А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

«П’ятиденна війна» в Грузії: репетиція анексії Криму та війни на Донбасі

6 серпня, 2018 - 18:55
13 СЕРПНЯ 2008 РОКУ. МЕШКАНЦІ ПОКИДАЮТЬ ЗАХОПЛЕНЕ РОСІЙСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ ГРУЗИНСЬКЕ МІСТО ГОРІ / ФОТО РЕЙТЕР

Десятиріччя, що минуло з часу російсько-грузинської війни,  розпочатої 8 серпня 2008 року та гордо охрещеної в російській історіографії «П’ятиденною війною» за аналогією з «Шестиденною війною» Ізраїлю проти арабів  1967 року, не дало нам яких-небудь сенсаційних відкриттів, пов’язаних із цією війною. Всі події стали більш-менш зрозумілими протягом лічених місяців після конфлікту. Схожість же між «Шестиденною» та «П’ятиденною війною» була лише в тому, що в обох випадках завдавався превентивний удар.

Ізраїль завдав превентивного удару  арміям Єгипту, Йорданії та Сирії, розбив їх і захопив значні території, включаючи Східний Єрусалим. Михайло Саакашвілі теж завдав превентивного удару і на короткий час захопив Цхінвалі, намагаючись таким чином запобігти захопленню всієї Південної Осетії російськими військами, що вже ввійшли на той час  великими силами на територію автономії. А далі, ймовірно, передбачався кидок на Тбілісі чи то з Південної Осетії з вірогідною висадкою повітряного десанту та заміною Саакашвілі на якогось проросійського правителя.

Президент Грузії розумів, що він перебуває у складному становищі, і зважився на відверту авантюру із захопленням Цхінвалі. Чи то він розраховував, що США не дозволять російського втручання в конфлікт. Чи то, навпаки, розуміючи, що повноцінне російське втручання неминуче, але, починаючи війну в той момент, коли російські війська її ще не чекали, Саакашвілі сподівався протриматися достатньо довго, щоб міжнародне співтовариство встигло втрутитися і змусити російські війська відступити на ті позиції, на яких вони перебували до 7 серпня.

Але в будь-якому разі, незважаючи на відносно успішний для Саакашвілі результат (він залишився при владі, хоча і втратив контрольовані Грузією території у Південній Осетії та Кодорської ущелини в Абхазії), тодішній грузинський лідер значно переоцінював боєздатність грузинської армії. Справді, на відміну від російських, Збройні сили Грузії були професійними, тобто складалися з добровольців-контрактників, у підготовці яких брали участь американські військові радники. Проте за рівнем тактичної підготовки й оперативних принципів грузинська армія була гримучою сумішшю старих радянських штампів і сучасних західних доктрин ведення безконтактних бойових дій. Але для застосовування останніх у Грузії просто не було відповідного оснащення та бойової техніки. Зокрема, російська армія мала абсолютну перевагу над грузинською щодо засобів радіоелектронної боротьби, цілковито контролювала  повітряний простір і значно переважала в бронетехніці.

До того ж грузинська армія не мала досвіду навчань більш ніж батальйонного масштабу і практично не відпрацьовувала оборонних дій, готуючись лише наступати, щоб звільнити Абхазію та Південну Осетію. Діяти на рівні вищому за батальйонну тактичну групу грузинська армія просто не вміла і не вчилася. Тому дії на полковому чи бригадному рівні позначалися поганою координацією та взаємодією, особливо в умовах наступу переважаючих сил ворога.

А оскільки Грузія приєдналася до міжнародної конвенції про заборону протипіхотних мін, країна знищила весь запас таких мін і більше не виробляла і не купувала їх. У результаті не могли бути створені мінні загородження на шляхах вірогідного наступу російських військ та їхніх союзників-сепаратистів. Тому вкрай невдалі бойові дії грузинської армії проти російських військ були цілком передбаченими. Вища індивідуальна підготовка грузинських солдатів і офіцерів у порівнянні з російськими виявилася лише в операціях грузинського спецназу, який діяв невеликими групами в декілька десятків осіб і досить успішно: загальмував вхід до Південної Осетії російських колон і важко поранив командувача 58-ю загальновійськовою армією генерал-лейтенанта Анатолія Хрульова (зараз він генерал-полковник і начальник Генерального штабу збройних сил Абхазії). Але на цьому грузинські успіхи закінчилися.

Під час бойових дій, що продовжувалися 8—12 серпня, грузинські війська були розбиті та залишили не лише територію Південної Осетії та Кодорську ущелину в Абхазії, а й прилеглі до Південної Осетії й Абхазії грузинські території. Російські війська захопили Горі та Зугдіді і дійшли до Поті. Марш на Тбілісі від Горі російських танків був зупинений попередженням президента США Джорджа Буша-молодшого, який заявив, що в цьому разі в справу можуть втрутитися американські війська.

16 серпня була підписана угода  президентів Росії та Франції Дмитра Медведєва та Ніколя Саркозі, і це було остаточним завершенням бойових дій (формальне перемир’я було оголошене ще 12 серпня, але після цього, користуючись втечею грузинських військ, російські війська та сепаратисти захопили Горі та Поті). Під нею поставили свої підписи президент Грузії Михайло Саакашвілі та президенти Абхазії та Південної Осетії Сергій Багапш і Едуард Кокойти. Російські війська, всупереч угоді, так і не повернулися в місця довоєнної дислокації, а 26 серпня Росія визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії.

Ніхто із західних партнерів навіть не намагався змусити Медведєва та Путіна, який був реальним архітектором війни, виконати угоду та вивести війська з Південної Осетії й Абхазії. А створена Європейським Союзом «Міжнародна комісія з розслідування обставин війни на Південному Кавказі в серпні 2008 року» на чолі з екс-представником ООН у Грузії Хайді Тальявіні визнала агресором Грузію, що напала на Цхінвалі, повністю проігнорувавши введення значних російських сил і бронетехніки, що передувало цьому, на територію Південної Осетії. Також залишилися поза увагою світової громадськості  масштабні етнічні чистки, проведені в Південній Осетії місцевими ополченцями за сприяння Росії. В результаті з автономії було вигнано практично все грузинське населення. Подібне потурання російській агресії з боку Заходу призвело до того, що  2014 року Путін зважився на анексію Криму та на війну в Донбасі.

Чи був у Саакашвілі раціональніший спосіб ведення війни з Росією? Теоретично був, але до нього треба було готуватися заздалегідь, обладнавши, зокрема, оборонні позиції. Нічого цього не було зроблено, жодної «лінії Саакашвілі» не побудовано, тому поразка грузинської армії була зумовлена навіть при використанні нею суто оборонної тактики, без спроб захопити Цхінвалі.

Коли зіткнення з великими контингентами російських військ було неминучим, необхідно було заздалегідь розробити шляхи та способи відступу грузинських військ, позначити рубежі, на яких ар’єргарди могли б затримати просування російських військ. Також слід було заздалегідь евакуювати зброю, бойову техніку та боєприпаси з тих баз, які довелося б залишити в разі неминучого російського наступу. Зокрема, треба було завчасно евакуювати військову базу в Сенакі, де російські війська захопили основні трофеї. А нечисленний грузинський флот, який не мав шансів протистояти російському Чорноморському флоту і був під час конфлікту майже повністю знищений, необхідно було ще до початку широкомасштабних бойових дій перебазувати з Поті або в Батумі, або взагалі відразу в турецькі порти. Нічого цього не було зроблено.

У російської армії теж були певні недоліки, пов’язані насамперед  із логістикою. На дорогах виникли багаточисельні пробки. Війська не прибували вчасно  в  задані райони. Проте значна перевага в людях і техніці не залишала грузинам жодного шансу на успіх навіть за умови правильної підготовки та ведення бойових дій, хоча тоді розгром не був би настільки масштабним, і основна частина грузинської армії зберегла б боєздатність.

Яка ж була ціна російсько-грузинської війни? Під час бойових дій з боку Грузії загинуло 170 військовослужбовців Міноборони (до загиблих ми зараховуємо і 9 зниклих безвісти), 14 співробітників МВС (включаючи трьох зниклих безвісти) і 224 мирних жителів. Ще 15 мирних жителів зникли безвісти. 947 військовослужбовців Міноборони, 227 співробітників МВС і 547 мирних громадян було поранено. 49 грузинських військовослужбовців опинилися в полоні і повернулися з полону живими, у тому числі з Міноборони — 39 осіб, з МВС — 10 осіб.

За російськими офіційними даними, загинуло 67 російських військовослужбовців і 283 було поранено. Грузинська сторона оцінювала втрати російських військовослужбовців у кількості 400 убитих, але ця оцінка вбачається істотно завищеною. П’ятеро російських військовослужбовців потрапили в полон і повернулися звідти живими. Втрати маріонеткової Південної Осетії склали 26 військовослужбовців Міноборони убитими та 69 пораненими, а також 6 військовослужбовців МВС убитими. 33 особи з воєнізованих формувань, одного з яких, громадянина Росії, грузинська сторона визнала найманцем, потрапили в полон.

Усіх їх, разом із 5 російськими військовополоненими, обміняли на захоплених у полон 39 грузинських військовослужбовців, 10 співробітників МВС і 149 мирних жителів, що утримувалися російською та південноосетинською сторонами. Проте з 365 загиблих жителів Південної Осетії, що значилися в іменному списку на 28 жовтня 2008 року, за нашою оцінкою, не менше 141 особи  віком від 18 до 50 років імовірно належать до ополчення та інших воєнізованих структур. Не виняток, що  кількість їх є вищою, оскільки серед місцевих ополченців і північноосетинських добровольців були люди і більш старші. Кількість загиблих цивільних осіб з боку Південної Осетії таким чином можна оцінити в 224 людини. Існує і нижча оцінка жертв серед мирного осетинського населення Південної Осетії. Слідчим комітетом Росії — 162 загиблих. Утрати Абхазії склали — один убитий і два поранених.

Якщо брати офіційні російські дані про російські втрати, то співвідношення втрат убитими виявиться 241 до 184, або 1,3:1 на користь грузинської сторони — за рахунок великих утрат південноосетинського ополчення. Щодо полонених співвідношення — 1,3:1 — на користь російської та південноосетинської сторони. Всього під час «П’ятиденної війни», за нашою оцінкою, загинуло близько 890 осіб — в десятки разів менше, ніж під час війни на Донбасі, якої за умови більш жорсткішої реакції Заходу на російську агресію проти Грузії можна було б запобігти.

Борис СОКОЛОВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments