Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою.
Михайло Грушевський, український історик, громадський та політичний діяч

Україна і Константинополь

тисячу років разом
17 грудня, 2018 - 18:58
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Не завжди ми осмислювали й осмислюємо політичний, культурний і духовний спадок Константинополя в нашій історії. Можна навіть зустріти негативне ставлення до цього спадку. Мовляв, якби ми орієнтувалися на латинський Захід і прийняли християнство з Риму, то були б у Європейському Союзі. Якби...

Але треба враховувати, що в Х ст., коли Русь та й багато європейських народів приймали християнство, Константинополь і в плані політичному, і в плані культурному стояв вище за Рим. Це була столиця велетенської імперії, яка розглядала себе спадкоємцем імперії Римської. Її навіть іменували Ромейською імперією (назва «Візантійська імперія» є кабінетним терміном, а не автентичною назвою). Константинополь був великим культурним і релігійним центром у середньовічні часи. Наші предки не випадково іменували це місто Царгородом. І цей Царгород тривалий час був для них взірцем. Навіть своєрідним містом-символом.

Із Константинополя-Царгорода на терени України прийшло християнство — ще задовго до Володимирового хрещення. Не випадково у нас з’явилася й поширилася Андрієва легенда. Згідно з нею, апостол Андрій Первозванний, котрого шанували в Ромейській імперії як свого хрестителя, прибув на Русь, на землі, де з часом постали Київ і Новгород. І освятив ці терени.

Форпостом Ромейської імперії, власне Константинополя-Царгорода, у Північному Причорномор’ї був Херсонес — один із головних осередків християнізації наших земель. Тут Кирило, хреститель слов’ян, знайшов Євангеліє, писане руськими письменами. Також у Херсонесі , як оповідає «Повість минулих літ», князь Володимир хрестився.

Щоправда, давні русичі ходили походами на Константинополь. У цьому місті, як і в інших містах Ромейської імперії, було чим поживитися. Але з ромеями русичі не лише воювали, а й торгували. Перші міждержавні договори за часів князя Олега були укладені саме з Ромейською імперією. І в цих договорах, зокрема, йшлося про торгівлю.

Із Ромейської імперії на Русь прибув Кирило, який проповідував тут християнство. У Константинополі він отримав освіту. Звідси його й послали на слов’янські землі з християнською проповіддю.

Саме з Константинополя князь Володимир прийняв християнську віру, зробивши її офіційною релігією своєї держави. Такий крок не був випадковим. Русь з Ромейською імперією на той час багато що пов’язувало — і в сфері політики, і економіки, й культурного життя. Константинопольська церква стала материнською для церкви Русі.

Князь Ярослав Мудрий, син Володимира, Хрестителя Русі, розбудовував Київ, взявши для себе за зразок Константинополь. Як у столиці Ромейської імперії був собор Святої Софії, так і в Києві побудували Софійський собор. Як у Константинополі були Золоті ворота, так і в Києві з’явилися такі.

Київські князі і в політичному, і навіть династичному були пов’язані з Константинополем. Вони вступали у родинні стосунки з представниками імператорського дому ромеїв. Спершу це зробив князь Володимир. Його приклад наслідували й інші правителі Русі.

Саме з Константинополя, Ромейської імперії до нас прийшло чимало культурних надбань. Зокрема, це стосується церковної архітектури. Руські зодчі, як правило, брали собі для наслідування ромейські зразки.

Звідси до нас прийшов також іконопис. Відомі ікони Давньої Русі — це ромейські ікони. Зокрема, це стосується ікони Вишгородської Божої Матері, яку забрали в нас росіяни й нарекли Володимирською Богоматір’ю, а також ікони Белзької Божої Матері, котру привласнили поляки, зробивши з неї головну свою святиню — Матір Божу Ченстоховську. Щоправда, нам (вважайте чудом!) вдалося зберегти ікону Холмської Богоматері, яка теж є ромейською іконою.

Також із Константинополя, Ромейської імперії з’явилася на Русі різноманітна література. Наприклад, відомі «Ізборники Святослава» — це перекладена з грецької й перероблена «Книга про віру». Різноманітні збірники, «Пчела», «Златоструй», «Бісер» і т. д., — це знову ж таки переклади з грецької книг, що були поширені в Ромейській імперії. Зрештою, руські автори, пишучи житія святих, літописи, різноманітні проповіді, повчання, як правило, наслідували ромейські зразки.

Навіть після падіння Ромейської імперії в 1453 р. зв’язки Руси-України з Константинопольською церквою не припинялися. Особливо ці зв’язки дали знати про себе в кінці XVI — на початку XVII ст.

Близько 1576 р. князь Василь-Костянтин Острозький засновує перший вищий навчальний заклад Східної Європи — Острозьку академію. У ній вивчалася грецька мова. І працювали тут вчені греки з Константинопольської церкви. Зокрема, таким були Никифор — протосингел (представник) Константинопольського патріархату на Русі-Україні, а також Кирило Лукаріс, який з часом став Константинопольським патріархом.

Цей же князь Василь-Костянтин Острозький посилав своїх людей до Константинопольської церкви за списками Біблії. На основі цих списків, зокрема грецької Септуагінти, була укладена Острозька Біблія — перша друкована Біблія церковнослов’янською мовою.

Мало хто звертає увагу, що в кінці XVI — на початку XVII ст. з Константинопольською церквою був пов’язаний братський рух, який набув поширення в Русі-Україні. Константинопольський патріарх надав ставропігії деяким братствам. У результаті цього вони підпорядковувалися патріарху, а не місцевому духовенству. Це підвищувало статус цих організацій, давало їм можливість розвиватися.

1686 р., коли Московський патріархат насильно підпорядкував собі Київську митрополію, зв’язки Русі-України з Константинопольською церквою помітно зменшилися. Хоча на теренах України існували й інші митрополії Константинопольської церкви — Праїлавська на півдні та Готвайсько-Кефайська в Криму. Щоправда, вони були насильно ліквідовані Російською православною церквою. Так само цією церквою були забрані окремі парафії й монастирі Константинопольської церкви на Закарпатті, які існували тут навіть у ХХ ст.

Ми звернули увагу лише на основні факти, які говорять про зв’язки України з Константинополем і Константинопольською церквою. При бажанні можна наводити й інші факти . Але й цих досить для того, щоб показати тисячолітню традицію наших зв’язків.

 

Петро КРАЛЮК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ