Що відбувається в Донецьку?

Про ситуацію в Донецькому аеропорту й інформаційну складову війни говоримо з координатором групи «Інформаційний опір», експертом Центру військово-політичних досліджень Костянтином МАШОВЦЕМ:

— Ситуація в аеропорту дуже динамічна й може мінятися буквально щогодини. За моїми відомостями, термінали й будівлі на території ДАП зруйновані, підрозділи ВСУ продовжують тримати його західну частину, зокрема метеовежу, приводну РЛС і утримують західну частину злітно-посадочної смуги. За загальним рубежем утримуються Піски, Опитне. Противник атакує флангові позиції вже третю добу, застосовуючи всілякі засоби, намагаючись завдати вогневої поразки українським військам на передових позиціях. Наскільки я розумію, їхнє завдання — відтіснити українські війська за донецьку кільцеву дорогу. Діють дві тактичні групи терористів, одна з яких діє з боку Спартака, а друга підходить до Пісків з боку Іверського монастиря, кладовища, діючи від донецького панельного комбінату. Продовжується вогневий бій з невеликими перервами.

Усе, що стосувалося наших реальних можливостей у районі Донецького аеропорту, я вважаю, було зроблено. Українські військовослужбовці перебували там, виконуючи бойове завдання, — вони тримали певну позицію й стримували рубіж.

В українській громадській думці побутує думка, що до «кіборгів» треба ставитися якось по-особливому. Лінія зіткнення з противником у зоні АТО досить велика, і я не бачу причин, з яких саме до позицій у Донецькому аеропорту потрібне особливе ставлення. Командування робило все, що в його силах і можливостях, щоб виконати бойове завдання — військовослужбовці отримували постійне постачання матеріально-технічними ресурсами, поповнювався особовий склад, відбувалася ротація. І якщо новий термінал ДАП тримали до останнього, отже, з військової точки зору це було потрібно. Звісно, можна спрогнозувати дії противника й вибудувати відповідну протидію цим планам. Але передбачити їх неможливо, зокрема те, що вони можуть висадити в повітря перекриття в терміналі.

Мета утримання аеропорту проста. Були підписані «мінські домовленості», частина яких — встановлення лінії розмежування. У такому разі зону безпеки можна відраховувати від аеропорту. Якщо його утримати, то відведення озброєння буде здійснено від цієї точки, й тоді половина Донецька має бути демілітаризована. Якщо ж відступити від аеропорту, то конфігурація лінії безпеки буде змінена.

Але річ у тому, що стараннями нашої інформаційної складової аеропорт перетворився на деякий фетиш або морально-психологічний символ, який з кожним днем почав грати дедалі більшу роль у загальній обстановці й впливати на ухвалення рішень щодо цієї ділянки. Але існують не менш або навіть важливіші ділянки, де з військової точки зору важливо здобути перемогу.

Можна багато міркувати на тим, з чим пов’язаний нинішній період активізації терористів. Але причини слід шукати в політичних і соціально-економічних чинниках. На стратегічному рівні стало зрозуміло, що протиборча сторона зазнає поразки, а час — наш союзник. З часом стає зрозумілою абсурдність всієї ідеї нашого противника, а його цілі й завдання нездійсненними. Тому вони вирішили гойднути ситуацію в той чи інший бік, активізувавши бойові дії. Зрозуміло, що основна за змістом діяльність противника розпочнеться з поверненням тепла — навесні. А зараз це швидше оперативно-тактичний хід. А процес підготовки до ведення активних за масштабами воєнних дій включає такий елемент, як попереднє заняття зручних позицій і рубежів. Я думаю, зараз відбувається один з процесів підготовки до весни.

Наш Верховний Головнокомандувач сказав, що військового вирішення цього конфлікту не існує й добиватися цього він буде шляхом миру, переговорів, дипломатії. Як сказав класик, будь-яка війна, що не веде до миру, веде до поразки. Але необхідне поєднання воєнних дій і дипломатичних інструментів. Якщо політико-дипломатичні зусилля підтримувати зусиллями військовими, тоді це є єдиним процесом протиборства. Якщо ж ставити одне в залежність від другого, то ніколи мета не буде досягнута — вийде розузгодження.

Що стосується війни на інформаційному фронті, то, на мою думку, вона повністю провалена. Пануючий контент в українському інформаційному просторі — неукраїнського походження. Відсутність власного контенту є наслідком відсутності діалогу влади з суспільством і неможливості коментувати події. Контент створює подію як таку, а влада не може коментувати те, чого вона не створює й до чого не має стосунку. Це наслідок програшу в інформаційному протиборстві. У результаті, суспільство починає само домислювати або керуватися тим, що йому вкладає в голову протиборча сторона.

Після того, як російськими телеканалами було показане відео з полоненими українськими військовими, це мали коментувати як мінімум представники вищого військово-політичного керівництва країни, а не прості спікери (хоча й від них це не завадило б). Міністерство оборони про всяк випадок заявило про 16 полонених, тому що, наскільки я розумію, вони не знали, скільки людей було під завалами в ДАП і куди вони поділися. Але неузгодженість різних відомств, структур, державних організацій, зокрема й у інформаційній сфері, приголомшує. Це абсолютно непрофесійне ставлення, і я навіть не розумію, з яких причин існує такий підхід. Певна річ, в інформаційній думці починають перемагати всілякі «інформаційні страшилки».

До того ж у нас у країні прийнята нестримна свобода слова: все, що хтось десь дізнався, тут же вивалюється в соціальні мережі. Суспільству час зрозуміти, що воно живе не відповідно до умов жорсткого інформаційного протиборства. Має прийти якась самосвідомість, яка, звичайно, не передбачає «затикання рота».