Страх не на часі

Після того, як російський суд відправив за грати низку українських політв’язнів, настала кульмінаційна фаза процесу над Надією Савченко, суд над якою політики, правозахисними, міжнародні дипломати відверто називають судилищем. Це судилище над людиною, яка героїчно виконувала свій громадянський обов’язок і звинувачення щодо якої притягнуті «за вуха», триває вже майже два роки.

Минулої п’ятниці журналісти, зокрема, газети «День» вийшли під Адміністрацію Президента з вимогою до глави держави діяти рішуче! Застосувати всі можливі важелі для звільнення нашої льотчиці! Перед цим вже була оприлюднена заява Держдепартаменту США з аналогічною чіткою позицією. Лише після того, як окремі громадські сили та світова спільнота підняли голос, суспільство почуло і заяви самого Президента Порошенка. Сам Президент дав доручення консулам зустрітись з Надією через кілька днів після оголошення нею сухого голодування, хоча, виявляється, робота консулів велась задовго до того. Саме так виглядала зовнішня сторона боротьби влади за Савченко. Відповідно, такою була реакція журналістів і суспільства. Якою ж була насправді діяльність влади, на той момент ми не знали. Пізніше з’ясувалося, зокрема, з листа Надії Савченко, що вона з великою подякою звернулася до українських консулів у Ростові-на-Дону. Виявляється, за останні два роки левову долю роботи і допомоги Савченко зробили саме консули. Але тоді варто вже говорити про проблему комунікації влади з суспільством.

Так чи інакше, сьогодні Україна і світ продовжує стежити за однією із драм, які оголюють не лише суть злочинної кремлівської системи, але й готовність протистояти їй з боку політиків та окремих конкретних громадян, для яких Надія Савченко стала не просто героїнею, але й справжньою надією на те, що Дракону можна і треба кидати виклик.

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

«День» поспілкувався з сестрою ув’язненої льотчиці Вірою САВЧЕНКО, яка зараз перебуває під стінами російського СІЗО, де утримують Надію.

«ПОТРІБНА СИСТЕМНІСТЬ, А В УКРАЇНІ З ЦИМ ПРОБЛЕМА»

— Наскільки українська влада ефективно бореться за Надію, і чи не виходить так, що офіційний Київ починає активні кроки лише тоді, коли масово обурюється громадськість або ситуацію доведено до відчаю?

— Можу сказати, що українські консули відпрацьовували і відпрацьовують на всі 200 відсотків, починаючи з 2014 року. Це Москаленко і Ковтун. Тоді ішла російська техніка в Україну і ця інформація передавалась у Київ. Зараз офіційний Київ теж працює максимально. Проблема нині полягає в тому, щоб добрі ініціативи не перебивали одна одну. Внаслідок того, що маємо багато ініціаторів, перехрещуються накази і дії. Починається аврал після якого заяви і вчинки перетворюються на кашу. Якби українська сторона працювала системно, то результат був би ефективнішим не лише в «справі Савченко».

Дуже важлива роль громади, а не лише громадських організацій чи офіційної влади. Громада зараз піднялась — як ніколи раніше. Щодо інших сил, то дійсно треба було діяти до того, як Надія пішла на такий відчайдушний крок.

«ГРОМИТИ ПОСОЛЬСТВА НЕ ВАРТО»

— Як ви оцінюєте дії певних груп людей, які, наприклад, закидають камінням російське посольство?

— Громити посольства не варто. Це стосується всіх посольств і особливо російського. Адже такі дії через день-два будуть відлунюватись симетричною реакцією на наших посольствах в містах РФ. Їх громлять. Це ні до чого не призводить, а російські ЗМІ показують картинку розбоїв, вони ж не повідомляють — чому вони відбулися. Сотні людей прийшли до посольства за Надю, а лише двоє кинули каміння в посольство. Звичайно, російські ЗМІ подадуть це зі свого ракурсу. Таким чином подібні акції працюють на ворога. Я розумію, що хтось хоче підняти свої рейтинги. Але якщо ви за праве діло, а не за себе самого, то не варто цього робити.

— До речі, про рейтинги. У вас немає відчуття того, що деякі політичні сили використовують ім’я Надії для своїх дивідендів?

— Це було завжди, відтоді, як Надя потрапила в полон. Нічого нового для мене в цьому немає.

«МИ ЗАПРОШУЄМО НІМЕЦЬКИХ ЛІКАРІВ І ПОДИВИМОСЬ, ЯК РОСІЯ БУДЕ ГРАТИСЬ З НИМИ»

— Чи не шкодять політики своїми заявами у «справі Савченко»?

— Не можна оцінювати в цьому випадку шкоду. Сила не в мовчазній згоді, а в криках непокори. Чим більше кричати і вимагати, тим більше буде результату в цій справі. Зараз багато сил долучилось до роботи. І громада, і політичні сили організовують мітинги.  Але коли політичні організації піднімають прапори своїх партій чи рухів, то люди вимагають від них опустити ці стяги. Це показує об’єднання українців, в тому числі, політиків, навколо єдиної мети і справи порятунку людей.

— Ви сказали про системність. Які саме методи ви використовуєте, як громада?

— Ми — громада, яка складається з Наді, мене, її друзів, активістів — зараз мобілізуємо світових дипломатів і політиків. Це стосується в першу чергу Європи. Вони мають знати, що таке Росія, як вона діє і як знущається над МЗС України. Наприклад, Росія сказала, що дасть дозвіл лікарям потрапити до Наді, а потім сказала, що доступ нададуть, якщо буде дозвіл суду. Це ігри. Але ми не будемо грати в ці ігри. Ми підвищуємо ставки. Ми запрошуємо німецьких лікарів і подивимось, як Росія буде гратись з ними.

«НАДІЯ ПОЛІТИКОМ Є ВЖЕ ДАВНО»

— В ЗМІ існує версія, що Путін хоче продемонструвати світу неспроможність української влади, зокрема, Президента захищати своїх громадян. Виходить, що чим більше Порошенко заявляє про те, що він допоможе Савченко, тим менше у неї надії вийти на свободу. Як прокоментувате?

— Українська громадськість «робить» свою владу власними руками. Після Майдану будуть перехідні моделі влади. Але ми — народ — тиснемо на нашу владу. І велике щастя, що ми маємо важелі цього тиску. В такій тюрмі народів, як Росія, це взагалі не обговорюється. Яка б не була у нас влада, вона нас так чи інакше, але чує. Вона буде робити те, що ми вимагаємо. Офіційний Київ переможе, бо ми — українці — з ним. З таким народом влада не має права програти.

— Вам не здається, що дехто з політиків боїться повернення Наді в Україну, адже вона стане для них конкурентом?

— Надія політиком є вже давно. Вона — співавтор закону, до якого робить відповідні зауваження, і якби вона була на свободі, то могла б більше приділяти уваги його доопрацюванню. Стосовно страху тих чи інших політиків, то я не буду це коментувати, тому що я — не вони. Мене не цікавить чийсь страх. Ми взагалі зараз повинні не боятись. Страх не на часі. Ми зараз стоїмо під СІЗО з плакатами і не боїмося, що нас пов’яжуть. І нашій владі з політиками не треба нічого боятись. Треба об’єднуватись.

«У СЕСТРИ Є КОЛОСАЛЬНА ПІДТРИМКА РОСІЯН»

— Надія заявила, що в Росії можливий Майдан. Ви так само вважаєте, що Росія дозріла чи здатна дозріти до революційної ситуації?

— У кожного є своя інформаційна капсула. Наприклад, для мене останні два роки такою «капсулою» є Надія, і мені може здаватись, що її підтримує весь світ, але ж насправді не всі в світі цікавляться її справою. У сестри є колосальна підтримка росіян. Вони їй багато і постійно пишуть. Щотижня це тисячі листів підтримки. І вона оцінює ситуацію зі своєї інформаційної капсули... Чи бути в Росії Майдану — це можуть вирішити тільки росіяни, які згадають, що таке свобода і демократичні засади. А найдорожче, що є у людини — це свобода. У росіян її забрали давно.

«ЩЕ ВІД НАДІЇ Я ЗНАЛА, ЩО КОЛОМОЙСЬКИЙ ДОПОМАГАВ ВЕРТОЛЬОТЧИКАМ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ»

— В ЗМІ була інформація, що Геннадій Корбан хотів викупити Надію ще 2014 року, тобто на першому етапі полону.

— Я розповім про те, що знаю сама безпосередньо. Коли Надю взяли в полон, я була на «передку». Коли відбувалися обміни, зі мною зв’язались люди Коломойського. Мені тоді було байдуже хто вони. Але ще від Надії я знала, що Коломойський допомагав вертольотчикам української армії. Тому мене не дуже здивувало те, що Коломойський зацікавився темою звільнення моєї сестри. У мене поцікавились — можливо, потрібен викуп? Тоді скільки потрібно грошей? Я цю інформацію передала сепаратистам. Вони не знали, що відповісти, бо не могли і не можуть самостійно вирішувати таке. Потім вони перетелефонували і заявили, що не будуть торгуватись «з карателями». Після того, як я повернулась в Київ, зі мною зв’язався Корбан і запропонував поїхати в Адміністрацію Президента. Я поїхала. Але Ложкін прийняв його, і не прийняв мене. Потім вийшла помічниця Ложкіна і пояснила, що вони роблять все для звільнення Надії, планується обмін і щоб я не хвилювалася. Далі вже пішло як пішло. Я не захищаю Корбана, але це один з тих політиків, який бере слухавку. Він завжди на зв’язку. А це дуже важливо.

«МИ БОРЕМОСЯ ЗА ВСІХ ПОЛІТИЧНИХ В’ЯЗНІВ, А НАДІЯ, ЯК ПРАПОР, — ЇХНІЙ СИМВОЛ»

— Надія оголосила, що вона припиняє сухе голодування і переходить на воду. Як ви оцінюєте шанси на подальше звільнення Надії, зокрема, те, що з боку влади будуть задіяні вагомі важелі?

— Це політики і вони діють своїми методами. Президент сказав і ми йому за це вдячні. Ми, в свою чергу, будемо діяти по-своєму. Моя вимога, якщо не буде вирішено питання Надії, щоб Європа запровадила ембарго на продаж нафти Росією, відключення її від SWIFT доти, поки Кремль не відпустить всіх політичних в’язнів. А їх сьогодні 28 людей, і це лише тих, про яких ми достеменно знаємо. Тобто йдеться не лише про Надію. Якщо Карпюк — воїн, і був готовий до тортур, то Клих — філософ — не був до цього готовий, і у нього зараз серйозні проблеми з психікою. Сенцов захворів, бо його висмикнули з Криму і кинули в тайгу, де він при тому кліматі згниє заживо. У Литвинова зараження крові. Поки до нього в якусь Мордовію доїде лікар, це зараження розповсюдиться по всьому тілу. Солошенкові 74 роки і йому призначили 7 років тюрми за «шпигунство». Росія робила картинку «карателів» і «фашистів». І тому їй потрібні були ці в’язні, щоб показати, що «шпигуни» і «карателі» існують. Ми боремося за всіх політичних в’язнів, а Надія, як прапор, — їхній символ.