Коли людина має себе, свій хребет, свій центр, свою основу, свою гравітацію, сказати б, тоді все падає на свої місця — і людина схожа на Ейфелеву чи Останкінську башту, а не на гарбу сіна.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представник культурного руху шістдесятників

У чому наш «егоїстичний інтерес»?

Ігор СМЕШКО: «Україна має не дратувати інших постійними закликами про допомогу, а сконцентруватися на розбудові власної могутності як держави»
13 червня, 2018 - 18:47
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Події останніх років, особливо після російської агресії проти України і приходу до влади в США Дональда Трампа свідчать, що усталені правила в міжнародній політиці змінюються. Наша країна це відчуває безпосередньо, тому що Кремль це робить за рахунок української державності. Війна Росії проти України, до певної міри непередбачувана політика нової американської адміністрації, підмивання підвалин єдності в Європі, війна на Близькому Сході, «корейське питання»... — все це є атакою на систему безпеки в світі. Як втримати світовий порядок від подальшого сповзання в прірву? Якою має бути політика Україні в цій складній ситуації? Чого очікувати від майбутніх президентських виборів у нашій країні? В інтерв’ю — з головою Служби безпеки України (2003 — 2005 рр.) Ігорем СМЕШКОМ.  

«СЬОГОДНІ ЄВРОАТЛАНТИЧНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ ПЕРЕЖИВАЄ ОДНУ З НАЙСЕРЙОЗНІШИХ КРИЗ»

— На вашу думку, що відбувається з безпекою в світі? 

— Сьогодні світ переживає складні зміни в геополітиці. Ми є свідками глобальної кризи в міжнародних відносинах, системі балансів і противаг, встановлених після Другої світової війни. До певної міри — це криза цінностей. Євроатлантична цивілізація — це єдина цивілізація, яка дала приклади демократичного розвитку, і вона трималася досить довго і інтегрально, маючи лідерство в світі, яке забезпечували Сполучені Штати Америки. Сьогодні ця спільнота переживає одну з найсерйозніших криз, яка супроводжується дезінтеграційними процесами. Вихід Великобританії з Євросоюзу, криза, яка існує між старими і новими членами ЄС, торговельна війна США зі своїми найближчими союзниками в Європі і Канаді.

І все це на тлі того, що в світі є інші цивілізації. Є китайська цивілізація, яка має зовсім інші цілі ніж євроатлантична. На сьогодні за рахунок ринкової економіки, західних технологій та авторитарної політичної надбудови Китай став другою потугою в світі. Також є арабський світ, у якому триває конфлікт між сунітами і шиїтами. Є індійська цивілізація, яка серйозно розвивається. І є Росія, яка на сьогодні повністю відновила авторитарну систему, яка притаманна їй історично. Маючи ВВП рівня Іспанії, але володіючи ядерною зброєю і досить швидкою системою реагування за допомогою державної авторитарної системи, ця країна весь час робить кроки, якими змушує інший світ сприймати їх як повноцінного гравця. При цьому не маючи жодних підстав, зважаючи на стан економіки, суспільства і якості життя громадян, вважатися насправді великою державою.       

Виходячи з усіх цих викликів, Україна опинилася в досить складній ситуації. Сподівання на те, що Захід нам допоможе, має остаточно зникнути з нашого політичного вжитку. В нас немає безкорисних друзів не тільки на Сході, а й на Заході, тому що в усіх країн є свої національні інтереси. Для західних країн це насамперед збереження високого соціально-економічного рівня життя для своїх громадян, тобто виборців, які обирають демократичну владу. Часом, коли ми говоримо, що вони мусять тиснути на Росію, то потрібно розуміти, що виходячи з власних інтересів — Німеччина, Італія, Іспанія, певною мірою Франція, будуть діяти так, як вони діють. 

Тому що вони прагматично дивляться на власні відносини з Росією. Кожна країна має свій егоїстичний інтерес, якщо цього не розуміти, то немає чого навіть сідати за стіл переговорів. Якщо Україна не зрозуміє, що вона має насамперед не дратувати інших постійними закликами про допомогу, а сконцентруватися на розбудові власної могутності, як держави, в чотирьох її вимірах: економічному, оборонно-військовому, політико-дипломатичному та інформаційному, то вона буде увесь час втрачати свої позиції у світі. Як результат може залишитись лише з власними ілюзіями про те, що хтось нам зобов’язаний допомагати, в той час, як ніхто за нас нашу роботу не зробить. Немає наразі на Заході стратегії і інтегральної політики щодо допомоги нашій державі, більше ніж ми маємо самі для себе зробити.

«ПОЛІТИКА ТРАМПА ВСЕРЕДИНІ КРАЇНИ І НА ЗОВНІШНІЙ АРЕНІ УСЕ ЧАСТІШ ЛАМАЄ УСТАЛЕНІ ДЕМОКРАТИЧНІ ТРАДИЦІЇ»

— Криза цінностей у євроатлантичній спільноті, як ви зауважили, справді існує, але наскільки критичною є ситуацію?    

— Демократія має свої закони. Так, вона найскладніша за формою управління, але єдина, за висловом Вінстона Черчилля, яка дає гарантії існування громадянського суспільства, захисту особистості, честі і гідності людини, приватної власності й утверджує верховенство права. Для існування цієї системи потрібен середній клас, якого у сучасних умовах має бути більш ніж 50% від населення країни та постійна її саморегуляція. Демократія в США за два століття пережила багато викликів, зокрема можна згадати часи «великої депресії» 1930-х рр., коли президент Франклін Рузвельт фактично врятував країну від прірви і революції. Загроза поширення ідей комунізму з боку СРСР і стимулювання ним через Комінтерн  революційної ситуації в країні  штовхнули тоді американські  політичні еліти на вдосконалення  системи демократії. Із опорою, перш за усе, саме на середній клас, підняття соціальної захищеності населення, деолігархізацію  і подолання бідності в країні. Але, з 1991 року Штати дещо розслабилися, вважаючи, що остаточно перемогли СРСР. Вони перестали корегувати свою систему демократії  зсередини, що призвело до якісних проблем у структурі середнього класу. Особливо, що стосується драматичного падіння рівня його політичної культури і світогляду.  Тому і стала можливою перемога Дональда Трампа — одного з найяскравіших популістів сучасності із внутрішньою як здається тягою і любов’ю до авторитаризму.

Як наслідок, його політика всередині країни і на зовнішній арені dсе частіш  ламає усталені демократичні традиції і правила, навіть у рамках євроатлантичної спільноти. Трамп робить усе, щоб сподобатися своєму колу виборців, політична культура і масштаб світогляду яких звузився до загрозливих не лише для США, але й для усього світу розмірів. Але, значна частина республіканців його підтримує. Причому він йде на такий крок, не дивлячись на те, що без інтегральної підтримки з боку своїх союзників, зберігати лідерство США у світі проти тандему Китаю і Росії буде усе складніше. Тобто криза, яка сьогодні відбувається в Сполучених Штатах, це до певної міри криза демократії за рахунок падіння рівня політичної культури критичної маси виборців. Як наслідок виборці обирають  політиків, масштаб мислення яких є нездатним оцінювати та реагувати на глобальні виклики.

«ЄДИНИЙ ФОРМАТ, ЯКИЙ ТЕОРЕТИЧНО МОЖЕ ВПЛИВАТИ НА РОСІЮ, ЦЕ ФОРМАТ БУДАПЕШТСЬКОГО МЕМОРАНДУМУ»

— Днями після тривалої перерви відбулося засідання глав МЗС країн «нормандського формату» — України, Німеччини, Франції й Росії. Як результат у черговий раз домовилися — домовлятися. Чи бачите ви подальші перспективи такого формату?

— Із самого початку ми повинні були зайняти жорстку позицію стосовно єдино можливого формату щодо ведення переговорів — це формат Будапештського меморандуму. Ми віддали третій арсенал ядерної зброї не за клаптик папера. Я безпосередньо брав участь у цих переговорах з 1992 по 1996 рік. І я ніколи не чув, щоб хтось із наших американських колег чи інших підписантів казав, що це формальні підтвердження уже існуючих гарантій для будь-яких інших без’ядерних держав. Адже, за масштабами і наслідками для збереження миру у світі, випадок українського ядерного роззброєння є унікальним у світовій історії. Ніхто в світі не зміцнював оборону США, більше ніж це зробила Україна. Яка віддала таку кількість ядерної  зброї такої якості, яка потенційно була здатна зруйнувати найпотужнішу країну світу. Ви думаєте сьогодні Північна Корея чи Іран не задаються питанням — як можна вірити міжнародним документам і гарантіям? Вони вже розмірковують інакше: поки в нас є ядерна зброя, з нами сідають за стіл і розмовляють, а якщо ми її позбудемося, то є приклад України. Невиконання Будапештського меморандуму зламало міжнародну довіру до ядерного клубу і ще раз довело: маєш силу — з тобою рахуються, не маєш — горе переможеному.

Єдиний можливий формат, який теоретично може впливати на Росію, це формат Будапештського меморандуму. Україна, погодившись на інший формат, згаяла час. До того ж тодішній президент США Барак Обама фактично відмовився втручатися у війну в центрі Європи і доручив це питання Німеччині й Франції, які обрали дуже обережну позицію, виходячи з власних національних інтересів. Вони з ядерною державою — Росією, сваритися і воювати не хочуть і не будуть. Отже, це звузило наші рамки до того, що ми залишилися майже на одинці з Росією. Але, цей час нам потрібно було використати для зміцнення економіки, армії, оборонної промисловості, інфраструктури, створення такої резервної армії, яка зробила б неможливими будь-які дії щодо захоплення України. Сьогодні нам потрібно робити все, щоб запрацював формат Будапештського меморандуму, коли при збережені за столом переговорів Німеччини, там додатково будуть сидіти ядерні держави: Франція і Росія, а також США, Великобританія і Китай. Це потрібно не тільки Україні, а й для збереження в подальшому глобального миру в світі. Інакше ті країни, які хочуть мати ядерну зброю, будуть робити все, щоб її розробити. Про це ми маємо говорити відкрито нашим партнерам, і тут дуже великою є роль української дипломатії. А від «нормандського формату» ми можемо очікувати лише збереження статусу-кво «із пораненням, які постійно стікає кров’ю». 

«ПОЛІТИЧНО ВМОТИВОВАНІ ПРИЗНАЧЕННЯ ПРИЗВЕЛИ ДО ВИМИВАННЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ В БІЛЬШОСТІ ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВ»

— Роль української дипломатії і взагалі зовнішня політика — це дуже важлива сфера. Тут показовим є приклад, коли на американському напрямку під час президентських виборів наша влада зробила ставку на одного з кандидатів, яка в результаті програла. І буквально днями в одному з ЗМІ з’явилася заява колишнього працівника української дипустанови в США, який стверджує, що після перемоги Трампа американці посилали сигнали українській владі про необхідність заміни нашого посла в Штатах. Але українська влада відмовилася це робити, що створює серйозні перешкоди в нинішніх українсько-американських відносинах. Що думаєте з цього приводу? 

— Я працював у США майже чотири роки. Тоді в нас ще була ядерна зброя, і я вам хочу сказати, що до нас було зовсім інше ставлення, відповідно наше посольство мало зовсім інші можливості. Вже після анексії Криму один із колишніх високопоставлених представників уряду США сказав мені: «Чому ви не використовуєте свій потенціал у ключових західних посольствах? Чому ваші дипломати такі безбарвні і без особистих високопрофесійних якостей, які були притаманні вам у першій половині 1990-х? Невже ви не розумієте, що дорога від вашого посольства до Держдепартаменту і навіть Білого дому набагато коротша ніж від вашої Адміністрації Президента через американське посольство до відповідних центрів прийняття рішення в Вашингтоні? Аналогічно і щодо інших провідних країн світу».

На жаль, політично вмотивовані призначення призвели до вимивання професіоналізму в більшості державних установ нашої держави. Принцип призначення за квотою «своїх людей» призвів до того, що в нас роками не заповнювалися головні посади в посольствах ключових країнах світу. Для того, щоб ми просували свої інтереси, наші представники в закордонних дипломатичних установах повинні мати, перш за усе, високий професійний та загальнокультурний авторитет. Мені складно коментувати конкретно даний випадок, бо володію лише інформацією зі ЗМІ. Але якщо це так, то двері в новій американській адміністрації будуть закриті для тих представників, які могли мати до цього причетність, і це, звичайно, зменшує наші можливості напряму працювати з відповідними центрами прийняття рішень.   

У минулому інтерв’ю («День», № 56-57 за 29 березня 2018 року) ми з вами приділили велику увагу законопроекту «Про національну безпеку України», який прийняли в першому читанні і який ви різко розкритикували. Наразі, виходячи з заяв народних депутатів, у цей законопроект внесли багато правок і вже скоро вони їх планують розглянути. Що вам відомо про це? Чи змінився законопроект на краще?

— З нашої попередньої розмови минуло два з половиною місяці, але все, що я вам казав тоді, я можу повторити знову. Нічого на краще не змінилося. А щодо правок, зазначу, що поки це чистий  політичний популізм. Зверніть увагу  на склад Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, від яких залежить опрацювання можливих правок. Чи мають ці народні депутати відповідну фахову освіту, для того, щоб робити якісні  правки в подібному законі? На яких керівних посадах вони служили в армії, спецслужбах та чи мають власний практичний досвід співпраці з Західними партнерами, щоб розуміти що таке «стандарти НАТО», про які вони увесь час говорять? 

«НОВЕ ОБЛИЧЧЯ — НЕ ОЗНАЧАЄ МОЛОДЕ. ТУТ ГОЛОВНЕ НЕ ВІК, А ФАХОВІСТЬ, ПОРЯДНІСТЬ І ПАТРІОТИЗМ»

— Менше ніж за рік в Україні президентські вибори, ще за півроку — парламентські. Як ви оцінюєте готовність політичних сил і лідерів до цих виборів? Ми побачимо ми реальних кандидатів, справжні партії, якісні програми чи знову буде популізм?

— У нас за багато років, на жаль, так і не сформувалася жодна політична сила, або партія, яка була б заснована на справжній ідеології та  яка б мала за мету  побудову справжньої демократії. Досі ми маємо лише вождиські партії, феодальну побудову партійних проектів, інкубатор, який продукує тільки «послідовників лідера». Ми не бачимо в жодній із партій, чи з боку їх лідерів, трьох ключових речей: 1) стратегії побудови сильної, демократичної і заможної України; 2) план на п’ять років, яким чином буде реалізовуватися ця стратегія по роках; 3) список тих визнаних у суспільстві фахових і моральних людей, які здатні перетворити цей план  на життя...  Досі в нас немає і реальної демократії, бо, незважаючи на Конституцію, контроль за законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади відбувається з одного центру — це Адміністрація Президента.

Ситуацію потрібно змінювати. Бажано, щоб у кандидата в президенти на кожну ключову посаду було розписано по дві-три кандидатури визнаних фахівців, патріотів і порядних людей, яких він представить ще до виборів. Інакше ми знову обиратимемо «кота в мішку». Кандидат має представити стратегію і ідею побудови держави, а також на яких цінностях в політиці, економіці, соціальній сфері, зовнішній політиці вона базуватиметься. Дуже важлива конкретика щодо ставлення до агресора. Ми не можемо, як це було досі в Україні, копіювати російські практики. Українці, зокрема на двох майданах, вже довели, що вони не росіяни, а народ, для якого свобода, а не цар стоїть на першому місці. Але, на жаль, майдани не формують політичні еліти. Їх формують справжні ідеологічні партії за допомогою, зокрема й прищеплення критичній масі суспільства дійсної політичної культури.

Поки серед тих, хто оголосив про своє балотування в президенти, я не бачу щоб вони відповідали, повною мірою, цим критеріям. Чому? Тому, що досі в Україні не плекали справжніх лідерів. Адже, справжній лідер — це не той, хто змінив кілька партій і провалив роботу на конкретній посаді, а той, хто має справжнє стратегічне і масштабне політичне бачення і вміє добрати і розставити людей згідно з їхньою компетенцією. Наприклад, американський генерал Джеймс Меттіс, якому сьогодні 67 років, це нове політичне обличчя Америки, тому що до призначення на посаду міністра оборони США він не обіймав політичних посад, а робив кар’єру військового. Нове обличчя — не означає молоде. Тут головне не вік, а фаховість, порядність і патріотизм.       

— Ви плануєте брати участь у президентських виборах?

— У цей час до нас звертаються багато політичних сил із пропозицією об’єднати сили, тому що ці вибори будуть визначальними для долі України. Ми з задоволенням підставимо плече і готові вступити в команду лідера, який готовий показати стратегію, план реалізації цієї стратегії на п’ять років і команду, яку цей лідер збирається привести до влади. Якщо цього не буде, то восени нам доведеться приймати рішення про самостійну боротьбу на виборах.

Іван КАПСАМУН, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments