Виклики для нового президента

Росія прогнозовано пішла в наступ, користуючись моментом, коли влада від чинного президента України Петра Порошенка має перейти до новообраного глави держави Володимира Зеленського. Спочатку було рішення про заборону з 1 червня експортувати до України нафту і нафтопродукти. А в середу був нанесений наступний удар. Путін підписав указ про спрощений порядок отримання російського громадянства для жителів окупованих районів Донецької та Луганської областей.

В Україні відреагували моментально: міністр закордонних справ Павло Клімкін назвав цей крок Росії «паспортним етапом окупації Донбасу» і закликав «українських громадян на окупованих РФ територіях не приймати російські паспорти». «За дорученням президента України Петра Порошенка уже звернулися до Ради безпеки ООН. Цей зухвалий крок суперечить схваленим Радою безпеки Мінським домовленостям!» — написав постійний представник України при Організації Володимир Єльченко у Twitter.

Пішла в наступ і російська «п’ята колона» в Україні. В середу з’явилося повідомлення Служби безпеки України у Львівській області про те, що співробітники СБУ проводять перевірку за фактом поширення «опитування» щодо «перспектив регіону», зокрема пропозицій створення «окремої незалежної держави» чи «приєднання до іншої держави».

І це далеко не все. Взагалі останні події, заяви політиків і реакція у ФБ свідчать про можливий повзучий реванш і обнуління здобутків Майдану. Це не означає, що за цим всім стоїть Зеленський, це свідчить про те, що дехто, зокрема колишні регіонали впевнено піднімають голову. Які для цього підстави? Чи дійсно можна говорити про реванш? Якщо так, то це питання сьогоднішнього дня, чи підґрунтя було закладене значно раніше?

У понеділок Окружний адміністративний суд у столиці задовольнив заяву Київської митрополії Української православної церкви Московського патріархату у справі за позовом про скасування щодо перейменування УПЦ МП. Зазначений суд, схоже, відчув момент і почав «штампувати» рішення, які раніше сам навряд чи наважувався б ухвалити. Ще до другого туру ним було прийнято рішення щодо незаконної приватизації «Приватбанку», до цього — про скасування російському політтехнологу Ігорю Шувалову заборони на в’їзд до України.

Екс-заступник голови АП часів Януковича Андрій Портнов уже заявив, що збирається повернутися. «У травні я буду в Україні», — сказав Портнов в ефірі телеканалу «Наш». У середу адвокат колишнього президента Януковича Віталій Сердюк також заявив, що Янукович хоче повернутися до України. «Дійсно, наміри повернутися у Віктора Януковича є. І ми над цим працюємо з перших днів боротьби за його права», — сказав Сердюк (iz.ru).

«Надія Савченко, підозрювана в тероризмі, роздає коментарі в кулуарах ВР, — пише у ФБ журналістка Мирослава Барчук. — Тон і риторику Савченко можна описати словом «тріумф»: справа її вирішена, Надія на волі й повернулася у велику політику на «бєлом конє». ... Що означає поява в залі парламенту людини, яка, за версією ГПУ, СБУ, хотіла підірвати парламент? На ці запитання Надія відповідає сама на мураєвському телеканалі: «Повіяв вітер змін...» Зовсім скоро усі ми, 25/75, можемо раптом зрозуміти, що ми вже у країні зразка 2013 року. З обнуленим Майданом (тобто з більшістю його найважливіших сенсів і здобутків). Припиняємо сваритись. Це контрпродуктивно зараз. Зараз слідкуємо за руками, де це можливо: суди і парламент».

Це лише деякі приклади. А тепер — про причини проблеми. Якщо «колишні» пішли в наступ, користуючись моментом переходу влади, значить, для цього щонайменше є ґрунт. Цей ґрунт складається із досить товстого нашарування. По-перше, це стара кланово-олігархічна система, формування якої відбулося за часів президентства Кучми. Згодом вона естафетою переходила від одного президента до іншого. Навіть майдани і потрясіння не змогли її зламати, лише похитнули. За цієї системи бенефіціарами є самі олігархи і той, хто при владі. Відповідно, для них особисті інтереси — на першому місці, а потім — усе решта.

По-друге, якщо вести відлік після Євромайдану і перемоги Петра Порошенка, то він сам не захотів зламати систему. Той же клан «Кучми — Пінчука» досі непогано себе почуває, використовуючи кожного наступного президента, щоб залишитися на плаву, хоч є такі очевидні факти, як «справа Гонгадзе — Подольського», в якій за 18 років так і не поставлено юридичну крапку. Прозахідний курс, обраний Порошенком, був правильним, але не його реалізація. Реформи, про які так багато розповідав п’ятий президент, виявилися здебільше фасадними. Адже якби реформа судової влади була реальною, навряд чи сьогодні приймалися вищезгадані рішення.

І це далеко не все. Згадаймо, наприклад, як запросили «варягів», влаштувавши шоу і за одну ніч роздавши громадянство, а потім бігали за Саакашвілі по дахах, знову влаштовуючи шоу й відібравши громадянство. Або як з помпою знімали депутатську недоторканність з окремих депутатів, зокрема регіоналів, а в результаті— жодних вироків. А схема «Роттердам+»? А призначення Юрія Луценка генпрокурором — без юридичної освіти. І так далі, і таке інше. Як наслідок, окремі позитивні кроки, наприклад здобуття Томосу Православною Церквою України або безвіз з ЄС, не перекрили всього негативу. Порошенко так і не зміг вловити час — запит людей на реальні зміни. А може, й не захотів.

Показовим є текст, який ми підготували до четвертої річниці побиття студентів на Майдані: «Враховуючи політику нинішньої постмайданної влади, до котрої є безліч запитань, частину з яких було озвучено на останньому саміті Східного партнерства у Брюсселі (це і проблема Саакашвілі, яку влада сама собі створила, і повільне проведення реформ, і загрозлива корупція тощо), вона створює цілком комфортні умови для колишніх «регіоналів» для змішування правди і неправди, поступово підливаючи олії у вогонь загальної перманентної кризи, — йдеться у статті від 30 листопада 2017 р. («День» №217-218). — Отже, на тлі незадоволення народу, який вийшов на Майдан, але якого вкотре використали задля власних цілей нинішні політики та Кремль, — чи можливий політичний реванш колишніх? Ми вже це проходили. Пригадайте 2010 рік, коли Янукович і Партія регіонів цілком легітимно на виборах прийшли до влади. Ґрунт для цього поступово готується — як колишніми регіоналами та їхніми кураторами в Москві, так і теперішньою владою. Чого варте лише протистояння правоохоронних структур: ГПУ, СБУ, НАБУ, НАЗК, САП... Від одних тільки абревіатур у людей голова обертом, не кажучи вже про те, щоб збагнути суть «розбірок». Причому у протистояння втягнуто й цілком нові структури, такі як НАБУ і САП. Або логічне питання в ці дні — чому винних у злочинах на Майдані досі не покарано? Тисячі свідків, але одиниці обвинувачених, не кажучи про покараних? Запитань безліч. А суть у тому, що в нас досі триває криза, яка називається «система Кучми — Януковича». Щоб змінилася ситуація, мають прийти інші люди, які змінять правила. Всі ті, хто призвів до війни, мають піти. Саме за це і стояв справжній Майдан».

Сьогодні «інші» вже прийшли — принаймні Зеленський точно ніколи не був у політиці. Але чи справиться він з тими викликами, які стоять перед країною, не маючи політичного досвіду? Та і хто ті «інші», які стоять за ним, ми досі до кінця не знаємо. Що ж до можливого реваншу, то новообраний президент, навіть якщо ще не було інавгурації, має дати чіткий сигнал суспільству: що він думає з приводу «воскресіння старих»? Мало сказати, що в усьому винна нереформована судова система, необхідно ясно висловити своє ставлення, а головне — розповісти про кроки для недопущення реваншу. Адже навряд чи 73% виборців голосували за реванш, вони голосували за оновлення влади. І, до речі, також відповідальні за свій вибір.

Що думають з приводу зазначених питань експерти?

«РЕВАНШ КОЛИШНІХ РЕГІОНАЛІВ МОЖЛИВИЙ В ТОМУ РАЗІ, ЯКБИ БУЛА ПЕРЕМОГА ІДЕАЛІВ МАЙДАНУ»

Петро ОЛЕЩУК, політолог:

— Якщо взяти заяву Януковича про повернення, то треба розуміти одну просту річ — він може заявляти все що завгодно. Але проти нього є вирок, а отже, як тільки він з’явиться в Україні, то його мають заарештувати. Крім того, певний час генпрокурором ще буде Луценко, а отже, для нього це буде нагодою показати свої досягнення, затримавши Януковича. Тому в найближчому майбутньому Янукович все одно не повернеться. Тобто заява його адвоката — це спроба взяти всіх «на понт». Всі ж, хто із проросійських сил залишився в Україні, і так спокійно почували себе тут, починаючи від Льовочкіна і закінчуючи Медведчуком. А тих, хто виїхав, давно потіснили з усіх місць і схем, тому їхнього повернення не бажають навіть колишні соратники.

Стосовно рішень суду. Не будемо забувати одну просту річ — згідно із законодавством він має бути реформований, переатестований, як і всі інші суди. Тому його остання активність, на мою думку, доводить, що ці судді намагаються прикрити себе, знайти впливових покровителів для того, щоб уникнути переатестації. Нагадаю, що це один із найбільш одіозних судів.

Що ж до інших факторів, то треба розуміти, що реванш можливий у тому разі, якщо була перемога. У нас нічого кардинального і системного з точки зору реформ не відбулося. Здобутки Майдану, як ми їх звикли називати, радше є певними прогресом, який пов’язаний з особливостями розвитку України. Наступний президент не буде протидіяти тому ж безвізу, тому що йому це просто не вигідно з політичної точки зору. Так, безвіз може бути обмежений, якщо ми не будемо виконувати взяті на себе зобов’язання, але почали ми їх не виконувати ще за президента Порошенка. Відомий приклад — скасування норми про незаконне збагачення. Це була одна з умов як чергового траншу кредиту МВФ, так і надання безвізу. Тому перед Зеленським стоятиме складне завдання — відновити норму про незаконне збагачення без парламентської більшості. Якщо цього не вдасться зробити, Європа уже звинувачуватиме нового президента. Хоча цю міну було закладено за попередника.

«2014-го СТАРА СИСТЕМА РЕІНКАРНУВАЛАСЯ БУКВАЛЬНО ЗА ОДИН КВАРТАЛ»

Олександр СОЛОНТАЙ, політик:

— Мені здається, питання реваншу і питання рішення суду про перейменування УПЦ МП — це дві різні речі. Рішення суду треба сприймати як логічне прогнозоване правове рішення, тому що питання найменування церков — це питання особистої справи самих церков. Примусово перейменовувати будь-які об’єднання та організації, які вже відбулися, є політико-правовим рішенням. Тобто представники влади діяли як політики, а не з точки зору юридичної частини. Тому мені здається, що це не має стосунку до реваншу.

Але сам реванш в Україні, звичайно, має місце. Ще тоді, коли Янукович був в Україні, він спробував домовитися з лідерами опозиції про те, щоб залишитися президентом до грудня 2014 року. Навіть було підписано угоду. Зараз про це вже мало хто згадує. Те, що у нас представники народу відірвані від самих людей, це факт. Вони здебільшого представляють інтереси не самого народу, а свої інтереси. І це не новина. На кожному етапі старі представники влади намагаються домовитися з нинішніми про повернення, про співпрацю, про розв’язання своїх проблем.

Тому кульмінацією реваншу (якщо брати точку відліку Революцію Гідності) стало обрання олігарха президентом 2014 року. Це був момент, коли стара система реінкарнувалася буквально за один квартал. Ситуація настільки змішалася, що питання перемоги Революції гідності чи її поразки відійшло на задній план. Порядок денний в Україні формується новими реаліями. На перше місце вийшли війна та окупація територій, підписання Угоди про асоціацію з ЄС, безвіз, Мінські домовленості, війна між олігархом Порошенком та олігархом Коломойським та інші аспекти. Якщо говорити про проросійські сили, то за останні роки вони сильно послабились. Там з’явилися нові політичні формації, наприклад блок Ахмєтова — Вілкула, що завдало проросійським силам відчутного удару.