Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Віра Савченко. Пріоритети

«Сьогодні питання №1 — як врятувати Надію від полону й ув’язнення, а вже потім ми можемо говорити про неї як про політика», — експерт
10 березня, 2016 - 19:17
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Надія Савченко припинила сухе голодування. Про це заявив її  захисник Марк Фейгін. За його словами, рішення перейти на воду і дитячі суміші українська льотчиця прийняла після того, як отримала лист від українського Президента (лист оприлюднив адвокат), який обіцяв зробити все можливе, щоб обміняти бранку. Проте, як з’ясувалося пізніше від того ж Фейгіна, ніякого листа Порошенка до Савченко не було. «Президент передавав слова підтримки Савченко через її сестру Віру і маму. Жодних листів він не направляв», — сказав пізніше в коментарі ЗМІ прес-секретар Президента Святослав Цеголко. 

«Поширений «лист Президента» до Надії — це справді фейк, — коментує «Дню» сестра Надії — Віра Савченка. —  Консул Москаленко так саме нікому не передавав ніякі листи. Тут триває наступна гра — паскудники дуже хочуть зіштовхнути чолами, як мінімум дипломатичну службу з адвокатами, щоб журналісти почали питати, смикати, а ті пересилати один до одного. Ключовий посил — дехто намагається нас всіх пересварити. Надя написала лист до українців відповідаючи на всі їхні листи і оприлюднила, що вона виходить з сухого голодування».

Зусилля українського суспільства і реакція міжнародного співтовариства дали результат. Сьогодні українська влада діє набагато активніше. Можна навіть говорити про певну внутрішньополітичну гру в самій Україні. Перш за все, йдеться про те, хто все-таки стане головним бенефіціаром у звільнення Савченко (між «БПП» та «Батьківщиною»), хоча це апріорі обов’язок Президента як Верховного головнокомандувача — витягти свого офіцера з полону.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

По-друге, якщо Надію таки звільнять, яку роль вона може відігравати як нова політична фігура в українських розкладах. Наприклад, в останній промові Савченко є такі слова: «Як політик, я більш ніколи не подам руки Росії на зовнішньополітичній арені». «У неї зараз вже є рейтинг як у політика. Надя як політик діє. І політикам від цього страшно», — це вже слова сестри Надії — Віри. 

По-третє, під час останніх мітингів за визволення кремлівської бранки неодноразово можна було зустріти плакати із написами на кшталт: «Савченко — наш Президент!» Починають аналізувати відповідні припущення і шанси також політичні експерти.     

Звичайно, в таких питаннях потрібно бути обережними. Не треба поспішати. Надія і так зробила дуже багато. Її твердість і незламність духу — це символ і приклад для багатьох. Вимагати від неї президентства — як мінімум завчасно. Зараз насамперед потрібно говорити про звільнення Савченко.

Тепер що стосується поведінки на мітингах. Якщо ми прагнемо жити за стандартами цивілізованого світу, то випадків подібних до дій біля російського посольства в Києві, неприпустимі. У четвер близько четвертої години ранку троє осіб кинули на територію посольства РФ три пляшки з речовиною, яка в подальшому почала горіти. Пізніше їх затримали. Певні агресивні дії відбувалися і раніше. Безумовно, в таких випадках можливі і провокації. Але має спрацьовувати правоохоронна система, як і учасники мітингів повинні поводити себе правильно. Росіяни завжди готові використати або спровокувати подібні речі для загострення ситуації. «Ми будемо вимагати відшкодування збитків», — одна з останніх заяв сказав глави МЗС РФ Сєргєя Лаврова щодо інциденту біля російського посольства.

Більш детально, говоримо з експертами «Дня».

«ПРАВО НА ПРОТЕСТ ЗАКРІПЛЕНО В КОНСТИТУЦІЇ. АЛЕ ЗАПОДІЯННЯ ШКОДИ ДИПЛОМАТИЧНІЙ МІСІЇ Є НЕПРИЙНЯТНИМ»

Володимир ОГРИЗКО, екс-міністр закордонних справ України:

— Я б не називав це нападами на посольства. Це протест української громадськості проти безчинств, яке здійснює російське правосуддя відносно української бранки Надії Савченко. Право на протест закріплено в Конституції і ним українці, які протестують проти ганебної політики Росії, користуються. Інше питання — цей протест має організований і мирний характер або переходить певні межі, коли йдеться про прояви, які навряд чи є прийнятними в демократичному суспільстві. Те, що дипломатична місія є недоторканною, не викликає ні в кого сумнівів, і заподіяння їй шкоди протирічить суті, букві і духу Віденської конвенції про дипломатичні відносини 1961 року. Це є неприйнятним фактом, від якого потрібно утримуватись. Для цього є охорона, поліція і спецслужби, які мають забезпечувати безпеку дипломатичному представництву. Проте в цьому плані є інше питання: чи нормально, коли відбувається війна, мати на своїй території дипломатичні представництва країни-агресора?

Важко по-іншому реагувати на сьогоднішню політику Москви в цілому проти України і відносно наших політичних в’язнів — більше 100 українських громадян, які перебувають у підвалах «ДНР-ЛНР». Сьогодні терорист №1 — російська влада, яка спонсорує тероризм в Україні, Сирії... І ми захищаємося від цього тероризму. Нашим ЗМІ і владі потрібно інтенсивніше доводити до наших західних партнерів, які злочини щодня скоюють озброєні бандити, які знищують українських громадян і військових. До цього нібито вже всі звикли, але на це мають звертати увагу кожного дня, щоб міжнародна громадськість розуміла, що Росія — нецивілізована країна. І на емоційні сплески в українському суспільстві, які є виявом певного відчаю, Захід реагує доволі спокійно — це треба розуміти і брати до уваги. Слід розуміти і те, що російська пропаганда в будь-якому разі робитиме подію із нічого.

Зараз, на превеликий жаль, час для Надії Савченко іде на дні і години. Людина в такій ситуації довго витримати не може, тому потрібно вживати невідкладних заходів для її звільнення. Зважаючи на російську ментальність і погляд на ситуацію, вихід може бути лише один — ультиматум у дуже жорсткій формі, жорсткими термінами та чіткою формою подачі матеріалу відносно того, чим може для Росії закінчитися відмова звільнити Надію. Потрібен чіткий перелік болючих і адресних санкцій відносно тих, хто причетний до цього судового фарсу — починаючи від першої особи і закінчуючи тими, хто бере в ньому участь. Лише тоді можуть бути результати. Заклики, петиції і декларації не діють на режим, який сьогодні сидить у Москві — з ним можна говорити лише з позиції сили.

Проте слід говорити і про зміну судової системи України. Хоча, я б не став порівнювати її із судами Росії. Наша система, як сказав один з депутатів, має бути «підірвана», а на її місці побудована інша. Якщо ми не зможемо впродовж найближчих місяців кардинально перереформувати судову гілку, жодні європейські перспективи нам не світять. Не маючи насправді європейської за своїм змістом, формою і стилем судової системи, ми не матимемо ні правової держави, ні нормально функціонуючої економіки, ні захисту прав людини — всього того, що є у європейських країн. Тому протягом півріччя ми маємо оновити судову систему і зробити її бодай подібною до європейської або розпрощатися з європейською перспективою.

«ПРИКЛАД РОСІЙСЬКОГО СУДИЛИЩА — ДОДАТКОВИЙ ПРИВІД ДЛЯ УКРАЇНИ ЗАДУМАТИСЯ НАД ВЛАСНОЮ СУДОВОЮ СИСТЕМОЮ»

Геннадій ДРУЗЕНКО, правник, президент-голова Наглядової ради БФ «ПДМШ ім. Миколи Пирогова»:

— На жаль, ключик до оцінок Надії Савченко як можливого члена уряду, прем’єра або взагалі президента — це її особистий рейтинг і антирейтинг майже всіх провідних політиків України. Вони, висуваючи Надію, роблячи їй компліменти, декларуючи те, що їй потрібно бути серед політичних лідерів, намагаються збільшити свою популярність за рахунок її популярності. Причина в тому, що зараз тема №1 в Україні — Савченко, навіть війна відійшла на другий план. Але, боюсь, більшість з наших провідних політиків при цьому «тримають дулю у кишені» і сподіваються, що вона принаймні найближчим часом не повернеться до України. Коли про це говорять політики, а не авторитетні люди або звичайні громадяни, на жаль, у цьому є нещирість, яка суперечить трагічній ситуації, що існує в нашій державі. Щирість і принциповість Надії Савченко абсолютно не властиві українським політикам, які говорять одне, роблять інше, а думають про третє.

Проте на сьогодні є рівно одне запитання: як реально врятувати Надію Савченко від полону і ув’язнення, використовуючи наявні можливості. Якщо є потреба, необхідно бути на процесі, якщо є можливість обміну — треба зробити це. Зараз все зійшлось на тому, чи може Українська держава врятувати громадянку, жінку, офіцера Збройних сил, депутата Верховної Ради і Європарламенту — людину, яка має багато важливих ролей. Бо навіщо ще тоді держава? А вже потім ми можемо говорити про неї як про політика та про національного лідера. Але якщо говорити про перспективу політичного лідерства Надії, на жаль, для цього замало бути щирою і чесною людиною.

Окрім цього, приклад російського судилища — додатковий привід для України задуматись над власною судовою системою. Недаремно і символічно зі справою Савченко співпало розблокування пенсій екс-прем’єра Миколи Азарова Апеляційним судом Києва. Так само ми бачили дуже схоже судилище над Геннадієм Корбаном. Якщо в Росії є одна людина, яка говорить, які рішення потрібно приймати в судах, то в Україні це більше схоже на вольницю-анархію, де є «суди Порошенка», «суди Ахметова» і т.п., але від цього рішення українських судів не є більш правосудними. Це дзеркальне відображення російської системи правосуддя, а судилище над Савченко — це зокрема й дзеркало нашої юстиції.

Іван КАПСАМУН, Дмитро КРИВЦУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments