Малоросійство — це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція.
Євген Маланюк, український письменник, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик

Від «народної міліції» до федерації

Чотири запитання до міністра внутрішніх справ і не лише
13 грудня, 2019 - 11:16

Проводжаючи Зеленського в Париж, представники його команди обіцяли, що федералізації нам не привезуть. Помічник Президента Андрій Єрмак попередив, що окремі райони Донецької та Луганської областей можуть отримати додаткові повноваження. «Але це ніколи не означатиме, що це буде федералізація чи якась автономія».

А одразу після зустрічі в Парижі міністр внутрішніх справ Арсен Аваков сказав журналістам, що «українська поліція зайде на звільнені від бандформувань території «і готова патрулювати території разом з представниками територіальних громад». І ця фраза стала першим підтвердженням того, що особливий статус Донбасу на підході. За скільки кроків ми зараз від автономії чи федералізації?

ХТО ЦІ «ПРЕДСТАВНИКИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД»?

Хоч Арсен Аваков і використовує термін «представники територіальних громад», у законодавстві його не знайти. Але є інший — «загони народної міліції», від якого міністр відхрещується. Саме цей термін фігурує в «Комплексі заходів з виконання Мінських угод», також відомому як «Мінськ-2», та в законі про особливий статус Донбасу.

Документи кажуть, що «загони» будуть створювати місцеві ради, і набиратимуть туди громадян, які постійно проживають у окремих районах Донецької та Луганської областей. Загони народної міліції мають охороняти громадський порядок, і для цього вони наділені «відповідними повноваженнями». Але закон не каже, якими. Ба більше, ці мілітаризовані структури координуватиме не держава Україна на чолі з керівником Національної поліції, а місцева влада.

Фактично, загони народної міліції — це непідконтрольні державі самостійні формування, які виконуватимуть безпекові та правоохоронні функції на частині української території. А за словами Авакова, Національна поліція України допомагатиме їм патрулювати вулиці Донецька чи Єнакієвого.

Якщо міністр внутрішніх справ таки наполягає на «територіальних громадах», то на думку спадають лише «територіальні громади Медведчука». Це масово реєстровані організації, які закликали не платити податки в бюджет України. Про це ще 2016 року розповідав колишній генпрокурор Юрій Луценко.

У ЧОМУ НЕБЕЗПЕКА?

Загони народної міліції не будуть підпорядковуватися ні міністру внутрішніх справ, ні уряду, ні навіть Президентові України. Керувати такими загонами будуть міські, селищні та сільські голови — місцеві князьки, які з початку війни стали впізнаваними та збагатилися.

За мінським сценарієм, влада цих князьків легалізує на виборах, які мають відбутися за законом про особливий статус Донбасу та про які часто-густо згадує Президент Зеленський. Ба більше, закон не дозволяє достроково припиняти повноваження цих новообраних органів місцевого самоврядування.

За логікою виходить, що українські поліцейські, які підпорядковуються призначеному урядом керівникові, проходять спеціальний добір та складають присягу на вірність українському народові, будуть патрулювали вулиці разом із народними міліціонерами, до яких жодних вимог ніхто не прописав. Це навіть можуть бути ті самі колаборанти, які сьогодні воюють зі Збройними силами України.

Але небезпека насправді значно більша. Коли місцева влада виконує правоохоронні функції, то це і є автономія. Особливо, якщо йдеться про частини конкретних областей країни. Чи вибухне ця порохова діжка — питання риторичне.

ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ В ІНШИХ КРАЇНАХ?

Україна — унітарна держава, і надання безпекової автономії окремим районам Донбасу дуже небезпечне. В жодній іншій унітарній країні такого не було. Навіть у федеративних країнах безпекові повноваження на місця віддають далеко не завжди, а якщо і віддають, то з жорсткими запобіжниками від зловживань, про які в нас не йдеться.

Наприклад, у Федеративній Республіці Німеччина землі мають повноваження управляти місцевою поліцією, яка займається як правопорушеннями на дорозі, так і серйозними злочинами. Але якщо правопорушення серйозне, за справу береться держава Німеччина. В Сполучених Штатах Америки кожен штат має власну поліцію. В округах і деяких містах діють шерифи з чітко визначеними повноваженнями. Але як тільки центральний уряд хоче втрутитись у справу, якою опікується місцева поліція, — все переходить під його контроль. У штатах Бразилії працює спеціальна цивільна поліція, керівника якої призначає місцевий губернатор — представник центрального уряду Бразилії. Існує й федеральна поліція, яка в будь-який час може втрутитись. А у федеративній Бельгії питання безпеки і правопорядку покладаються виключно на центральний уряд.

Україна є суверенною і незалежною державою, якій ніхто не може вказувати яким чином змінювати свою Конституцію. Проте ці положення нам нав’язала Росія після боїв за Дебальцеве як умову для припинення вогню. Спочатку це закріпили в «Мінську-2» підписами представників Росії, України, Німеччини та Франції. Далі парламент записав це в закон про особливий статус Донбасу

Досвід федеративних країн різний, але в будь-якій країні поліція, навіть якщо вона утворена суб’єктами федерації, підконтрольна центральному уряду. Поліцейські складають присягу на вірність своєму народові та діють у інтересах країни. Неможливо уявити, щоб у цивілізованому світі існував правоохоронний орган, у вірності якого б сумнівались.

В унітарній Україні ми обговорюємо можливість створення поліції з непритаманними навіть федерації ознаками. За таких умов, фермер з Тернопільщини ніколи не поїде на «ре інтегровані» території Донбасу, якщо є ризик того, що дорогою його зупинить народний міліціонер — колишній офіцер армії «ДНР».

ЩО ДАЛІ?

У «Мінську-2» та законі про особливий статус Донбасу прописані й інші «особливості»:

•  амністія «учасників подій на території Донецької, Луганської областей» — парламент п’ять років тому проголосував за це, і законопроєкт чекає підпису Президента;

•  можливість укладати міжнародні угоди для окремих районів Донецької і Луганської областей з адміністративно-територіальними одиницями Росії;

•  вплив місцевої влади на призначення керівників органів прокуратури і судів;

•  мовне самовизначення — право використовувати російську мову в освіті, економіці, культурі, в ЗМІ, судочинстві та роботі органів державної влади та місцевого самоврядування.

Якщо Україна реалізує всі ці положення на виконання «Мінську-2», з усіма особливостями в правоохоронній, судовій, мовній та економічній сферах та можливістю окремих районів Донецької і Луганської областей підписувати міжнародні угоди, це й буде автономізацією територій з наданням їм ледь чи не усіх можливих повноважень.

Хоч наразі закон про особливий статус Донбасу тимчасовий і продовжується щороку, Путін у Нормандії наголосив на необхідності постійного особливого статусу, навіть на рівні Конституції.

Україна є суверенною і незалежною державою, якій ніхто не може вказувати яким чином змінювати свою Конституцію. Проте ці положення нам нав’язала Росія після боїв за Дебальцеве як умову для припинення вогню. Спочатку це закріпили в «Мінську-2» підписами представників Росії, України, Німеччини та Франції. Далі парламент записав це в закон про особливий статус Донбасу.

Але рано чи пізно треба буде назвати речі своїми іменами. Створення в Україні автономних республік — це перший стрибок до федерації. Коли інші області попросять таких повноважень — питання найближчого часу.

Олег САВИЧУК, Центр UA
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ