іноземних військ», не уточнюючи, що це — тільки російські війська. Москва давно вже вважає своїм законним правом не виконувати жодних обіцянок і зобов’язань, даних Києву, тоді як вимагає виконання всіх зобов’язань, даних українською стороною. І вона фактично піддається російському тиску й останнім часом побоюється нагадувати Москві про невиконання її зобов’язань. Наприклад, норма про те, що перед відкриттям вогню у відповідь треба буде робити запит у Координаційний центр, явно грає на руку сепаратистам і російським військам, які не перебувають у легальному полі і ніяких дозволів зроду не запитували і надалі не будуть. ОБСЄ не допускається до деяких районів окупованих територій і ділянок перетину кордону. Поки ці обмеження не будуть зняті, говорити про необмежений допуск контролерів на українську територію безглуздо.

Але головна небезпека в тому, що в Спільному центрі контролю і координації (СЦКК), який і повинен контролювати припинення вогню, представники Росії відсутні з 2017 року, і їхні місця займають представники «ДНР» і «ЛНР». На переговорах у Мінську про повернення Росії в СЦКК досі не йшлося. Це означає, що з будь-яких питань порушення припинення вогню українським представникам у СЦКК доведеться безпосередньо домовлятися з представниками сепаратистів. А якраз цього і добивається Москва. Адже в цьому випадку Росія ніби виводиться за дужки Донбаського конфлікту і претендує на роль нейтрального посередника. Великою помилкою української сторони стало те, що вона не наполягла на обов’язковому поверненні в СЦКК російських представників. Що дозволило б уникнути прямих контактів українських представників із представниками сепаратистів.

Водночас у Києві повинні розуміти, що без досягнення своїх політичних цілей Росія не припинить повільної війни на Донбасі.  А прийнятний для обох сторін компроміс досі не проглядається. Тому не варто покладати на нинішнє перемир’я занадто великих надій. Воно навряд чи протримається довго. Але не слід забувати, що чергове припинення вогню стартує на тлі низки навчань російських військ Західного і Південного військових округів, яка вже почалася і має увінчатися стратегічними навчаннями «Кавказ-2020» у вересні. Не можна виключити, що під виглядом навчань російські війська зможуть наростити угруповання на Донбасі і, заявивши про зрив припинення вогню, зроблять наступ із метою захопити нові території і чинити тиск на Київ у плані досягнення вигідного для Москви політичного врегулювання. В ідеалі Росія хотіла б формально повернути своїх маріонеток до складу України, щоб отримати можливість через них блокувати євроатлантичну інтеграцію Києва.  Можливо, в крайньому разі вона погодилася б на перетворення «ДНР» і «ЛНР» на нове Придністров’я з легальною присутністю там російських військ як «миротворців» і прямими переговорами сепаратистів і уряду в Києві. Але велике питання, чи потрібно це Україні?

ШАНСИ І РИЗИКИ ПЕРЕМИР’Я

Олег Постернак, політтехнолог (facebook.com):

— У ніч із 26 на 27 липня почалося повне і всеосяжне перемир’я, досягнуте на засіданні ТКГ минулої середи. Штаб ООС відзвітував про підготовку до перемир’я.

За весь період проведення операції не було таких масштабних заходів. Тому здоровий глузд вимагає дати владі шанс для перезавантаження мирного врегулювання.

Тим більше, що перемир’я не слід розцінювати як односторонню поступку з українського боку.  Україна зберігає право на самозахист щодо супротивника, який зневажив угоду.

Інформаційний простір дещо завмер в очікуванні.

Хтось навмисно вже чекає зриву, щоб голодною зграєю накинутися на Зеленського. \Збуджена фантазія оскаженілих і вірнопідданих одного колишнього вже строчить конспіративні оди ненависті, що перед нами чергова «капітуляція» і кінець. Бездоказово і надривно, як завжди. Звичайно, це їхнє право бути обдуреними й обманювати. Щоправда, всьому є межа.

Хтось єхидно посміхнеться і спершу розгубиться, але негайно візьметься робити критичні заготовки на той випадок, якщо навіть ситуацію вдасться вирулити на користь стійкого миру на Сході України. Мовляв, так це ж ми змусили нинішню владу почути «здоровий голос» і зробити так, як ми хотіли.

Уже запускається тема, що нібито це перемир’я стало можливим тільки під тиском Німеччини і Франції. Але правда полягає в тому, що на останній зустрічі політичних представників глав держав «нормандської четвірки» в Берліні 4 липня Україні вдалося солідарно з міжнародними партнерами зрушити РФ із непримиренної позиції, яка намагається саботувати мирний процес неприпустимими раніше вимогами.

Тонкий лід. Тому що Зеленський, який став волею виборів флагманом теми миру і намагається просунутися до нього обережною тактикою малих успіхів (обмін утримуваних осіб, звільнення моряків, відкриття моста в Станиці Луганській, перші ділянки розведення сил, нормандська зустріч), фактично може згорнути окопний період війни. І це багатьом політикам в Україні не сподобається, адже безпосередньо зачіпає їхні електоральні можливості.

Але є ризики:

• точкове невиконання українськими військовослужбовцями наказу Генерального штабу, оскільки передбачені дисциплінарні стягнення за порушення режиму, що буде сприяти створенню інформаційної ілюзії анархії і хаосу в Збройних силах;

• провокації з боку проросійських формувань в окупованому Донбасі, в тому числі для демонстрації своєї уявної сили і гра на уразливості — неможливості ЗСУ оперативно відповісти;

• інспірування інформаційної війни в засобах комунікації, зокрема в інтересах противника і політичних груп, які втрачають електоральні очки через досягнуте Зеленським перемир’я;

Чого ми можемо досягти у недалекій перспективі?

1. Суттєвого зменшення інтенсивності боїв і перестрілок. Зберегти життя. Нагадаю, 2018 р. Україна на Донбасі втратила убитими 119 бійців, 805 поранено. У 2019 г. — втратила убитими 132 військовики, 716 поранено.

2. Перемир’я зміцнить міжнародні позиції України і зміцнить імідж надійного партнера в «нормандському форматі». Генсек ООН А.Гутерріш уже підтримав додаткові заходи режиму перемир’я.  Тим більше нинішнє перемир’я було закріплене у червні-липні в ході зустрічей у Берліні і Парижі.

3. Перемир’я може запустити більш предметну дискусію з політичних питань, зокрема щодо модальностей виборів в ОРДЛО.  При цьому позиція України набула більш чіткої формули: вибори можливі за дотримання Копенгагенського стандарту, без збройних формувань, після повернення контролю за кордоном, у правовому полі України.

4. Відсутність вогню на лінії зіткнення запустить гуманітарні кейси, перш за все щодо допомоги українських пенсіонерів ОРДЛО, жителів «сірої зони», які найбільше постраждали від війни. Йдеться про відновлення соціальних виплат і звичного соціального укладу.

«ЦІ НАВЧАННЯ Є ІНСТРУМЕНТОМ ТИСКУ»

Костянтин МАШОВЕЦЬ, координатор групи «Інформаційний супротив»:

— Подібних домовленостей про перемир’я, або припинення вогню було вже дуже багато. Особливих причин, які б спонукали бойовиків на його дотримання я не бачу. Тому сподіватися, що саме це перемир’я буде сталим навряд чи можливо.

Я дуже скептично ставлюся до перспективи переходу на нові рівні Мінських домовленостей за результатами «всеосяжної тиші», адже у розумінні нашої влади для того, щоб переходити до наступних пунктів «Мінську» повинні бути дотримані вимоги безпеки. Це комплексне поняття, де є ще ряд пунктів, включно з певним контролем за кордоном. Однак, припинення розвідувальної діяльності та використання технічних засобів розвідки, включно з безпілотними летальними апаратами, зазначених у заяві про всеосяжну тишу, суттєво ускладнить діяльність Збройних Сил України.

Зазвичай такі великомасштабні навчання, які заплановані на осінь «Кавказ—2020», використовуються для здійснення перегрупування військ під прикриттям навчання. Поки складно сказати, як розвиватиметься ситуація.  Варто пам’ятати, що нещодавно Путін оголосив перевірку боєготовності військ, зокрема у рамках підготовки до майбутніх навчань. Зараз більше 90 тисяч російських угруповань зосереджено на південно-західному стратегічному напрямку проти України. Тому, думаю, що нам треба уважно слідкувати за навчаннями.

Друга загроза у тому, що ці навчання є своєрідним інструментом тиску на вище військово-політичне керівництво України. Нарощування військової спроможності на південно-західному напрямку свідчить про те, що агресор демонструє свою готовність продовжувати дії силовим способом.

«ПРОБЛЕМА У ТОМУ, ЩО МИ НЕ ЗНАЄМО ПРО ЩО ГОВОРИЛИ ЗЕЛЕНСЬКИЙ З ПУТІНИМ»

Євген ДИКИЙ, науковець, військовик, публіцист:

- Мій погляд на перспективу сталого перемир’я є доволі скептичний. Однак порушення в перші 20 хвилин після перемир’я великою мірою можуть не враховуватися. Наказ тільки пішов, нібито і по стороні бойовиків, але там все ж не регулярна армія, хоч і повністю керована кадровими офіцерами Росії. Припустимо, що не встигли до кожного сержанта донести наказ. Насправді, чи буде реально дотримано режим тиші, зрозуміємо у перспективі хоча б днів, а не годин.

У мене питання: чого нам більше боятися: того, що перемир’я буде порушуватися, чи того, що буде дотримуватися? Я пригадую попереднє коротке перемир’я, перше у цій війні, коли 17 червня 2014 року новообраний президент Порошенко зробив крок назустріч Путіну і на 10 днів оголосив режим тиші. Принаймні на нашій Луганській ділянці його ніхто не порушував, але ми 10 днів спостерігали, як з боку бойовиків йшло величезне будівництво. І якщо на момент початку перемир’я нас чекали блокпости із мішків з землею, то на момент, коли перемир’я не дало жодного результату, і Петро Олексійович дав команду «вперед» — це означало штурмувати три лінії бетонованих дотів. Тому Росія дотримає перемир’я тільки за умови, що їй це вигідно для загальної перемоги, на відмінну від нас, на жаль. Якщо перемир’я буде порушуватися,  то гадаю з цією проблемою ми впораємося. Так, буде трошки складно у перші дні, коли офіцери намагатимуться грубо не порушувати накази з Києва, але це ми проходили у 2015—2016 році. Наші воїни не овечки, між вибором6 давати себе розстрілювати, чи отримати по шапці від начальства. жодна нормальна жива людина, тим більше солдат на передовій, не вибере останнє. До того ж, громадянське суспільство тут не даватиме репресувати офіцерів, які вирішили дати відповідь.

Набагато небезпечніше, на мою думку, якщо раптом, дійсно вперше за цю війну, Росія дійсно почне дотримуватися режиму тиші. Це означатиме, що у відповідь вони у Зеленського щось дуже велике виторгували. Якщо ми продовж тижня-двох побачимо, що з того боку дійсно не стріляють — тоді треба буде почати дійсно хвилюватися. Це означає, що Путін побачив можливість отримати настільки великі переваги у його загальній війні проти України, що заради цього навіть готовий припинити агресію на деякий час. Як мінімум, Росія може отримати воду до Криму, бо у них назріває господарська катастрофа і вода потрібна критично. Піти танками на Каховку їм би коштувало незрівнянно дорого, росіяни чудово це розуміють, а от дати нам місяць миру, а Зеленському можливість вийти «у білому костюмі», сказавши: «Я обіцяв, що ми приплинемо війну, і ось вже місяць не стріляють», — не настільки. Далі нам проспівають казку, що під окупацією наші ж громадяни, тож подача води є необхідною мірою. У такому випадку нам буде складно зупинити цю зраду, яка фактично означитиме відмову від Криму.

Інша альтернатива — зміна виборчого законодавства та зміни Конституції України. Однак, якщо стрілянина продовжується, то Єрмак і компанія просто не ризикують виносити в Раду подібні пропозиції, то після місяця тиші вони знову наберуть потужну силу і почнуть тиснути на політичні пункти Мінську у їх російському розумінні. Тут треба сподіватися на опозицію у парламенті та підтримку від населення. 

Проблема у тому, що ми насправді не знаємо, про що говорили Зеленський з Путіним. Ми знаємо тільки те, про що нам повідомили. Для початку мене цікавить, чому розмова була саме в цей день. Нагадаю, що вчора Росія святкувала свій день військово-морського флоту і пан Путін приймав парад Чорноморського флоту Росії в окупованому Севастополі. Не здивуюся, якщо наш верховний головнокомандувач ще й навіть поздоровив його зі святом. Навіть якщо і не поздоровив, то зателефонувати —  дивно, бо навряд чи Зеленський з ним говорив про деокупацію Севастополя. Сам факт цих перегорів не лише ганебний, а й дуже небезпечний. Якщо Путін робить такі кроки, приймає дзвінок і люб’язно спілкується, то він робить це з якоюсь метою. Нагадаю, що президент РФ ще жодного разу не пішов на поступки, а навпаки тільки витискав чергові переваги для Росії.

Кілька разів нам вже розігрували карту звільнення полонених. Кожного разу, коли нам демонстрували чергове звільнення, під цим прикриттям робилась якась гидота. Однак такий формат вже не працює. Тепер якщо готувати черговий крок під Росію, треба робити щось значно серйозніше, ніж просто поміняти кілька людей. Боюсь, що саме це ми зараз в спостерігаємо у вигляді «всеосяжної тиші».

Пригадуєте, скільки було розмов про навчання Заходу-2017. Все ж наскільки я пригадую стандарт російської влади, не пам’ятаю, щоб вони свої військові інтервенцію почали під час наперед оголошених маневрів, за якими всі слідкують. Це зазвичай менш передбачувано. Звичайно, в ході навчань вони явно перевіряють військові підрозділи, які можуть бути задіяні під час військової операції перед України. Тому це скоріше інструмент дипломатичного тиску.

Якщо у відповідь на всеосяжну тишу ми теж дотримуватимемося тиші, не піде далі процес зміни Конституції, не потече вода в Крим. Тоді, розчарована Росія почне робити удари у відповідь у різних формах, зокрема й шляхом ескалації на Сході.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 
Рубрика: