Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Що українці знають про НАТО?

Майже 42% громадян вважають членство в Альянсі найкращою гарантією національної безпеки, однак старі міфи все ще не відпускають. Чому?
11 вересня, 2018 - 18:37

У вівторок в Києві Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за сприяння Громадської ради при МЗС України провів прес-конференцію на тему «Що українці думають і знають про НАТО?» На зустрічі був представлений досить розлогий статистичний аналіз настроїв наших співгромадян. Дійсно, після того, як Російська Федерація напала на Україну в 2014 році й окупувала частину нашої території, ставлення до НАТО серед українців змістилося в позитивний бік. Проте не будемо забувати, що тривалий час українцям навіювався образ агресора саме стосовно Альянсу. «НАТО нам не надо» — гасло, яке стало символом певного періоду нашої новітньої історії, коли Україна обрала так званий курс багатовекторності. Насправді за цією «багатовекторністю» стояли деструктивні для нашої державності процеси. Від агресії Росії ця багатовекторність, а потім і позаблоковість нас не врятували. Натомість Захід почав сприймати Україну як пострадянського сателіта Московії. Та чи так було завжди? Зрозуміло, що території, які межують з РФ, були максимально русифіковані й «оброблені» російською пропагандою. Тому дивуватись відсотку людей, які негативно сприймають НАТО, не варто. Варто замислитися над іншим — як будуть вести себе українці на Донбасі, коли НАТО все ж таки прийде в Україну?

Для розуміння можливих реакцій звернемось до нещодавньої історії.

На прес-конференції автор пригадав 2002 рік, коли тодішній генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон разом із секретарем РНБО Євгеном Марчуком приїхав у Донецьк. Шотландець Робертсон походив із регіону шахтарів. І трагедія на шахті імені Засядька в Донецьку для нього відлунювала особливою біллю. Робертсон тоді відвідав місцеву церкву, але найголовніше — його візит на Донбас став показовим дружнім жестом і підтримкою. Ніхто на Донбасі, до речі, не виступав проти. Тобто на сході України місцеві мешканці досить спокійно ставилися до НАТО. І цей фактор дуже важко вимірювати матрицею цифр.

Що ж розгорнуло Україну від рятівного курсу на НАТО? Тоді наближались вибори Президента і Леоніду Кучмі вкрай необхідно було гарантувати збереження свого впливу і статків. Не треба далеко ходити за поясненнями такої поведінки. Володимир Путін сам в одному із своїх інтерв’ю наголосив, що саме Кучма попросив його підтримати Віктора Януковича на виборах 2004 року. Після зустрічі Кучми з Путіним влітку 2004-го стратегічний курс на НАТО був викреслений із воєнної доктрини. Згодом історія зафіксує цей крок тисячами загиблих, десятками тисяч покалічених та втраченими територіями.

Звернемося до офіційно оприлюднених даних.

Від 2014 року в українському суспільстві продовжує превалювати орієнтація на вступ до НАТО як найкращий варіант гарантування національної безпеки України. Станом на серпень 2018 року майже 42% українців вважають членство в НАТО найкращою гарантією національній безпеці держави. Безумовно, такі показники можуть бути вагомим аргументом для проведення загальнонаціонального референдуму. Багато експертів зазначають, що саме референдум щодо членства України в НАТО може стати аргументом в чіткій артикуляції до Заходу щодо бажання українців приєднатись до колективної безпеки. Проте не будемо забувати, що частина території України знаходиться під окупацією, а отже — проведення там чи то виборів, чи то референдумів неможливо. Як бути в такій ситуації, адже Україна потрапила в досить неоднозначне становище, в тому числі в правовому аспекті? Інша справа — славнозвісна політична воля. І тут, знову ж таки, не все зрозуміло, адже Україна кілька років не призначала свого офіційного представника в НАТО. На закритих зустрічах у Брюсселі деякі представники Альянсу відверто говорили: чи дійсно Україна прагне до членства в цій організації? Також бачимо, що ключові й болючі питання в котрий раз піднімаються «нагору» лише в передвиборчий період як агітаційний козир.

УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКІ КОМАНДНО-ШТАБНІ НАВЧАННЯ «RAPID TRIDENT-2018»

Ще кілька показових цифр. Лише приблизно 11% населення вважає, що вони добре інформовані про те, що таке НАТО. Майже 55% дещо знають, але, як сказано у звіті, на їхню думку, недостатньо. 20% опитуваних не знають про НАТО практично нічого. Підкреслимо — ця ситуація існує на п’ятому році війни. Апатія до тематики НАТО залишається у 12% респондентів. Ці показники доводять, що українці дійсно мало поінформовані про сутність діяльності Альянсу, про його роль в світовій безпеці. Негативне ставлення до членства України в НАТО зумовлене побоюванням  відносного того, що це може начебто втягнути у військові дії НАТО. Давно відомий міф. Адже Україна вже має досвід співробітництва з НАТО і жоден (!) військовий ніколи не був відправлений в зону бойових дій без його на те згоди. Проте в українському суспільстві залишається ще 33% тих, хто виступає за позаблоковість України.

Не варто також забувати і про те, що НАТО, відверто кажучи, проґавило агресію Росії на флангу східної Європи. Картинка «злого демона» Альянсу розбивається об анклав російських танків на сході України і окупований Крим, який став військовою базою в Чорному морі. Росія де-факто закріпила за собою домінацію в чорноморській акваторії і продовжує це робити, блокуючи Азовське море. Які дії НАТО щодо цього? Поки Альянс в основному діє санкціями, хоча намагається посилюватися і військово. Щоправда, незважаючи на запровадження санкцій протягом чотирьох років, апетити Кремля не зменшилися. Більш того — вони зростають. Чи усвідомлюють в НАТО, що апетити Росії можуть не закінчитися Україною?

«Тривалий час багато «російських товаріщєй» тягнули Україну в Митний Союз, — говорить «Дню» народний депутат України Ганна ГОПКО. — Звернемо увагу на так званий Ялтинський форум, який організовує зять Леоніда Кучми Віктор Пінчук. Зрештою, ми втратили і Ялту, і весь Крим. А форум продовжується. Так ось світові лідери мали б більш уважно і прискіпливо ставитися до таких заходів. Прем’єр-міністр Великобританії Кемерон не приїздив до України. А тепер, коли він вже не займає цю посаду, то приїздить до Пінчука. Це показово. І таких прикладів багато. Тому ми маємо ставити інші вимоги до політиків, а від олігархів вимагати однакових правил гри. Олігархічні канали демонструють політичний популізм, але при цьому не оголюють справжніх проблем і стратегічних завдань, які стоять перед країною. І курс на НАТО є один із пріоритетів державницької стратегії. У нас є суттєві зрушення і відчутні успіхи, але медіа створює для українців викривлене середовище, в якому багато лукавства. Ми маємо ситуацію, коли певні олігархи купують в тому числі західні еліти за дорогі гонорари. Дійсно, ми маємо багато проблем. Наприклад, не зрозуміло було, чому тривалий час не призначався офіційний представник України в НАТО. Не зрозуміло так само, чому не призначався тривалий час голова зовнішньої розвідки. Навіть питання щодо надання Україні Томосу треба було ставити значно раніше. Ми, дійсно, в багатьох моментах гальмуємо, але я не бачу приводу для зневіри».

Відкритим залишилось і питання: чи варто прописувати курс на НАТО в Конституцію? Адже тут ми маємо досить тривожний аспект. Зміни до Конституції неможливі під час війни. А отже — подібні кроки на законодавчому рівні говорять про нівелювання факту агресії РФ проти України. Більше того — чи дійсно необхідні зміни до Конституції для того, щоб довести Альянсу наше прагнення долучитися до кола світової безпеки? Вкотре повернемося до згаданого терміну «політична воля».

У свою чергу присутня на заході директор Центру інформації НАТО в Україні Барбора Маронкова привітала детальний звіт Демініціатив. «Він дуже допомагає нашій роботі в Україні й дозволяє краще зрозуміти, що українці знають і розуміють про НАТО, — повідомила пані Барбора. — Знання міфів про НАТО, що панують у суспільстві, допомагає нам краще підготувати наші інформаційні програми. Один з таких міфів — про що свідчать результати опитування, є той, що українці досі думають, що НАТО — агресивний імперіалістичний блок. І так думає 37,9% українців. Я би хотіла побачити інші результати в наступних опитуваннях — хотіла би побачити, що українці кажуть, що НАТО — це політико-військовий альянс. А для досягнення цього результату нам потрібно працювати разом з українським урядом, парламентом, громадянським суспільством та медіа».

Валентин ТОРБА, «День»; фото Павла ПАЛАМАРЧУКА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments