Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Як не стати жертвою популізму

Кількість кандидатів у президенти збільшується. Що з якістю?
15 січня, 2019 - 18:39
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1998 р.

За 15 днів президентської виборчої кампанії до Центральної виборчої комісії вже подали документи 12 осіб. У вівторок це зробив лідер партії «5.10» Геннадій Балашов. Тим часом, ЦВК зареєструвало вже п’ять кандидатів, це — юрист Ігор Шевченко, лідер Соціал-демократичної партії Сергій Каплін, лідер «Суспільно-політичного руху «Справедливість» Валентин Наливайченко, лідер «Самопомочі» Андрій Садовий, самовисуванець Віталій Скоцик. На стадії розгляду комісії перебувають документи: народного депутата Віталія Купрія, лідера партії «Наші» Євгена Мураєва, лідера «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка. Відмовили в реєстрації — економісту з Броварів Володимиру Ратушу, лікарю з Тернополя Сергію Фаренюку та Віталію Велідченку (відсутня інформація).

Про свій похід у політику днями оголосила і Юлія Литвиненко — журналіст, телеведуча, продюсер. «Я впевнена: зміни в Україні можливі, всупереч брехні й лицемірству...», — написала вона у «ФБ».

В неділю заяву також зробив екс-керівник військової розвідки міністерства оборони України, колишній голова Служби безпеки України Ігор Смешко: «Дорогі Друзі, рішення, про яке Ви просили, прийнято. Почав оформлення документів для реєстрації в ЦВК кандидатом в Президенти України. Щиро вдячний усім Вам! Упевнений, разом — переможемо!»

Багато хто вважає крок Ігоря Смешка серйозною подією. «На мій погляд, це можливо кардинально змінить всю шахову партію всіх основних гравців», — пише Вадим Гриб. Зокрема звертається увага на біографію Ігоря Смешка. Генерал-полковник, доктор технічних наук, професор. Кадровий військовий, є одним з творців та розбудовників системи розвідувальних органів незалежної Української держави. Військовий, військово-морський, військово-повітряний і з питань оборони аташе в США (1992—1995), керівник Комітету з питань розвідки при президентові України (1995—1998), один із організаторів та керівників воєнної розвідки України (1997—2000). Заступник та перший заступник голови Ради національної безпеки та оборони України (2002—2003). Голова Служби безпеки України (2003—2005).

Сам Ігор Смешко в інтерв’ю Дмитру Гордону пояснив своє рішення йти в президенти так: «Є ситуації в житті, коли немає альтернативного рішення. Уявіть собі, що ви в середині лайнера, який втратив керованість. Ви разом із своєю родиною в пасажирському салоні і бачите як у кабіні пілота нагромаджується натовп. І так сталося, що ви колишній авіаконструктор або по останній своїй роботі керівник Служби безпеки школи пілотів і дуже добре знаєте всіх тих, хто хоче взяти кермо літака. Більш того, ви прекрасно знаєте, що жодний з них літати не може. В такому випадку у вас немає альтернативного рішення на ваш крок».

Частина експертів вважають шанси Ігоря Смешка на виборах невеликими. «Шанси на перемогу у Ігоря Смєшка в існуючих обставинах невеликі, — каже політолог Михайло Басараб. — Ця людина добре відома у вузькому колі. За такий короткий час, який залишився до виборів, наростити хоча б рівень впізнаваності (не кажучи вже про електоральний рейтинг та довіру) буде вкрай важко. Але все ще буде залежати від об’єму ресурсів, які залучить Смешка до своєї виборчої кампанії. Потрібні широковідомі медіа-майданчики центральних телеканалів, потрібна масштабна агітаційна кампанія, потрібен повноцінний агітаційний тур країною. Ігор Смєшко інтелектуал і, звичайно, він здобуде певну кількість прихильників. Я думаю, що йому буде про що розповісти своїм виборцям».

Інші експерти навпаки — вбачають в його висуненні в президенти позитивну перспективу. «Всі очікували Вакарчука, а з’явився Смешко! — пише Вадим Гриб. — Ця кандидатура відповідає найбільш значущим викликам, які стоять перед українським суспільством на сьогодні. Він абсолютно категорично говорить (в інтерв’ю Гордону. —  Ред.) про те, що є прихильником сильної президентської влади і навіть диктатури, на певному етапі, в ім’я побудови демократичної держави і при цьому проводить історичні паралелі з Вашингтоном, Де Голлем, Черчіллем і т.д. 8 років свого життя він пропрацював у США і Швейцарії. Він говорить про те, що має відношення до кібертехнологій або, щось в цьому роді, іншими словами розбирається. А це не маловажно в умовах гібридної війни і проведення президентської кампанії. Ставка на середній клас, стратегія правильна, оскільки це найактивніша частина суспільства. Знання мов і досвід спілкування на світовому рівні теж говорить про те, що він не новачок і знає, що таке зовнішня політика і як інтереси України вмонтувати в глобальний тренд. Що очікувати олігархам. Думаю, тут він також сформулював свою позицію, якщо не поділитеся і не перестанете експлуатувати державну власність, то фінал очевидний. Ставка на досвідчених управлінців без політичного забарвлення, абсолютно правильна і очікувана в суспільстві позиція...».

В «ФБ» у Ігоря Смешка поцікавилися що він робив три місяці на посаді голови Комітету з питань розвідки (7.10.2014 — 30.01.2015 рр.) при Президентові України Петру Порошенку. «Нижче копія рапорту Президентові України, — пише Ігор Смєшко. — «Пане Президенте, прошу Вас звільнити мене із посади Вашого позаштатного радника. Ваше небажання використовувати мої знання і досвід виявилось, ще при призначенні мене 7.10.2014 року Головою Комітету з питань розвідки при Президентові України ( Указ Президента України №760/2014 від 7.10.2014 р.). Отримавши мою попередню згоду на призначення на цю посаду, Ви видали цей Указ без будь — яких консультацій зі мною. Зроблено це було не зважаючи на те, що я двічі створював та очолював подібний Комітет з 1995 по 1998 та із 2004—2005 роки...» (повну версію можна прочитати тут).

Насправді це питання до президентства Петра Порошенка, адже ігнорування певних інституційних кроків, які необхідно було зробити, і часто небажання працювати з професійними людьми, створює для нього великі ризики на конкурентному полі. Поява лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенка на останній програмі «Свобода слова» на телеканал ICTV тому підтвердження. На програму вона прийшла не сама, а з своєю командою: Андрій Сенченко, Альона Шкрум, Олексій Рябчин, Іван Крулько... Тут три моменти.

МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1997 р.

Перший. «Тепла ванна» на одному з телеканалів олігарха Віктора Пінчука під час виборчої кампанії не могла відбутися без попередніх домовленостей про ефір як прояв лояльності або своєрідного пасу зятя другого президента Леоніда Кучми Юлії Володимирівни. Хоча подібні кроки робляться і по відношенню до інших політиків — владних і опозиційних. На попередніх ефірах можна було бачити і діючого Президента Петра Порошенка, і опозиційного Анатолія Гриценка. До речі, в грудні минулого року аналогічний ефір для Юлії Тимошенко був організований на телеканалі «1+1» в програмі «Право на владу», після чого заговорили про певну підтримку від Ігоря Коломойського. Все це наслідки кланово-олігархічної системи, коли більшість політиків, зокрема кандидати, і звичайно самі олігархи звикли грати за старими правилами. Попри всі трагічні події в країні, на жаль, так робиться українська політика ще з 1990-х.

Другий. Зміст виступу Тимошенко. Було сказано багато, однак звернемо увагу на один посил. Лідер «Батьківщини» заявила, що якщо переможе на президентських виборах, то ініціює прийняття нової Конституції на референдумі. «Найцікавіше залишилося за кадром (поза телеефіру, але було в інтернет-трансляції). Власенко і Шкрум сказали, як вони («Батьківщина») будуть проводити референдум по Конституції без закону про референдум, — пише у «ФБ» учасник програми, політолог Володимир Фесенко. — Референдум проводитиметься на основі прямих норм Конституції і закону про Центральну виборчу комісію. Питання до фахівців (і не тільки): наскільки прокотить така схема? Те, що її будуть оскаржувати, в тому числі в КС — у мене немає сумнівів. А ось чи вдасться провести такий референдум без згоди парламенту і уряду? Адже на організацію референдуму потрібно виділення коштів. Але у мене міцніє переконання, що в разі своєї перемоги на президентських виборах, Юля піде ва-банк».

Одразу в коментарях можна знайти відповідь від колишнього заступника голови ЦВК Андрія Магери: «Повірте, без Закону про референдум провести всеукраїнський референдум є неможливо. Закон про ЦВК не містить процедур референдуму. На сьогодні абсолютно невизначеним є багато ключових речей: порядок проведення зборів з ініціювання референдуму за народною ініціативою, підстав для ЦВК щодо відмови в ініціюванні питання референдуму, порядок збирання підписів громадян, порядок перевірки підписів...». Крім цього, якщо заглянути в 92 статтю Конституції, то там йдеться: «Виключно законами України визначаються: 20) організація і порядок проведення виборів і референдумів».

Третій. Експертне середовище і стан суспільства. Володимир Фесенко пише, що «всі (присутні на ефірі експерти. — Ред.) були дуже лояльні, при цьому тільки Катя Одарченко була з її (Тимошенко. — Ред.) команди. Думаю, що більшість присутніх експертів як мінімум не хотіли сваритися з можливим майбутнім Президентом». І це, до речі, свідчить не тільки про відповідний підбір учасників програми її організаторами, а й традицію «політичного заробітчанства» частини експертів. Автор пригадує випадок, коли днями зателефонував одному з відомих експертів, який послався на відсутність часу, бо зараз якраз «почалася активна жнива».

Суспільство у нас також у більшості своїй живе від виборів до виборів, намагаючись оцінювати тих чи інших кандидатів раз на п’ять років, коли критеріями слугують популістські гасла або продуктові набори. Звідси і відповідна «колода карт» — в основному кандидати з минулого, породжені і підтримувані представниками олігархічних структур. За ці роки громадяни так і не навчилися формувати свій порядок денний, організовуватися в справжні партії і висувати своїх кандидатів, які будуть виконувати ними же замовлену політику. Тому доводиться обирати з того, що пропонується «згори». Зламати цю систему зможуть освіта, вчинки і самоорганізація. 

«ЯКЩО ТИМОШЕНКО ХОЧЕ ЗАПУСТИТИ НОВУ КОНСТИТУЦІЮ, ТО ПОТРІБНІ ДВА РЕФЕРЕНДУМИ І ВІДПОВІДНИЙ ЗАКОН»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Щодо нової Конституції, то це не нова думка Тимошенко. Вона вже виступала з подібними пропозиціями і намірами влітку на своєму форумі. Тоді вона озвучувала, що хоче написати нову Конституцію на основі суспільного договору. Таким чином вона фактично перехопила громадську ініціативу, тому що я цим питанням займалась вже три роки. На жаль, у нас так і не склалися умови в суспільстві для цього. Драйв для змін після Майдану був втрачений. Відповідний процес не був запущений вчасно і, звичайно, тепер важко мотивувати людей, коли у них апатія та розчарування. Тимошенко ж вирішила скористатися своїми політичними ресурсами, перш за все організаційними, для того, щоб налагодити цей процес. Вона залучила дуже багато експертів. Наскільки мені відомо, у них є проект суспільної угоди, який написаний експертами. Якщо чесно, то суспільні угоди не пишуться експертами. Це інклюзивний процес за участю громадян. Фактично Тимошенко зімітувала цей процес залучивши трошки громадськості.

У Тимошенко є ідея — треба змінити політичну систему. На першому форумі вона озвучила яку саме хоче мати політичну систему. Цю систему вона називає парламентська республіка канцлерського типу. Насправді те, що вона пропонує — це не канцлерський тип республіки, а більш нагадує систему часів Муссоліні.

Тимошенко збирається створювати соціальні асоціації для різних груп громадськості і таким чином легітимізувати контроль над ними. Але вони не будуть вільними, а будуть підконтрольні через різні соціальні інституції. Не буде вільного доступу людей до створення нових організацій, якщо вони не зареєстровані. Такий підхід не має відношення до демократії. Зрештою у Тимошенко в такому випадку будуть повноваження більші ніж нинішнього президента. Я думаю, що цього вона реально хоче.

Інше питання — наскільки це реально здійснити? Дійсно, у нас немає закону про референдум. Попередній закон скасований, як недемократичний, а інший не прийнятий. Скоріше всього Тимошенко вважає, що їй вдасться провести закон про референдум, адже інакше такі кроки можуть бути оскаржені в суді. Але, треба зауважити, що якщо вона дійсно хоче запустити нову Конституцію, то потрібні два референдуми. Окрім того, що треба прийняти Конституцію, її треба ще й затвердити. Це процес не одного року. Потрібно два роки інтенсивної роботи. Інша справа, що, окрім Тимошенко, про зміни до Конституції і взагалі про прийняття нової Конституції говорить дуже мало кандидатів. Виходить так, що ті хто говорять про нову Конституцію, переслідують власні політичні цілі і не мають на меті залучати до обговорення широкі верстви народу. В принципі така поведінка дуже характерна для старої гвардії політиків.

Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ