Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Винуваті. Офіційно

Про можливі наслідки заяв урядів Нідерландів й Австралії, які звинуватили РФ у загибелі літака МН-17
30 травня, 2018 - 10:41
ФОТО РЕЙТЕР

Удавати, що не знаєш того, що відомо всім, і що тобі відомо те, чого ніхто не знає; удавати, що чуєш те, що нікому незрозуміло, і не прислухатися до того що чути всім; головне, вдавати, що ти можеш перевершити самого себе; часто робити велику таємницю з того, що зовсім не є таємницею. Ось вам і вся політика, не зійти мені з цього місця.

Бомарше. Одруження Фігаро

Розмірковувати про події, які призвели до загибелі людей і про наслідки цих подій — справа ризикована. Запросто можна отримати звинувачення в «піарі на кістках». Але, як би там не було, загибель пасажирського «Боїнга» влітку 2014 року — за визначенням явище політичне і призводить саме до політичних наслідків. Їх і належить розглянути.

Звинувачення Росії в знищенні літака — це, мабуть, доказ правоти Гегеля. Можна мати багато грошей і багато зброї, також і ядернj], можна поводитися агресивно та нахабно, можна на весь світ розповсюдити свою брехливу, але ефективну пропаганду — проте кількісні зміни все ж, накопичившись, перейдуть у якісні. Правда, заздалегідь стверджувати про якість цих змін важкувато.

Як відомо, минулої п’ятниці уряду Нідерландів й Австралії офіційно заявили, що вважають саме РФ винною в загибелі літака, його екіпажа та пасажирів — загальною кількістю майже 300 осіб. Дещо пізніше до звинувачень приєдналися США та Євросоюз (на останньому пункті варто наголосити особливо — а чому, про це нижче). Йшлося навіть про можливий позов до Міжнародного суду ООН.

Отже, факт загибелі «Боїнга» «вистрілив» майже чотири роки по тому. Всі ці роки європейські політики з такою конкретикою ще не виступали: літак був збитий російськими військовими. Слово, як відомо, не горобець, і одного разу визнавши відкрито російського президента винуватцем загибелі трьох сотень мирних громадян, відступити назад буде вже неможливо.

Але як тоді бути далі? При зустрічі з Путіним у вічі йому процитувати російську класику: «Ви й убили» (а європейські політики — люди здебільшого освічені і Достоєвського читали)? У цьому разі доведеться відкрито розривати зв’язки з Росією, якщо вже вона відкрито оголошена винною у вбивстві мирних європейських громадян. Як же після цього мати з нею справи, що приносять величезні прибутки, і як бути, наприклад, із тим же газом?

Доводилося, в цілковитій відповідності з формулюванням незабутнього Фігаро, вдавати, що не знаєш того, що відомо всім, а в практичних справах — лише натякати та підморгувати: «Ну, ви ж самі розумієте...»

Зараз же, як уже йшлося, кількість перейшла в якість — і мовчати про винуватців загибелі «Боїнгу» більше не можна. Міжнародна слідча група вустами Вілберта Пауліссена підтвердила, що лайнер, поза сумнівом, був збитий «Буком», що належав російській 53-й зенітній ракетній бригаді ППО, і не залишила простору для дипломатичних маневрів. Як не крути, смерть — найбільш об’єктивна річ у світі. Рештою явищ можна нехтувати, зробити вигляд, ніби їх немає і не було, але якщо якісь люди мертві — дуже важко вдавати, що вони живі. А якщо їх смерть була насильницькою, то за неї хтось повинен відповідати.

А ще в справу втрутилися США, які менше, ніж європейські держави, зацікавлені в тісних зв’язках із Москвою. До того ж сильна російська економічна присутність на континенті (і, зокрема, той же «Північний потік-2») їм просто не вигідна, адже ця держава сама розраховує на Старий світ як на споживача свого скрапленого газу. На жаль, у політиці та бізнесі моральні вимоги можуть бути по-справжньому ефективні лише тоді, коли підкріплені вимогами економічними.

Яких наслідків тепер можна чекати? Навряд чи такими наслідками буде повний розрив західного світу з Росією й оголошення її «країною-ізгоєм» — це і дуже небезпечно і дуже невигідно. Проте розкол напевно буде глибшим, у всякому разі про його подолання доведеться забути надовго — так само як і про зняття санкцій.

Якщо ж розмови про Міжнародний суд не залишаться лише розмовами (а серед європейських еліт напевне дуже багато хто зацікавлений у тому, щоб справа далі не пішла), ситуація ще більше загостриться. Чи в тому Путін зараз становищі, щоб нехтувати і судом і його вердиктом? Відразу на це питання не відповіси, проте це означало б якщо не повну, то майже повну міжнародну ізоляцію. В цьому разі, наприклад, Еммануелю Макрону було б скрутно з посмішкою потискувати руку Путіну, як він це робить зараз. Напевно і цю зустріч — що збіглася за часом із оголошенням підсумків розслідування — Макрону згадуватимуть ще довго.

Та все ж подвійності у своєму ставленні до Росії Старий світ ще не позбувся. Найбільш красномовно про це свідчить заява нідерландського дипломата Стефа Блока: «Притягнення держави до відповідальності — це складний юридичний процес, і є декілька способів зробити це. Нідерланди й Австралія сьогодні попросили Росію вступити в перемовний процес, щоб знайти рішення, яке відновить справедливість після страхітливих страждань і збитків, заподіяних катастрофою MH-17». Отже, Росія одночасно розглядається і як обвинувачуваний у злочині (поза будь-яким сумнівом, йдеться про офіційну Москву, коли вже згадується «притягнення до відповідальності» саме держави), і як партнер, якого кличуть «увійти в перемовний процес». Остаточного розриву поки немає, але події поступово наближаються до нього.

Як же поведеться Путін? Якщо він визнає свої позиції досить міцними, а самого себе — незамінним для Європи, то повністю може нехтувати міжнародним правосуддям. Підстави для такого припущення є. Урешті-решт, російський президент звик міркувати в дусі верхівки своєї країни, де «серйозні хлопці» завжди можуть домовитися між собою, тільки було б їм це вигідно. Західні політики, звичайно, теж не завжди є зразком моральності, але це й не потрібно — в їхніх країнах, на відміну від Росії, існує громадська думка, здатна тиснути на керівників держав. І для них кров своїх співгромадян має значення. Така поведінка Москви тільки ще більше поглибить розкол.

Можна розглянути і варіант, коли Путін піде на деякі поступки. Зокрема, він може призначити винуватця загибелі «Боїнга» — наприклад, одного чи декількох генералів, які, звичайно ж, діяли таємно від головнокомандувача, а перед самим арештом накладуть на себе руки.

Але це вже інше. Навряд чи варто сумніватися, що останні події завадили всіляким розрахункам на зближення Путіна з керівниками Заходу (причому — незалежно від бажання обох сторін) і пом’якшення санкцій.

Ілля ФЕДОСЄЄВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments