Скільки готові терпіти росіяни?

З відомою іспанською журналісткою, московським власкором найбільшої газети в Іспанії EL PAIS Пілар БОНЕТ ми зустрілися в редакції газети «День». В Україні Пілар перебуває з метою підготовки матеріалів для свого видання щодо ситуації на Донбасі і загалом щодо проблем українського політикуму. Аби глибше дізнатися про процеси, що відбуваються в нашій країні, вона зайшла в гості до своїх українських колег. Ну а ми, у свою чергу, не могли не розпитати у Пілар про настрої в самій Росії.

— Пілар, ви багато часу спілкуетесь в Росії. Як пересічні росіяни реагують на погіршення умов життя?

— Безумовно, соціальне невдоволення економічним станом у країні зростає. Але я скептично ставлюся до того, що це виллється в політичне невдоволення. Росіяни готові терпіти, і, найімовірніше, це триватиме довго. У цьому плані запас міцності досить великий.

— З чим пов’язаний цей парадокс, коли люди живуть гірше, а підтримка населенням політики нинішньої влади в Росії зростає?

— Це пов’язано з патріотичним піднесенням, оскільки Путін дав росіянам відчуття, що вони знову велика й могутня держава. Але цей патріотизм, звичайно, базований на імперських почуттях. Великий відсоток населення підтримав «Кримнаш». Водночас є люди, які приїжджають із самого Криму і скаржаться Володимиру Володимировичу на місцевих керівників через соціально-економічну ситуацію, сподіваючись, що Путін їх покарає. Вони переконані, що російський президент не знає, що відбувається в Криму. Хоча президент Росії чудово все знає.

— Яке сьогодні ставлення до України з огляду на відповідну пропаганду?

— У Росії Україну сприймають як ворожу державу. Пропаганда зробила свою справу. Через російську агресію дружбу між двома країнами знищено. Сьогодні в Росії важко почути слово «анексія» чи «окупація», оскільки використовувати такі формулювання заборонено. Влада взагалі останнім часом слово «Україна» спеціально табуїзувала. Зверніть увагу на останнє послання президента Путіна Федеральним Зборам, де жодного разу не згадується про Україну. Щодо Донбасу відчувається, що ситуація застопорилася. Я спілкувалася з різними людьми і переконалася, що зараз на Донбасі менше вбивають людей, але й менше надій на швидке вирішення цього питання.

Наведу таку інформацію. Згідно з аналітичною доповіддю російського Центру політичної кон’юнктури, оптимістичному сценарію успішного процесу реінтеграції Донбасу в Україну в рамках Мінських домовленостей до кінця 2016 року відводиться менш як  5% ймовірності. Показово, що песимістичний сценарій, тобто замороження  ситуації  на  тривалий час, якщо не назавжди, є найбільш імовірним — до 50%. Реалістичному сценарію — загальмовування процесу і переведення його в режим середньострокового врегулювання (3—5 років) — відводиться ймовірність до 30%. Ну і катастрофічний сценарій — відновлення бойових дій чи наявність перманентних зіткнень, що призводять до блокування переговорного процесу на невизначений період, — розглядається з можливістю до 15%.

З цих даних можна судити про настрої і плани нинішньої російської влади. Існує орієнтир на довготривалий конфлікт.

Показова ситуація і щодо Сирії. Чому Кремль втрутився в цей конфлікт? У Росії це пояснюють так: перше — ми воюємо там, аби не воювати з ісламськими радикалами у себе вдома; друге — ми воюємо, аби відвернути увагу від України; третє — ми воюємо, аби упевнено бути присутнім у Середземному морі; четверте — ми воюємо, тому що Башар Асад наш союзник.

— У якому стані сьогодні російська опозиція?

— Я не бачу, що в Росії є структурована опозиція, вона фрагментована і слабка. Плюс, звичайно, влада робить усе, аби не було сильної опозиції. Там під різними приводами забороняються громадські організації, які апріорі з погляду влади можуть становити для неї якусь небезпеку.

— Наскільки великим є сьогодні вплив Росії на формування громадської думки в Європі?

— Я гадаю, що їхня інформаційна політика і пропаганда має успіх в Європі. У це вони вкладають величезні зусилля і кошти. Але це їхні дії. А я звернула б увагу на те, що робить Україна. Замість чіткої і зрозумілої політики з боку української влади, ми спостерігаємо постійні політичні і корупційні скандали. У зв’язку з цим у європейців виникає запитання — як ми можемо їм допомагати, зазнавати збитків через санкції, якщо вони самі собі не хочуть допомогти. Безлад в Україні вже викликав величезні розчарування в Європі. За таких умов, звичайно, росіянам легко працювати в Європі, формуючи потрібну їм громадську думку. Україна повинна нарешті відчути себе суб’єктом.

Показовий приклад. Я знаю, що багато західних журналістів їдуть на Донбас і до Криму в обхід України. А все тому, що українська влада ускладнює доступ до цих територій. У тих, хто виконує всі норми, чомусь виникає більше проблем. Нехай на Донбас, де фактично тривають бойові дії, але навіщо створювати стільки труднощів для проїзду до Криму? Якщо українська влада хоче, аби у світі знали, що насправді відбувається на цих територіях, вона повинна сприяти й допомагати журналістам.

— Як ви оцінюєте зустріч Папи Римського Франциска із главою Російської православної церкви Кирилом?

— Зустріч патріарха Кирила з Папою Римським має на меті те ж саме, що й Путін щодо Сирії і України. Путін намагається вирішити питання з Україною, використовуючи сирійський майданчик. Так само, зокрема, намагається вирішити «українське питання» глава РПЦ з Папою Римським, зустрічаючись з ним не на європейському майданчику. На мій погляд, якби Папою був європейцем, навряд чи він зустрічався б із Кирилом, оскільки цього не робили всі попередні папи-європейці. У Франциска трохи інший світогляд. У цій зустрічі ми бачили більше політики, ніж релігії. Вони можуть зустрічатися, але інше питання — який результат і про що вони домовилися. Те, що ми побачили, однозначно свідчить не на користь українським інтересам.