Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Внутрішньо полишені...

На четвертому році війни у держави й досі немає чіткої програми щодо адаптації переселенців
6 вересня, 2017 - 18:19
ФОТО АНДРІЯ КРИМСЬКОГО

Політичний сезон у Верховній Раді традиційно розпочався мітингами та пікетами під її стінами. Цього разу з початку тижня свої акції почали проводити переселенці або, як їх офіційно називають, «внутрішньо переміщені особи». За їхньою заявою ці акції мають бути системними і регулярними до повного виконання вимог. Про самі вимоги — нижче.

Триває четвертий рік війни, та, схоже, тема ВПО як явища досі не знайшла свого конструктивного вирішення. І це незважаючи на те, що в Кабміні уже досить тривалий час працює ціле міністерство з питань окупованих територій, представники якого періодично виступають у ЗМІ з дивними заявами про те, як і коли піде Путін з Донбасу. Уже навіть заявлено про законопроект щодо реінтеграції окупованих територій, який, знову ж таки, у своїй назві містить певний оксюморон — як можна реінтегрувати те, що є окупованим, тобто вкраденим? За словами народних обранців, у згаданому законопроекті залишився лише один проблемний пункт — тема можливого введення миротворчої місії ООН. Нещодавнє бажання Путіна погодитися з таким перебігом подій примусило багатьох прихильників введення миротворців на Донбас схаменутись.

Разом з тим бачимо, що понадмільйонна «армія ВПО» так і не знайшла розв’язання своїх проблем у ситуації, що склалася. Рятування переселенців стало справою рук самих переселенців. Вони самі шукають житло, самі знаходять роботу, самі організовуються в громадські рухи. І тут дуже важливо, щоб їхні біди не використали проросійські сили. Йдеться не лише про мізерні виплати (400 — 800 грн на місяць, яких не вистачає не те, що на наймання житла, а й на харчування). Із самого початку достеменно незрозуміло — ким є ВПО? Лише на перший погляд здається, що тут все ясно. Це як з пільговими «чорнобильцями», яких у певний момент стало неймовірно багато. Ось тільки проблематика соціальна і правова ВПО набагато глибша й складніша, адже пов’язана з такими об’єктивно існуючими явищами, як війна, агресія РФ та окупація територій.

Справді, дуже багато людей, які за власним бажанням залишили окуповані території. Деякі навіть — ще до війни. При цьому багато хто з них повертається додому, живе там і навіть працює. Як оцінити втрати такої людини і як виявити її з маси тих, хто не може повернутися до своїх осель, чиї будинки зруйновані і таке інше? Тож бачимо, що ВПО мають свою градацію. Наприклад, людина з окупованої території, яка проходила службу в ЗСУ і брала участь в АТО, поки не зможе повернутись ні в Луганськ, ні в Донецьк. Для цих людей немає жодної державної програми з адаптації на вільній території (при тому, що у Верховній Раді вдосталь представників Донбасу). Лише під тиском громадських активістів цих людей хоча б порахували (їх виявилося кілька тисяч). Разом з тим, пенсіонер на окупованій території має можливість отримувати одразу дві пенсії — українську і російську. Хоч як це дивно, невиплата цієї пенсії є неправомірним актом. Та й про яку реінтеграцію можна говорити, якщо українські громадяни почуватимуться покинутими, а паспорт громадянина України не гарантуватиме законно заробленої пенсії. Отже, знову ж таки, плутанина, яка вимагає серйозного розгляду.

Найнебезпечніший момент у цій плутанині полягає ще й у тому, що представники ВПО почали вживати термін «компенсація» та якось невпевнено додають до своїх вимог фразу «агресія РФ проти України», воліючи використовувати фразу «збройний конфлікт на Донбасі». А саме тут криється базовий ключовий момент, від якого і має походити наступний ланцюг визначень, висновків та вимог. Важко уявити собі, щоб Сталін 1943 року видавав накази, пов’язані зі «збройним конфліктом в СРСР». Та сама влада дає привід для подібного люфту в термінах та висловах. Компенсувати втрати має той, хто їх завдав, тобто РФ, яка розпочала війну проти України. Та плутанина з визначенням АТО, яка із самого початку мала би проводитись обмеженими силами спецоперацій, а не цілою армією, розгортає тло для використання терміна «відшкодування» в контексті бюджету України. Україна як держава, справді, має дбати про своїх громадян і надавати їм цільову допомогу, забезпечувати розробку відповідних програм з адаптації тощо, але не компенсувати (відшкодовувати) збитки, адже ми не маємо внутрішнього конфлікту.

З іншого боку, навіть самі мітингувальники виявилися зовсім неоднорідним фронтом, так само як і підготовлені ними законопроекти, але жоден не дійшов до мети. Кілька днів мітингують громадські організації, які існують за власний кошт, та громадські об’єднання, які отримують гранти. Помітно навіть, що самі активісти до певної міри почали ділитися на «донецьких» та «луганських». Все це, знову ж таки, вимагає не просто проведення акцій протесту, а особливої уваги держави, яка мала б потурбуватися про присутність представників усіх областей і регіонів, яких торкнулись війна та окупація.

«Ми вимагаємо ухвалити закон, який міститиме механізм відшкодування збитку зі створенням спеціального фонду, — зазначає в коментарі «Дню» адвокат Наталія ЦЕЛОВАЛЬНІЧЕНКО. — Фонд цей має наповнюватись за рахунок коштів конфіскованого Україною майна держави-агресора, юридичних осіб РФ, коштів громадян РФ, які мають стосунок до агресії. Як тільки Україна зможе «дотягнутись» до цих коштів, вона має спрямувати їх на згадане відшкодування збитків ВПО. Внаслідок агресії РФ постраждали не лише громадяни України, а й підприємства, територіальні громади, сама держава, адже замість того, щоб витрачати кошти із бюджету на освіту, медицину та інші галузі, Україна вимушена витрачати їх на оборону, боротьбу з агресією РФ і на допомогу ВПО. На жаль, є й ті, що підтримують ініціативи «Опоблоку» і бажають зробити вигляд, що все добре, що війни у нас немає і треба, як страус, зарити голову в пісок. Голова Луганської ВЦА Юрій Гарбуз взагалі сказав, що нам не потрібна ніяка лінія розмежування і що існує стратегія з реінтеграції окупованих територій до 2020 року. Треба розуміти, що доки російський агресор не піде з окупованої території, доки звідти не підуть російські війська, ні про яку реінтеграцію не може бути мови. Інакше така «реінтеграція» будуватиметься на умовах, які заздалегідь будуть не вигідні ні державі Україна, ні українському народу».

При цьому Наталія Целовальніченко не підтримує так звану пенсійну «блокаду» українських громадян на окупованій території. Держава, за її переконаннями, має створювати механізм для взаємодії з громадянами. Давно треба було розділити, ким є звичайні громадяни України, ким є колаборанти і ким є агресор. «Зараз масово перестали платити пенсії громадянам України, які відмовились від статусу ВПО, — говорить адвокат. — І йдеться не про перевірки. Йдеться про ситуацію, коли людина купила невеличкий будинок або квартиру на вільній території, зареєструвалась як член місцевої громади, передала документи в Пенсійний фонд про те, що вона відмовляється від статусу переселенця, щоб забути про це як страшний сон. Пенсійний фонд їм відповів, що вони все одно мають принести довідку переселенця, інакше не будуть платити пенсію, незважаючи на те, що у них є вже штамп про постійну реєстрацію в конкретному районі».

Важливий ще один момент. З державними програмами щодо переселенців дійсно існує проблема, але ж насправді західні країни виділяли немалі суми на ці програми. То ж куди вони поділись?

Правозахисник Луганської правозахисної групи Сергій ВТУЛОВ у коментарі «Дню» говорить: «Ми робили спеціальне розслідування щодо того, куди надходять кошти, які мали б бути спрямовані на реалізацію відповідних програм стосовно ВПО. Гроші йшли на якісь велосипедні доріжки у прифронтових територіях, на навчання пенсіонерів комп’ютерній грамоті. Вибачте, але хіба це першочергові завдання? Переселенець має відчувати увагу до себе — це і буде запорука реінтеграції. На жаль, те, що мало б бути спрямовано на вирішення соціальних питань переселенців, перетворилось на антисоціальну політику».

«Законопроектів щодо ВПО на сьогодні досить багато, але жоден з них не реалізований, — продовжує Сергій Втулов. — Візьмемо, наприклад, законопроект про виборче право для переселенців. З’являються активісти, які цей законопроект розробляють за грантові гроші. Чи потрібен буде такий законопроект і чи приймуть його — це вже питання другорядне. Вони взяли ВПО, об’єднали їх з трудовими мігрантами і студентами. Наче переселенці не одні такі українці, які переживають труднощі та позбавлені реалізації свого виборчого права. Тим самим підміняється суть проблеми, адже ВПО не можна порівнювати з трудовими мігрантами. ВПО — це люди, які були вимушені залишити власні помешкання і шукати прихисток. Трудовий мігрант може в будь-який момент повернутись до себе додому, проголосувати, а ми — ні. Це стосується й інших подібних законопроектів. Фактично все впирається в сам процес освоювання донорських коштів. В цьому немає нічого незаконного, але й ефективність такої діяльності сумнівна».

Отже, щодо чітких вимог переселенців (критичні моменти ми вже позначили). Представники ВПО вимагають:

1.  Розробити й ухвалити спеціальний закон про відшкодування збитків потерпілим від збройного конфлікту в Україні та агресії РФ, для чого необхідно:

•  розробити та прийняти правовий статус для дітей, потерпілих від військових дій в Україні, а також заходи щодо особливого соціального захисту для цих дітей з боку держави, зокрема для дітей ВПО;

•  розробити механізм компенсації втраченого майна;

•  розробити механізм компенсації потерпілим витрат, пов’язаних з облаштуванням ВПО на новому місці проживання;

•  розробити механізм компенсації завданої потерпілим моральної шкоди;

•  розробити механізм залучення коштів та матеріальних активів держави-агресора, його громадян для виплати сум відшкодування завданої шкоди потерпілим від збройного конфлікту в Україні;

•  розробити механізм відновлення виборчих прав ВПО у місцевих громадах.

2.  Зобов’язати місцеві адміністрації розробити місцеві регіональні програми щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України.

3.  Пролонгувати дію Комплексної державної програми щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції ВПО.

4.  Підтримати ініціативи Фонду сприяння молодіжного житлового будівництва, зокрема стосовно ВПО.

5.  Внести до проекту закону України про державний бюджет на 2018 рік статті про фінансування низки соціальних програм щодо ВПО.

6.  Припинити дискримінацію та знущання над переселенцями-пенсіонерами, яким наразі в порушення ст. 46 Конституції України створюють незаконні перешкоди в реалізації їхнього права на пенсію.

7.  Створити Міжвідомчу робочу групу при КМУ з участю представників ВПО, представників міністерств, народних депутатів для розробки спеціального закону про відшкодування збитків потерпілим від збройного конфлікту в Україні та агресії РФ, створення механізмів реалізації прав потерпілих від збройного конфлікту на житло, пільгове кредитування, приведення у відповідність дискримінаційних норм підзаконних нормативно-правових актів та таких, що обмежують права потерпілих, вимогам законів та Конституції України.

Валентин ТОРБА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments