У темні часи добре видно світлих людей
Еріх Марія Ремарк, німецький письменник

«Справа Гонгадзе – Подольського»: 17 років

«Доки ми не розв’яжемо «кучмівський вузол», наша країна падатиме дедалі нижче», — експерт
14 вересня, 2017 - 19:36
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Напередодні чергової річниці викрадення і вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, 15 вересня, журналісти та медіаорганізації запрошують колег та небайдужих громадян долучитися до спільної акції з ушанування пам’яті Гонгадзе та всіх журналістів, які загинули, виконуючи свої професійні обов’язки. Це вже стало традиційним ритуалом — кожного року збиратися всередині вересня, виголошувати промови, запалювати свічки і закликати владу розслідувати цю резонансну справу. Але було б набагато результативніше, якби більшість із тих, хто бере участь у цих акціях, а це і журналісти, і громадські діячі, і політики, ходили в суди, демонстрували послідовність, проявляли позицію і тримали на контролі розслідування справи.

Ви тільки уявіть собі — виповнилося вже 17 років, як жорстоко і показово вбили журналіста, а замовники при наявності тих же «плівок Мельниченка» досі непокарані, більш того, продовжують впливати на українську політику. Не дивлячись на зусилля окремих людей всередині країни і численні заклики Заходу поставити нарешті крапку в резонансних злочинах — проти Гонгадзе, проти громадського діяча Олексія Подольського, якого також, як і засновника «Українського правди», викрали і побили, але залишили живим, проти народного депутата II та III скликань Олександра Єльяшкевича, на якого було скоєно замах, Україна продовжує не виконувати резолюції ПАРЄ. Всі ці злочини були скоєні в 2000 році, але досі в юридичній площині на них немає відповіді.

За цей час виросло вже ціле покоління, тобто людина народилася, пішла в дитячий садок, потім пішла в школу і встигла її закінчити. Чому в Україні, яка за весь цей час пережила не одного президента, тим більше — прем’єра і генпрокурора, пережила два Майдани, в якій вже четвертий рік триває війна, досі не встановилася справедливість в цих трагічних питаннях? Скільки можна тягнути цей тягар, коли проблеми тільки примножуються? Коли і чим це все закінчиться?   

ПОХОРОН ЖУРНАЛІСТА ГЕОРГІЯ ГОНГАДЗЕ ВІДБУВСЯ 22 БЕРЕЗНЯ 2016 Р. У ДВОРІ ТЕРИТОРІЇ ЦЕРКВИ МИКОЛИ ЧУДОТВОРЦЯ НАБЕРЕЖНОГО НА ПОДОЛІ В КИЄВІ. ПОХОВАЛИ ЖУРНАЛІСТА БІЛЯ ХРЕСТА ПАМ'ЯТІ НОВОМУЧЕНИКАМ ЗЕМЛІ УКРАЇНСЬКОЇ — ЖЕРТВАМ ТОТАЛІТАРНОГО КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ В ХХ СТОЛІТТІ. ТАК ВИГЛЯДАЄ МОГИЛА ГЕОРГІЯ СЬОГОДНІ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ЯКА НАРАЗІ СИТУАЦІЯ?

Виконавці вбивства Георгія Гонгадзе перебувають за ґратами — це колишні співробітники міліції Микола Протасов (13 років позбавлення волі, помер у тюрмі в березні 2016 р.), Валерій Костенко та Олександр Попович (12 років позбавлення волі). Їхні вироки набули чинності в березні 2008 року. У випадку з Олексієм Подольським, злочин проти якого був скоєний 9 червня 2000 року, «перевертнів в погонах» також засудили — у 2007 році Апеляційний суд Києва виніс вирок полковнику Миколі Наумцю та майору Олегу Мариняку, які отримали три роки позбавлення волі за перевищення службових повноважень. А от епопея щодо головного виконавця (в обох випадках групами міліціонерів керував керівник департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексій Пукач) досі триває. Печерський райсуд столиці засудив Пукача до довічного ув’язнення, згодом Апеляційний суд Києва залишив це рішення в силі. Але сторони процесу не зупинилися на цьому і подали касаційні скарги. Саме у Вищому спеціалізованому суді і тривають наразі основні баталії.

Останнє засідання в цьому суді відбулося 31 травня 2017 р., на якому були ухвалені такі рішення: «повторно направити до ГПУ наполягання про внесення до ЄРДР відомостей про шантаж і погрози Пукачу для проведення розслідування (в серпні цього року стало відомо, що прокуратура нарешті зареєструвала цей злочин); доручити голові Печерського райсуду Києва та голові Апеляційного суду Києва вжити заходів щодо зняття грифу секретно з аудіо та технічних записів, які відбувалися в судових засіданнях першої та апеляційної інстанціях; усунути Валентину Теличенко від подальшої участі у справі Пукача та запропонувати потерпілій Мирославі Гонгадзе при необхідності забезпечити представництво її інтересів іншим представником».

Останнє рішення було свого роду сенсаційним, що викликало, звичайно, обурення у Валентини Теличенко і в самої Мирослави Гонгадзе. Але сторона Олексія Подольського, яка заявила клопотання про усунення Теличенко, аргументувала його наступним чином. «Ми це зробили з тих підстав, що Валентина Теличенко є свідком в зазначеній справі, тому відповідно до ст.63 КПК України в редакції 1960 року підлягає усуненню від участі в справі як представник потерпілої Мирослави Гонгадзе, — заявив у коментарі «Дню» представник Олексія Подольського — Олександр ЄЛЬЯШКЕВИЧ. — Крім того, з тих підстав, що Теличенко фактично здійснювала повноваження заступника генпрокурора України (набуті невідомим та сумнівним чином) та до початку розгляду справи Вищим спеціалізованим судом неодноразово повідомляла у ЗМІ про свої дії як заступника генпрокурора, а також надавала коментарі щодо перспектив розгляду справи за обвинуваченням Пукача, можливих результатів розслідування ГПУ справи щодо замовників вбивства Георгія Гонгадзе та катування Олексія Подольського».

«Аналіз лише невеликої частини дій та висловлювань Валентини Теличенко в суді та поза судом, на телебаченні, її інтерв’ю засобам масової інформації, тощо, які вона вчиняє протягом всіх років розгляду «справи Гонгадзе — Подольського» в судах, однозначно виявляє справжню роль Теличенко. Вона — не представник потерпілого, — додав Олександр Єльяшкевич. — Її завдання протягом багатьох років — впливати на формування хибної громадської думки, приховувати істину, дискредитувати важливі докази, впливати на свідків та підсудного, спотворювати факти, які стали їй відомі у зв’язку з допуском та участю в справі, вводити суспільство в оману, з метою залишення безкарними Леоніда Кучми, Володимира Литвина та інших членів організованого злочинного угрупування. У зв’язку з цим, а також судячи з її реакції на рішення суду (вона планує продовжувати виконувати свої обов’язки), ми збираємося порушити питання про кримінальну відповідальність Валентини Теличенко».

Наказ Пукачу на скоєння злочинів проти Гонгадзе і Подольського, як відомо, віддав тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко. За офіційною версією, в березні 2005 року він вчинив самогубство... двічі вистреливши собі в голову. За словами Олексія Подольського, це було не самогубство, а вбивство, і розслідування цього вбивства могло б привести нас до замовників у «справі Гонгадзе — Подольського». Щодо останніх в Генпрокуратурі ведеться окреме розслідування, яке, за словами генпрокурора Юрія Луценка, планується завершити до кінця терміну його перебування на посаді. Але, як виявилося, статус потерпілого в «справі замовників» не змінився. «Він, як і раніше, не має процесуального статусу потерпілого, — заявила в нещодавньому інтерв’ю «Дню»  (№ 140-141 від 10 серпня 2017 р.) адвокат Подольського — Тетяна КОСТІНА. — Те, що Олексій Ігорович не має статусу потерпілого у «справі замовників», — це порушення чинного українського законодавства і всіх міжнародних зобов’язань, які взяла на себе Україна, не кажучи вже про норми моралі. Це ж злочин і суперцинізм, коли після побиття Олексія Подольського минуло вже 17 років, а він досі не має статусу потерпілого в частині замовників». 

Отже, судова тяганина щодо Пукача триває, а замовники у справі «Гонгадзе — Подольского» і досі на волі. Зі «справою Єльяшкевича» (замах на нього відбувся 9 лютого 2000 року) ситуація ще гірша. Її просто не розслідують. Ще у 2002 р. суддя Андрій Мельник — так, це саме той, який виніс вирок Пукачу в Печерському суді і якого сторона Подольського і сам Пукач звинувачують у фальсифікації справи, — сфальсифікував «справу Єльяшкевича»: самого судового процесу не було, потерпілий про нього не знав, а підозрюваний пізніше (2006 року) зізнався, що не скоював даного злочину і визнав свою провину під тиском. До речі, завдання київської прокуратури, яка буде розслідувати шантаж і погрози Пукачу, — дати оцінку діям і судді Андрія Мельника.

«Безумовно, визначити вбивцю і замовників може тільки суд, — коментує «Дню» політичний експерт Євген МАГДА. — Поки що суд спрацював лише на рівні визначення виконавців. Тобто Пукач і його спільники засуджені. А отже, можна говорити лише про часткову сатисфакцію потреби у справедливості. Чому суспільство не може отримати чіткої відповіді стосовно замовників? З одного боку, суспільство протягом тривалого часу саме ходило манівцями на цю тему. З іншого боку, треба сказати відверто, в Україні немає досвіду притягнути до відповідальності персон, які займали чи займають надвисоке положення. Деякі з них начебто по цей день не зберігають важелів влади, але все одно де-факто залишаються при владі. Для мене особисто, мабуть, не так  важливо побачити конкретних людей на лаві підсудних, як побачити, як діє механізм, який має обмежувати свавілля високопосадовців, і чи змінився він».

«В УКРАЇНІ ВЖЕ ГОТУЮТЬ АЛЬТЕРНАТИВУ ФОРУМУ YES»

Якраз на річницю вбивства Гонгадзе в Києві проходитиме родинний захід Кучми — Пінчука — форум YES. Це вже стало цинічною традицією проводити цей захід саме на річницю вбивства журналіста. Але ще цинічніше виглядає картина, коли десятки людей, не зважаючи на всю інформацію, яка існує з цього приводу, все одно йдуть до Пінчука. Цього року гостей, як українських, так і закордонних, буде багато. З сайта YES дізнаємося, що 15 вересня 2017 року пленарні засідання 14-ї Щорічної зустрічі Ялтинської Європейської Стратегії розпочнуться виступом Президента України Петра Порошенка.

«Серед спікерів першого пленарного дня: віце-президент Європейської комісії з питань Енергетичного союзу Марош Шефчович; лауреат Нобелівської премії з економіки Пол Кругман; державний секретар США (2013—2017) Джон Керрі; прем’єр-міністр Великої Британії (2010—2016 рр.) Девід Кемерон; державний секретар США (2005—2009 рр.) Кондоліза Райс; президент Європейського банку реконструкції та розвитку Сума Чакрабарті; міністр оборони США (2006—2011) Роберт Гейтс; колишній спікер Палати представників Конгресу США Ньют Гінгріч; філософ і письменник Бернар-Анрі Леві; генеральний директор Vitol Ян Тейлор; член наглядової ради Інституту вивчення війни, генерал Джек Кейн; екс-директор Агенції національної безпеки США Кіт Александер», — йдеться на yes-ukraine.org.

16 вересня другий пленарний день розпочнеться промовою прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана. Крім того, окрему сесію з участю генерального прокурора України Юрія Луценка буде присвячено питанням верховенства права. Колишній прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер виступить з «Промовою миру імені Шимона Переса». «Серед учасників панельних дискусій: старший партнер FreemanSpogli Institute for International Studies Стенфордського університету Майкл Макфол; міністр оборони США (2006—2011) Роберт Гейтс; Державний секретар у справах Європи та Америки Міністерства закордонних справ Великої Британії Алан Дункан; міністр закордонних справ України Павло Клімкін; член Палати представників США Уїл Хьорд; екс-прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк; голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішінгер; генеральний секретар НАТО (2009—2014) та член Правління YES Андерс Фог Расмуссен; голова меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров; спеціальний представник державного департаменту Сполучених Штатів на переговорах з питань України Курт Волкер; колишній Президент України (1994—2004) Леонід Кучма», — читаємо на сайті.

Можливо, занадто детально, але це важливо, особливо якщо ми згадаємо, що буквально в грудні 2016 року Віктор Пінчук написав статтю в американському виданні Wall Street Journal з так званими «болісними компромісами». В тій публікації олігарх фактично вивів формулу компромісу заради досягнення «миру», умовно визнаючи українські території за Україною, де-факто ж він пропонував відмовитись від них на користь окупанта до кращих часів. І після цього всього ми бачимо, що перші особи української держави все одно у нього в гостях. Наче нічого і не відбулося. З іноземцями окрема історія, адже в тому, що зло не покаране, винуваті в першу чергу ми самі.

«Непокаране зло дає метастази, — коментує «Дню» правник Геннадій ДРУЗЕНКО. — У скоєнні цього зла, а саме вбивстві Гонгадзе, є всі підстави вважати винною тодішню владу. Тому абсолютно погоджуюсь, що між такими жертвами влади, як Георгій Гонгадзе, сотнями жертв на Майдані і тисячами жертвами на війні є прямий зв’язок. Це як карма. Поки ми її не виправимо, а виправити її можна, лише покаравши винних, це зло буде не лише відтворюватись, а й розмножуватись. Мушу сказати, що спостерігається величезна недалекоглядність та безвідповідальність у тих, у кого зараз в руках меч правосуддя. Якщо говорити про Луценка, то він сам на собі випробував, яким цей меч буває кривим, але при цьому він не доводить до кінця знакові справи».

«В тому, що наша так звана еліта полюбляє ходити на заходи зятя Кучми, я вбачаю абсолютну моральну дезорієнтацію, — продовжує Геннадій Друзенко. — Нагадаю, що ті, хто свого часу зробив собі кар’єру на виданні, яке заснував Георгій Гонгадзе, вже тривалий час фактично пасуться з рук зятя людини, щодо якої існує підозра, що вона ініціювала вбивство Георгія. Я конкретно говорю про Пінчука і Кучму. Я б порадив взяти безкоштовний урок у литовців, які чітко заявили, що існують речі, після котрих та чи інша людина стає просто руконепотисною. Таких людей не запрошують у свою країну. Йдеться про конституційних суддів РФ, які «освятили» анексію Криму. Це відповідь на те, чому Україна, де не дотримуються подібних принципів, досі бігає по колу пострадянських проклять, а Литва стала цивілізованою європейською країною, яка навіть іншим європейцям нагадує про європейські засадничі принципи».

В Україні також нагадують про принципи. Ще в 2014 р. на той час ще громадська діячка Ганна Гопко підтримала позицію Олексія Подольського і закликала всіх — бойкотувати родинні заходи Кучми-Пінчука. Причому зробила це у своїй публічній відповіді на запрошення взяти участь у заході від глави Наглядової ради YES Олександра Кваснєвського. Цього року вже народний депутат, голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна ГОПКО разом з іншими депутатами виступила із ініціативою: створити альтернативний до щорічного форуму YES майданчик, на якому зможуть зустрічатись провідні політики, дипломати, бізнесмени, громадянські активісти та експерти. В коментарі «Дню» Ганна Гопко повідомила, що зазначена ініціатива народних депутатів України отримала підтримку в Адміністрації Президента України, Міністерстві зовнішніх справ та Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України.

Потребу заміни головного «де-факто» міжнародного форуму в Україні під патронатом Віктора Пінчука на дискусійну платформу під державним патронатом організатори мотивують відсутністю у головного спонсора YES державницької та патріотичної позиції. «Вже не перший рік українські інтелектуали і політики, серед яких і автори цього звернення, закликають до бойкоту таких заходів, організованих Сім’єю Кучми — Пінчука. Участь у них стає перманентним джерелом репутаційних втрат та загрозою національній безпеці України. Адже справжні українські інтереси на цих зібраннях підмінюються «болісними компромісами» Віктора Пінчука. За таких обставин особливо очевидно, що в часи зовнішньої агресії і серйозних випробувань для національної державності Україна потребує дієвої платформи з обговорення важливих викликів для нашої країни і всього світу», — говориться у зверненні депутатів до Президента, голови ВР та прем’єр-міністра.

Ганна Гопко закликала не допомагати олігархам відбілювати свій імідж та не відвідувати олігархічні платформи, де власник нав’язує свій порядок денний, а створити свою альтернативу. За її словами, Адміністрація Президента, Міністерство закордонних справ та Міністерство економічного розвитку і торгівлі України висловили свою підтримку в питаннях організації такого майданчика та наданні допомоги у його проведенні.

ДЕ ШУКАТИ АЛЬТЕРНАТИВУ?

Це питання стосується всіх. Де шукати альтернативу, коли протягом багатьох років замовники залишаються безкарними, бо мають можливість за допомогою впливу і грошей нав’язувати хибну реальність? 

«Колись з вимогою знайти і покарати замовників вбивства Георгія Гонгадзе на вулицю виходили тисячі людей, — пише у FB головний редактор «Цензор.НЕТ» Юрій БУТУСОВ. — І всі діючі політичні лідери, включаючи генерального прокурора Юрія Луценка здобули популярність в політиці завдяки виступам «України без Кучми». Сподіваюся, Юрій Віталійович і всі інші, хто давав клятву знайти і притягнути до відповідальності замовника вбивства, вшанують пам’ять нашого колеги-журналіста, убитого після викрадення, замовленого екс-президентом Леонідом Кучмою. «Справа Гонгадзе» — це тест на боротьбу зі свавіллям і авторитаризмом. І суспільство цей тест не склало. І всі ті, хто ходить на сніданки до Віктора Пінчука, на його форуми, повинні, на мій погляд, довести свою принциповість і відвідати обов’язково мітинг пам’яті Гонгадзе. Це буде чесно. 17 років тому був убитий журналіст через свою роботу, і те, що суд над Кучмою блокує чинна влада, говорить про те, що ми ще не стали тим суспільством, де життя людини і свобода слова є найвищою цінністю. Кучму не віддають під суд тільки через договорняк з діючими державними лідерами, причому, як з влади, так і з опозиції, які беруть участь у змові мовчання по справі».

«Три революції за 25 років — це не показник високого рівня демократії і сталості розуміння цих національних інтересів, — каже Євген Магда. — Навпаки, це радше показник того, що у нас не працюють демократичні процедури. Тривалий час у нас політики були самі по собі, а суспільство саме по собі. Лише російське втручання трошки змінило стан речей. Коли ми спостерігаємо апатію суспільства в тому числі до «справи Гонгадзе», то тут варто пригадати, що і на виборах ніхто не примушує брати гроші за голоси. Звичайно, люди поставлені в такі умови, коли економічна скрута, адміністративний тиск тощо, підштовхують людину фокусувати свою увагу на буденних моментах. Якщо суспільство знайде в собі сили зростати, то і вимоги до політиків, до їх поведінки і безкарності будуть зовсім іншими. Проблема в тому, що історія українського народу є тривалішою за історію української державності. У нас відсутня пам’ять формування нашої державності. Ми все починаємо знову. Тому нам доведеться шукати відповіді на складні питання».

Чи був у нас шанс піти іншим шляхом? «Прикро те, що ми втратили дуже багато часу, — відповідає Геннадій Друзенко. — У нас були можливості піти іншим шляхом. Для цього була альтернатива обрати не кучмівський курс. Але, на жаль, був нав’язаний саме його курс — на олігархат і з принципом: «Друзям — все, а ворогам — закон». Кучма проявив себе як найбільш цинічний політик. Біда навіть не в тому, що він зіграв цинічно, але ефективно для себе, а в тому, що його опоненти погодились бути пішаками в його грі. Тут згадується вчинок Олександра Мороза, який фактично розвалив «Канівську четвірку». Зокрема, його амбіції не дозволили повернути історію в інший бік. Тому влада, яка має нести справедливість за своєю ознакою, стала тоді джерелом злочинів. І доки в «справі Гонгадзе» ми не поставимо переконливу крапку, не буде нам всім прощення. Доки ми від цього не очистимось, ми будемо лише тупцювати на тих саме граблях. Ціна — втрачені життя, що зростають в геометричній прогресії. Доки ми не розв’яжемо «кучмівський вузол», наша країна падатиме дедалі нижче, і нам годі сподіватись на якісні прориви в майбутньому».

«Маю надію, що нині політики під пильним оком народу, який мудрішає, зуміють бути більш конструктивними і спиратись на засадничі державні принципи, — наголошує Геннадій Друзенко. — Якщо не буде принципів, то не буде взагалі про що говорити. Найбільше прокляття Революції Гідності полягає в тому, що за вже чотири роки ми так і не побачили якісної, потужної альтернативи. Ми постійно бачимо одних і тих самих людей. Якщо ми ще не дозріли до свого Вашингтона, то ми принаймні маємо раз у раз ставити владу на місце, чітко відрізняючи, де є державницька позиція і де є використання держави у власних цілях, що є фактично феодалізмом. Владу треба щоразу бити по руках, коли вона прагне державні цеглини використати для побудови власної фабрики. Я хочу подякувати газеті «День» за те, що вона нагадує про принципові речі, зокрема і про справу вбивства Гонгадзе».

***

У цій резонансній справі, дійсно, важлива роль різних сил — в суспільстві, політикумі, журналістиці. Окремими зусиллями окремих людей чи ЗМІ рухати процес по очищенню країни дуже складно. І тут, звичайно, дуже важливою є роль журналістів, тим більше, безкарним залишається вбивство їхнього колеги. До речі, серед офіційних медіа-партнерів форуму YES, що завжди було показово, відбулися зміни. Замість «Української правди» в переліку з’явилося «Дзеркало тижня. Україна». Навряд чи це означає якісь кардинальні зміни у взаємостосунках «УП» і Пінчука, це скоріше відвертість у стосунках «ДТ» і Пінчука. Тому мас-медіа дуже важливо не продаватися, не забувати про цю справу і послідовно домагатися правди. Звичайно, вшановувати пам’ять вбитих журналістів на акціях можна, але не потрібно забувати і про щоденну кропітку роботу. Тільки так можна перемогти. 

Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments