...Що б сказав Йосиф Сліпий?

Сьогодні в аеропорту на Кубі має відбутися перша в історії зустріч Папи Римського Франциска та патріарха РПЦ Кирила. Як передає агентство Reuters, зустріч має відбутися під час поїздки Франциска до Мексики. Як зазначає російська сторона, «релігійні лідери мають звернутися щодо припинення переслідування і вбивства християн на Близькому Сході». Як зазначено в повідомленні, оскільки «президент Росії Володимир Путін тісно пов’язує себе із РПЦ, зазначена зустріч є не лише релігійною, а й політичною подією, оскільки Росія має протиріччя із Заходом через Україну й Сирію».

Та чи дійсно на Заході вірять, що на позицію Кремля щодо України та Сирії можна вплинути через російського патріарха? Оскільки МП фактично є філією російського ФСБ, що підтвердилося, зокрема, під час анексії Росією Криму та її агресії на Донбасі. Сьогодні РПЦ є релігійним, політичним та інформаційним знаряддям агресивної політики Москви. Тож зустріч патріарха Кирила з Папою Римським може стати основою для пропаганди й утвердження позицій РПЦ під час майбутнього Всеправославного собору в червні 2016-го.

Показово, що останнім часом ми були свідками зустрічей на політичному рівні держсекретаря США Джона Керрі з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим або помічниці американського держсекретаря Вікторії Нуланд з помічником президента Росії Владиславом Сурковим, на яких обговорювали українські питання, але без представників самої України. щось подібне ми спостерігаємо також на рівні релігійних лідерів. Тут не тільки зустріч Франциска з Кирилом, а й підготовка до Всеправославного собору, де фактично не буде представлений український інтерес. Вочевидь, це є також наслідком слабкості позицій української держави.

Зустріч між Папою Римським та російським патріархом занадто довго не могла відбутися через те, що РПЦ апелювала до «проблеми» УГКЦ, яка перебуває в сопричасті з Папою Римським. «Якихось особливих рішень, змін і наслідків у питанні зміни ставлення Російської православної церкви до УГКЦ я не очікую. Дуже великий позитив у тому, що така зустріч відбудеться», — так оцінив зустріч керівник Департаменту інформації Української греко-католицької церкви Ігор Яців.

«Цікаво, що б сказав Йосиф Сліпий про зустріч Папи з Кирилом (Гундяєвим)?.. На фоні агресії Росії проти Украіни. І Алеппо...» — відреагувала головний редактор «Дня» на новину про зустріч очільників двох церков на своїй сторінці у Facebook.

Кардинал Йосиф СЛІПИЙ (1892—1984 рр.) З 1918 року — доктор богослов’я. Рукоположений на священницький сан 30 вересня 1917 року, з 1922 року — професор греко-католицької духовної семінарії у Львові, з 1926 року — ректор. 1929 р. — ректор Львівської богословської академії, 1930 — дійсний член Наукового товариства ім.Шевченка. Підтримав Акт відновлення української держави від 30 червня 1941 року, перебував в опозиції до німецької окупаційної влади. 1 листопада 1944 року, після смерті митрополита Андрія Шептицького, перебрав провід над Галицькою митрополією. 11 квітня 1945 року заарештований органами НКВС, засуджений на 8 років виправних робіт. Відкидав радянські пропозиції переходу на «канонічне» православ’я, кероване з Москви, за що було обіцяне негайне звільнення. Був за це засуджений у 1953, 1957 та 1962 роках. Відбув 18 років заслання в таборах Сибіру й Мордовії. Після багаторічних протестів світової громадськості та за особистим клопотанням папи Йоанна ХХІІІ уряд Хрущова ухвалив рішення про звільнення Йосифа Сліпого. 9 лютого 1963 року його урочисто зустрічали в Римі. 25 січня 1965 року Йосифа Сліпого обирають кардиналом Римо-католицької церкви. Впродовж років домагався створення Українського католицького патріархату. Побудував у Римі для українських християн собор святої Софії, організував Український католицький університет ім. святого Климента та Українське богословське наукове товариство.

«ВАТИКАНСЬКА ДИПЛОМАТІЯ НЕПРАВИЛЬНО РОЗУМІЄ СИТУАЦІЮ В УКРАЇНІ»

Мирослав МАРИНОВИЧ, член-засновник Української Гельсінської групи, віце-ректор Українського Католицького Університету:

— По-перше, бажання Москви зустрітися з Папою Римським, незважаючи на питання УГКЦ, означає, що в Росії серйозні проблеми. По-друге, Папа не може відмовитися від цієї зустрічі, якщо її ініціював Московський патріархат, тому що це прагнення було задекларовано раніше. Крім цього, зустріч релігійних діячів може бути корисною, якщо вона має правильну ціннісну основу. Скажімо, я знаю, що Папа відіграв ключову роль, коли йшлося про звільнення патріарха Йосифа Сліпого. Тобто теоретично можна уявити, що цю зустріч Папа Римський міг би використати для важливих кроків у світовій системі безпеки. Але чи будуть вони зроблені — це питання.

Релігійні діячі не є політичними діячами. Це до політиків можна застосувати логіку «як він може зустрічатися в той час, як гинуть люди?». Що ж до релігійних діячів, то тут діє інша логіка. Натомість чого бракує — це відчуття, що ватиканська дипломатія неправильно розуміє ситуацію в Україні. Свого часу я навіть писав протест проти дивних помилок дипломатії Ватикану. Тож для мене залишається велике питання — чи не буде використана ця зустріч просто на користь Московського патріархату, що нібито вони важливі і з ними зустрічається Папа Римський. Є багато побоювань і знаків питання, але я все одно не належу до тих, хто кардинально проти цієї зустрічі.

Що ж до Всеправославного собору, то я очікую, що українське питання буде «загнано» дуже глибоко. Росія подбає про те, щоб жодна православна делегація навіть не вимовила слова «Україна». Всеправославна зустріч важлива для того, щоб засвідчити, наскільки неконструктивною є позиція Москви. У цьому має переконатися весь православний світ. Під час зустрічі в Равенні кілька років тому відбулося голосування за певним питанням, і всі православні церкви, крім Московського патріархату, голосували так, як пропонували католики. Москва дуже довго претендувала на те, щоб бути координатором, представником, вирішальною силою в долі православ’я. Але у православному світі міцнішає розуміння того, що «третій Рим» не виконує своїх координаційних функцій, а лише блокує. Позиція православних церков зазнає змін. Наприклад, є Румунська православна церква, яка хоче жити відкритим діалогічним життям. А одвічні претензії та помпезні пози Московського патріархату стають архаїчними.

«ПАПА МАВ БИ ОЗВУЧИТИ КИРИЛУ, ЩО МП ЗАЙМАВСЯ ОФОРМЛЕННЯМ АНЕКСІЇ КРИМУ І РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ НА ДОНБАСІ»

Олександр САГАН, доктор філософських наук, професор Iнституту філософії ім. Г.Сковороди:

— Тема Сирії та України є відволікаючою в переговорах Кирила із Папою Римським. Основною проблематикою може стати зняття чи не введення санкцій проти РФ. РПЦ — це один з останніх козирів Путіна у роботі з Заходом. А Папа Римський — це не лише глава католицької церкви, а й очільник світської держави. Другим питанням може стати збереження грошей Московської патріархії, які знецінюються та потрапляють під санкції. Ватиканський банк — це одне з хороших місць для їх збереження.

Зрозуміло, що Кирил не пропустить свого шансу і пожаліється на владу України, яка «позбавляє храмів віруючих УПЦ МП». Але це нецікава пластинка і навряд Папа буде цим перейматися.

Це перша зустріч між Папою Римським та московським патріархом, хоча сам Кирил в якості митрополита в 2007 році зустрічався з попереднім Папою Бенедиктом XVI. Він прийняв благословення і навіть поцілував руку, що за католицькими законами означає визнання за Папою четвертого ступеню священства — єпископа єпископів. Якщо ж згадати біографію Кирила, то він з 22 років разом з митрополитом Никодимом (Ротовим) їздив до Ватикану. Кирил взагалі є ідеальною фігурою для Ватикану в якості глави РПЦ, оскільки він є представником течії «никодимовщини», яка в православ’ї навіть засуджувалась через «католикофілію».

Щодо тези про те, що Кирил сьогодні є релігійним представником країни-агресора. Інститут східної політики ім. А.Шептицького в Канаді виробив кілька тез, які, на їх думку, мав би озвучити Папа на цій зустрічі. Одна з основних — що Московський патріархат займався ідеологічним оформленням анексії Криму і російської агресії щодо Донбасу. Хоча навряд чи Папа послуговуватиметься цими тезами. Звичайно, ми сприймаємо цю тезу найболючіше, а Європа і Світ бачать цю ситуацію по-іншому. Ми не знаємо, яка декларація там підписуватиметься між очільниками церков — вона може мати навіть якісь таємні пункти. Зрозуміло, що буде якийсь торг — не дарма Кирил вирішив поїхати аж на Кубу, хоча Рим ближче. Думаю, єпископ Йосиф Сліпий поставився б до цієї зустрічі різко негативно. Москва досі не покаялась за свій «собор 1946 року» (скликаний у Львові згідно з планом КДБ з ліквідації УГКЦ. — Ред.) і вважає, що тоді все було зроблено правильно. МП закочує істерики через те, що в 90-х рр. ті громади, які радянська влада насильно приєднала до Московської патріархії, відійшли назад до УГКЦ. Москва наголошує на тому, що Україна — це її канонічна територія, і з цієї позиції починає свій торг з Ватиканом. Зрозуміло, що це неприкрита брехня. Тому що томос Константинополя 1924 року, яким надана автокефілія Польській православній церкві, говорить, що Київська митрополія приєднана до Московської патріархії не за канонічними приписами — надана в користування, а не у володіння. У 1990-му та 2005 рр. Константинополь підтвердив це. Виходячи з цього, УГКЦ мав підтримати православний рух на конституювання помісної православної церкви. В такому випадку питання по вісі Рим—Москва перенеслося б на вісь Рим—Київ, і його було б значно легше вирішити. Але на сьогодні ми бачимо підігравання греко-католиків московській патріархії.

Що ж до Всеправославного собору, то в Константинополі давно вирішені будь-які нюанси. Константинопольський патріарх відкрито заявив, що папські легати будуть присутні. Відносини між Константинополем і Апостольським престолом налагоджені ще з 1965 року. Тож намагання Москви прикритися Всеправославним собором виглядає містечковим на тлі глобальних проблем.