Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

«Торнадо» в головах

Як вирішити питання добробатів в умовах відсутності воєнного стану і правової невизначеності?
4 серпня, 2016 - 10:19
2 СЕРПНЯ 2016 р. БІЛЯ БУДІВЛІ ОБОЛОНСЬКОГО СУДУ КИЄВА, ДЕ ВІДБУЛОСЯ ЗАСІДАННЯ У СПРАВІ «ТОРНАДІВЦІВ», ТРАПИЛИСЯ СУТИЧКИ. ГОЛОВНА ВИМОГА ПРОТЕСТУВАЛЬНИКІВ — ЗАБЕЗПЕЧИТИ ВІДКРИТІСТЬ СУДУ ТА ОБУРЕННЯ ТИМ, ЩО ЗА РІК ДОСІ НЕ БУЛО ПРЕД’ЯВЛЕНО НАЛЕЖНИХ ДОКАЗІВ ВИНИ БІЙЦІВ ЦЬОГО БАТАЛЬЙОНУ / ФОТО УНІАН

У вівторок в Оболонському районному суді Києва відбулося засідання у справі 12 бійців «Торнадо», яких звинувачують у створенні злочинного угруповання та зґвалтуванні. Згодом вночі підозрюваних перевезли з будівлі суду до Лук’янівського СІЗО, де відбулися зіткнення мітингувальників — представників добровольчих батальйонів з правоохоронцями.

Народний депутат від фракції «Самопоміч» Семен Семенченко пояснив, що під СІЗО «були певні сутички», але протестуючі «вимагали не відпустити їх (підозрюваних. — Авт.), і ніхто їх не збирався відбивати, вимагали відкритого публічного суду. За рік не було представлено жодного доказу». Останній момент дуже важливий в розумінні того, що правова система явно зволікає із всебічним і ґрунтовним розслідуванням справ і тим самим створює передумови для подібних інцидентів. Семенченко додав, що акція на захист бійців «Торнадо» закінчилася після того, як був розроблений план, узгоджений з людьми, що перебувають безпосередньо за ґратами. Політик упевнений, що план дозволить домогтися призначення відкритого суду. До того Семенченко брав активну участь у захисті відомого «айдарівця» з позивним «Батя», якого обвинувачували в мародерстві й відпустили із залу суду після того, як там з’явився генпрокурор Юрій Луценко. Нагадаємо, тоді під стінами Печерського суду на Хрещатику активісти почали розгортати намети.

Український журналіст та блогер Володимир Бойко на своїй сторінці в Facebook пояснив, що оскільки «міліціонерів обвинувачують у зґвалтуваннях, а також розбещенні малолітніх, саме тому справу розглядають у закритому режимі».

«Відмова Президентом вчасно запровадити воєнний стан створює ситуацію правової невизначеності й підриває позицію України щодо реалізації відповідальності Росії як агресора, підриває переговорні позиції на міжнародній арені і позбавляє можливості застосовувати адекватні правові інструменти всередині країни для врегулювання ситуацій, які пов’язані з правами людини, в тому числі на території бойових дій, — коментує «Дню» юрист-міжнародник Володимир Василенко. — За умов воєнного стану військовослужбовці, які вчинили правопорушення, порушили статутні приписи та інструкції, згідно з Кримінальним кодексом України і міжнародним кримінальним правом, повинні ставати перед воєнними судами. Звичайно, якщо цивільний суд, де проводять процес, є закритим і до нього не допускають громадськість, то я сумніваюся, що така ситуація відповідає критеріям справедливого суду. Окремо треба зазначити, що багато учасників бойових дій, які підозрюються у вчиненні злочинів, тривалий час утримуються під вартою без висування їм звинувачень, без всілякого судового розгляду. Більше того, їх місяцями з СІЗО не викликають на допити. Це є порушенням Європейської конвенції прав людини. Інколи виникають випадки, коли доказами начебто винуватості бійців є свідчення самих сепаратистів. Безумовно, такий правовий сумбур виникає ще й внаслідок того, що влада дійсно як вогню боїться добровольчого руху. Насправді проблемою є не добровольчі батальйони, а поведінка самої влади. Тому тут потрібен глобальний адекватний державницький підхід».

Правові умови, в які потрапила Україна під час війни, самі собою створюють тло для різноманітних юридичних колізій. Наприклад, відсутність воєнного стану і використання терміну «АТО» виводить військові злочини з компетенції воєнних судів, трибуналу в сферу цивільного правосуддя. При цьому самі суди перетворюються часто на трибуну для політиків, різних спекуляцій і навіть провокацій. Давно говорять про те, що влада бореться з добробатами. Для самих добробатів деякі політики, які в тому числі присутні у Верховній Раді, є захисниками, що роблять з кожного суду виставу. Звідси виникає головне запитання — а чи взагалі можливе об’єктивне правове розслідування діяльності тих чи інших осіб серед добровольчих батальйонів?

Ні для кого не секрет, що війна дійсно стимулювала прояв безлічі пороків. Особливо це стосується штурмових батальйонів, які першими заходили до окупованих проросійськими бандитами сіл. Періодична ж ротація новин у ЗМІ про «зачистки» лише зайвий раз негативно налаштовує місцеве населення, що говорить про абсолютну безвідповідальність в роботі з інформаційним полем. Виходить, що невизначеність з правовою системою координат та відсутність єдиної матриці поведінки, зокрема, в ЗМІ відкрила широке поле для розповсюдження негативних меседжів. Волонтер Юрій Касьянов пише: «А все тому, що у «Торнадо» служили різні люди — і чесні, і покидьки. Тому що в кожному добробаті, в кожній бригаді так: усюди є герої, і усюди зустрічається сволота. Не можна заплющувати очі на злочини «Рубежу», тому що він «доброволець» і «айдарівець». Не можна відкидати одразу всі доводи прокуратури, зібрані слідством докази, покази свідків і здоровий глузд — із криками «наших б’ють!». Може виявитись, що ці «наші» — зовсім і не наші».

Важливим є ще один вкрай принциповий момент — українське військо і зокрема добробати є взірцем захисників Вітчизни. Саме тому спекуляції щодо злочинів деяких із їхніх представників є вкрай шкідливими. Але й поведінка військових на українських землях формує відповідний образ наших солдатів, що є вкрай важливим ідеологічним фактором. Правова система, журналісти, суспільство і, перш за все, влада мають створити прозоре тло для розслідування конкретних злочинів, зокрема для того, щоб суспільство мало можливість переконатися в тому, що як на добровольчому русі, так і в цілому на українських військових, немає тіні

«Я нещодавно досить ґрунтовно спілкувався з мешканцями Станиці-Луганської і можу зробити загальну картину настроїв місцевого населення, — розповідає «Дню» колишній луганчанин, представник Торгово-промислової палати України і екс-радник у Посольстві України в Австрії Геннадій Болдир. — З упевненістю можу сказати, що і з початку подій, і нині в цьому регіоні багато проукраїнських громадян. Але останнім часом така тенденція складається не на нашу користь, і причиною цьому є саме деякі представники добробатів, зокрема «Торнадо», яке з самого початку позиціонувало себе як поліцейський батальйон. Коли ж виникало загострення ситуації, то оборону від бойовиків тримали ЗСУ і прикордонники, а «Торнадо» наголошувало, що це вже не є його функціями, і їх бачили на Герасимівському перехресті з обозом. Можна сказати, що «махновщини» нині значно менше, проте вона існує. І це вкрай негативно відбивається на роботі з місцевим населенням. При цьому менш за все у луганчан претензій до кадрових військових. Варто згадати 1 січня 2015 року, коли проводили так звану «облаву», внаслідок якої місцевих просто витягали з ліжок і без теплого одягу доставляли «на базу». Було безліч випадків обмороження, і виникало відповідне ставлення до добробатів. Тоді з цією ситуацією, зокрема, розбирався тодішній голова Луганської ВЦА Геннадій Москаль. У цій «облаві» не було жодного сенсу, рівно як і у методах, якими її здійснювали. Це приклад того, чого не можна допускати і за що мають нести відповідальність конкретні люди, адже таким чином ці дії лише грали на руку ворогу».

Важливим є ще один вкрай принциповий момент — українське військо і зокрема добробати є взірцем захисників Вітчизни. Саме тому спекуляції щодо злочинів деяких із їхніх представників є вкрай шкідливими. Але й поведінка військових на українських землях формує відповідний образ наших солдатів, що є вкрай важливим ідеологічним фактором. Правова система, журналісти, суспільство і, перш за все, влада мають створити прозоре тло для розслідування конкретних злочинів, зокрема для того, щоб суспільство мало можливість переконатися в тому, що як на добровольчому русі, так і в цілому на українських військових немає тіні.

Валентин ТОРБА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ