Власне свято

Українське військо нині захищає не лише територіальну цілісність та суверенітет нашої держави. Воно захищає той ціннісний та цивілізаційний вибір, який ми зробили зі здобуттям незалежності і який чотири роки тому опинився під загрозою брутальної зміни. Путінська Росія захотіла водночас силою та маніпулюванням масовою свідомістю знищити українську ідентичність як фундамент державності європейської нації. І не вогонь та меч були основною зброєю агресора. Мусимо визнати, що Росія відновила й навіть перевершила створену в радянську добу пропагандистську машину. Зброя не страшна, поки не знайдеться людини, готової її застосувати. І агресор, як показують події у Криму й на Донбасі, не пошкодував ресурсів на підготовку тих, хто знову відвоює «русский мир» та поверне Росії втрачену колись роль жандарма Європи. І цей наш гіркий досвід знайшов відображення у Воєнній доктрині України, де зазначено особливу роль і вплив на воєнно-політичну обстановку в регіоні розв’язаної проти нас інформаційної війни.

Отже, українські Збройні Сили чи не вперше у воєнній історії, реально та практично взялися і за захист власного інформаційного суверенітету. Україна вчасно зрозуміла, що для виживання й перемоги над загарбником критично важлива стратегічна комунікація війська із суспільством. І тут величезна відповідальність лягла на військових журналістів – представників професії, майже забутої і непомітної для цивільної аудиторії в мирні часи. Війна нас консолідувала. Вона оживила і дала фронту, зокрема інформаційній його компоненті, той інструмент, без якого тепер неможливо уявити української реальності. Військові журналісти новинами з передової розпочинають, постійно наповнюють, а потім і завершують інформаційну добу України. Тепер більшість прес-офіцерів, військових кореспондентів є публічними і впізнаваними особами, які значною мірою формують порядок денний медіапростору. Завдяки журналістам, зокрема і військовим, наші Збройні Сили є лідерами довіри в суспільстві. Це результат праці представників і військових медіа, чий творчий героїзм допоміг навести тепер незрушні містки поміж армією та соціумом. І саме їм ми завдячуємо тій спільній та ефективній інформаційній протидії ворогу, яку вдалося організувати шляхом кооперації із українськими та значною частиною закордонних засобів масової інформації.

Відтепер, відповідно до наказу Міністра оборони України, бійців інформаційного фронту, які служать в українському війську, щороку 16 лютого вітатимуть з нагоди Дня вшанування військового журналіста України.

Український військовий журналіст від перших днів ворожої агресії був поруч із нашими військовослужбовцями – у Слов’янську, Луганському, ДАПі, Авдіївській промзоні, Світлодарську, Волновасі, Щасті, Станиці Луганській, Трьохізбенці, Мар’їнці, Талаківці, Широкиному й інших найгарячіших локаціях українського спротиву. Разом із ними ризикував життям, відстрілювався, коли треба, допомагав цивільним, але встигав виконати свою унікальну місію: дати ковток правди у цьому, захаращеному російськими фейками, інформаційному просторі. І той, чиєю зброєю є його власний інтелект, креативність, викладена на папері, сторінці газети чи сайту, пості в соцмережах, відеосюжеті чи радіопрограмі, заслуговує на таку ж повагу і шану, як десантник, танкіст, артилерист чи зв’язківець.

Від початку проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей військові інформаційно-медійні структури задля оперативного та об’єктивного інформування громадськості проводили багатогранну й активну роботу, в яку був залучений практично весь корпус вітчизняної військової журналістики. Структура інформаційних служб та відомчих ЗМІ Міністерства оборони України та Збройних Сил України поступово набула нової, більш потужної якості функціональних спроможностей.

Військові журналісти у складі прес-центру Штабу АТО, оперативно-тактичних угруповань, мобільних прес-груп виконали за час відбиття російської агресії тисячі завдань за призначенням, організовували роботу представників вітчизняних та іноземних медіа на передових позиціях підрозділів Збройних Сил України. Про героїзм захисників України завдяки військовим журналістам дізнався і дізнається весь світ. Так, приміром, як це було під час активних бойових дій на Дебальцівському плацдармі в січні-лютому 2015 року. І подвиг українського солдата саме тоді трагічно й символічно переплівся із місією військового журналіста, також здатного на самопожертву заради мирної та успішної перспективи для власної країни.

16 лютого 2015 року неподалік міста Дебальцеве під час виконання бойового завдання загинув редактор редакції телебачення Телерадіостудії Міністерства оборони України «Бриз» капітан 3 рангу Дмитро Лабуткін. Він до останнього подиху продовжував вести зйомку подій, з честю виконавши як військовий, так і журналістський обов’язок.

Також багато цивільних журналістів, з початком російської агресії, відклали власні професійні плани та проекти і стали до лав українського війська аби зупинити загарбника. Троє з них, на жаль, віддали життя в боротьбі за кращу долю України. Уночі 4 вересня 2014-го від вогню російських «Смерчів» у Новоайдарському районі на Луганщині загинув знаний український журналіст Олег Задоянчук. У жовтні того ж року на підступах до Щастя загинув львівський журналіст Віктор Гурняк. Дніпровський журналіст Олександр Черніков служив у 9-й роті 25-ї бригади ДШВ і поліг 22 січня 2015-го, обороняючи Донецький аеропорт. Сергій Ніколаєв був відомим українським фотожурналістом. Він загинув у лютому 2015 року неподалік Пісків.

Військовим журналістам доводиться ризикувати життям та здоров’ям, аби здобути оперативну й достовірну новину, адже чимало матеріалів готується в умовах бойових дій. Попри небезпеки й ризик, представникам військових медіаструктур вдалося підготувати буквально десятки тисяч повідомлень, сюжетів та репортажів з передової.

Військові журналісти Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України та телерадіостудії «Бриз», Військового радіо «Армія FM», Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія», журналу «Військо України», прес-офіцери українського війська зробили величезний вклад у інформаційну боротьбу із російською агресією.

Одним із головних досягнень нової інформаційної політики Міністерства оборони України став розвиток ефективної системи прес-служб у командуваннях, видах та родах військ, окремих частинах. Фактично цю роботу вдалося здійснити в умовах війни, коли не було відповідного досвіду та значних ресурсів. Важливою віхою цієї роботи стало введення посад прес-офіцерів. Тепер ці медіа-представники нашого війська мають унікальний досвід і є прикладом для тієї курсантської молоді, яка нині у військових вишах здобуває фах військового журналіста. Їм є з кого брати приклад. Ми упевнені, дивлячись на майбутніх офіцерів наших інформаційно-медійних структур, що вони гідно продовжать традиції своїх старших колег.

Публічна відкритість і медіа-прозорість в діяльності Міністерства оборони України, оперативне висвітлення найбільш важливих і актуальних подій у сфері оборони держави, конструктивна співпраця із засобами масової інформації зміцнюють імідж Українського війська, підвищуючи рівень довіри суспільства до Збройних Сил України.