Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

...«В гості» до агресора?

У Раду внесений законопроект, який має обмежити можливість українським чиновникам потрапляти до РФ. Чи допоможе це реінтеграції окупованих земель?
10 жовтня, 18:31
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА, СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ «ДНЯ»

У Верховній Раді зареєстрували законопроект «про внесення змін до деяких законодавчих актів України» — щодо запровадження тимчасового обмеження права громадян України на виїзд до держави-агресора. Цим законопроектом передбачено правове врегулювання обмеження для українських посадовців перетину кордону з РФ. Нагадаємо, що раніше СБУ виступала з ініціативою створення закону, який запроваджував би подібні обмеження.

Абсолютно логічним є в руслі офіційного визнання Росії країною-агресором, яка вже четвертий рік поспіль продовжує війну на Донбасі й окупує частину українських територій, максимальне відсторонення від неї у всіх можливих сферах — від дипломатичних до будь-яких кооперацій. Плутанина з термінами, які були запроваджені ще 2014 року, надавала агресорові можливість маніпулювати ситуацією в інформаційній та правовій сферах. Без сумніву, що більше ровів, річок, стін та інших огороджень та обмежень буде між нами, то більше шансів для українців відірватися від сумнівної імперської спадщини навіть ментально. Зрештою, представникам силових структур РФ взагалі заборонено залишати кордони своєї держави. Українські поліцейські, СБУшники та військовослужбовці, які родом із окупованих територій і які у відповідальний момент стали на бік державності, не мають можливості потрапити до своїх осель з об’єктивних причин. Але й обзавестися власним житлом на вільній території у них далеко не завжди є можливість.

Зазначимо, що візити до РФ далеко не завжди означають відвідання саме країни-агресора. Часто потрапити до окупованих територій можливо лише через територію РФ. Росія це знає і користується. Свого часу на кордоні між ОРДЛО і РФ росіяни пропонували навіть заповнювати відповідні документи, в яких житель цих територій міг поскаржитись на Україну, яка, мовляв, їх розстрілює. Вояжі ж до РФ з іншою, наприклад туристичною, метою або поїздки до окупованого Криму «на курорт» мають ще й присмак аморальності під час війни. В останньому разі це стосується всіх громадян.

Проте, з одного боку, зрозуміла мотивація поставити чиновників перед вибором: їздити до РФ чи залишатись на посадах — отримала не завжди однозначну оцінку. Проблема в тому, що для багатьох таким чином буде взагалі обмежений доступ до своїх осель на окупованих територіях. І головне — чи розв’яже цей закон проблему держбезпеки в цьому аспекті і як він кореспондується із задекларованими намірами реінтеграції українських тимчасово окупованих територій?

«ПОТРІБНО ОБИРАТИ — АБО ВІДВІДУВАТИ ОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ, АБО ЗАЛИШАТИСЬ ДЕРЖСЛУЖБОВЦЕМ»

«Я можу сказати, що у нас з’явилась ціла категорія суддів, які регулярно їздять на окуповані території, — каже «Дню» народний депутат V, VI, VII скликань, а нині голова ГО «Сила права» Андрій СЕНЧЕНКО. — Наприклад, є суддя в луганській апеляції, яка минулого року провела 87 днів на окупованій території: в першому півріччі цього року — 49 днів, а в другому півріччі 2015 року — 52 дні. Ми розуміємо, що це життя і не вона винна в окупації. У неї там можуть бути діти, батьки, нерухомість. Але ця суддя перебуває в очевидному стані конфлікту інтересів. Якщо суддя приїздить на три місяці на рік до Луганська, вона, по-перше, порушує трудове законодавство, а по-друге, вона по суті стає заручником. А потім, уявіть собі, вона потрапляє, скажімо, в колегію, яка розглядає справу того ж Олександра Єфремова. Як вона буде його судити? Або, знову ж таки, як вона буде розглядати заяву про встановлення факту того, що людина постраждала внаслідок російської агресії? Ця суддя створила навколо себе цілу групу суддів, які туди їздять, і фактично побудувала паркан проти всіх постраждалих від агресії. Вони згуртувалися й відштовхують всі подібні заяви постраждалих. Так само уявіть собі співробітника СБУ або прокурора, який періодично туди їздитиме. Це і ризики вербовки, і ризики небезпеки для свого життя і свободи. «Сила права» написала листа на ім’я голови СБУ Василя Грицака щодо вказаних суддів, і я вважаю, що необхідно на законодавчому рівні заборонити людям, які виконують функції від імені держави Україна, а не просто громадянам України, відвідування окупованих територій. У такій ситуації людині потрібно обирати — або відвідувати окуповані території, або залишатись на своїй посаді. Життя інколи примушує змінювати професію».

На запитання, як співвідноситься закон про «тимчасове обмеження на виїзд до держави агресора» із законом «про реінтеграцію», Андрій Сенченко відповів: «Щодо так званого закону про реінтеграцію, то я б не називав його так. Про реінтеграцію окупованих територій там нічого немає. В цьому законі є кілька позитивних моментів, а все решта — каша. Позитивними моментами я вважаю те, що держава відходить від терміна АТО, хоча все одно законодавцям забракло духу дати прямі оцінки ситуації. Двозначність АТО чи війна дозволяла подавати позови проти держави Україна. Це — позови руйнівного характеру, коли йдеться про загальну суму претензій у 100 млрд доларів. Спираючись на Закон про боротьбу з тероризмом та його статтю 19, люди зверталися до суду. Агентура російських спецслужб стимулювала різні деякі, так би мовити, «правозахисні» організації та адвокатів, аби вони підштовхували громадян звертатися з позовами проти своєї ж держави. Тому для того, щоб уникнути такої двозначності, важливо було відійти від терміна АТО. Поки що це назвали операцією з відновлення державного суверенітету. Добре, що розставили точки над «і» в частині оцінки того, що відбувається на території Донбасу. Тобто чітко визначено хто є окупантом. Кінець кінцем, нарешті вони наважилися визнати те, що ми в судах упродовж двох років з успіхом доводили».

«Серед мінусів же закону залишається загроза того, що на якомусь етапі туди знову ж таки буде спроба втиснути Мінські домовленості, — продовжує Андрій Сенченко. — Цього допустити не можна. Дуже погано, що знову намагаються ділити окуповані території на два сорти — Крим і Донбас. В останньому абзаці статті 6 зазначено, що Україна не відповідає за дії російської влади та маріонеткових режимів. І це вірно. Але при цьому забули додати ще один абзац із посиланням на Женевську конвенцію 1949 року та додаткові протоколи, щоб зазначити, що РФ несе повну відповідальність за безпечне життя людей на окупованих територіях. Формулу «ми не відповідаємо за їхні дії» варто було викласти як те, що «РФ відповідає за те, що відбувається на окупованих територіях», навіть якщо конкретний злочин скоїть якась банда, а не, скажімо, регулярні війська. Крім того, Президент намагається будь-якою ціною уникнути від виконання своїх безпосередніх конституційних обов’язків як Верховний Головнокомандувач. Для цього він вигадав Оперативний штаб командування. В кількох місцях згадано Генштаб, а в усіх інших — Оперативний штаб, але ніде немає контурів цього Оперативного штабу — як він формується, зона його відповідальності, як він кореспондується з Генштабом, хто кому начальник тощо. Це може призвести до конфлікту структур і безвідповідальності». Зі свого боку, Андрій Сенченко анонсує розробку концепції деокупації та реінтеграції, яку «Сила права» планує винести на обговорення із громадськістю.

«УКРАЇНСЬКА СТОРОНА НЕ МАЄ ЧІТКОЇ ПРОГРАМИ ПОВЕРНЕННЯ ТЕРИТОРІЙ»

Тобто, як бачимо, незважаючи на юридичне встановлення фактів агресії, окупації та правове врегулювання пов’язаних із цим питань, держава так і не артикулювала алгоритмів відновлення суверенітету. Ситуація ж із відновленням суверенітету впирається безпосередньо в роботу з громадянами. Воюють, зрештою, не за землі, а за людей. Люди ж на окупованих територіях і ті, хто їх полишив, опинилися в ситуації великих матеріальних і моральних втрат.

«Наведу вам конкретні приклади, — ділиться з «Днем» луганський адвокат Надія ПОБЕРЕЖНА, котра нині мешкає в Києві. — Мій чоловік не був у Луганську більш ніж три роки. Син — держслужбовець. Через блокпости він не може заїхати до Луганська, тому що йому це не дозволено. Через РФ він не зможе заїхати, якщо буде ухвалено закон про обмеження пересування. Наше майно описано на окупованій території, і якщо ми не будемо навідуватися туди, то його просто конфіскують. Але головне для нас — ми не можемо відвідати могили батьків. Росія, безумовно, скористається цим, адже в принципі вона нічого від того не втратить. Засоби закидання агентури на територію України у неї налагоджені. А ось інформаційно вона зробить все, щоб переманювати на свій бій ображених. Зі свого боку, Україна так і не навела ладу на кордоні з РФ. На українській митниці з усіх стягують по 50 грн. Після цього — формальний огляд вантажу. В принципі, можна провезти що завгодно, і для цього не обов’язково бути чи не бути чиновником. На російській митниці все налагоджено зовсім інакше, і там намагаються бути максимально привітними. Складається враження, що українська сторона просто нехтує власними громадянами і немає чіткої програми повернення. Адже питання, перш за все, не в території, а у свідомості. Росія ж, вочевидь, хоче максимально залишити Донбас у сфері свого впливу. Рів між ОРДЛО та вільною Україною для неї дуже вигідний. Більш того, скажу, що чиновники все одно будуть їздити через РФ, але коштувати це тепер для них буде дорожче. Кожна заборона в умовах безладу лише підсилює корупційну складову, а не підвищує систему безпеки».

Питання корупції на кордоні вкрай нагальне та болюче, адже, перш за все, нівелює засоби безпеки. До чого тоді всі ці списки з небажаними персонами, якщо будь-яка бабця може за 50 гривень перевезти через кордон в Україну все, що заманеться? Отже, будь-які обмеження в нинішній ситуації мають бути узгоджені із загальним планом захисту прав громадян. Поки ж бачимо безліч заяв про готовність звільнити території, при цьому самі жителі окупованих територій не відчувають імпульсів до такої готовності з боку Києва. Вони просто потопають у потоку незрідка популістських заяв та декларацій. Дмитро Ярош взагалі нещодавно назвав точну дату звільнення Донецька, яку прив’язав до дати створення «Правого сектору» 2014 року, і при цьому заявив, що буде проводити там «зачистки». Чиновники з профільного міністерства ще на початку року обіцяли звільнити Донбас уже зараз. Натомість лише на четвертому році війни Президент та парламентарі наважилися підступитись до того, щоб хоча б частково назвати речі своїми іменами.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати