У тебе є вороги? Добре. Значить, у своєму житті ти щось колись відстоював
Вінстон Черчілль, британський політик та державний діяч, письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Як змінилася українська армія?

«Сьогодні з наявної у нашому батальйоні техніки понад 90 відсотків будь-якої миті готові вступити у бій», — офіцер ЗСУ
16 вересня, 2020 - 17:38
ФОТО REUTERS

Незважаючи на російську агресію, боєздатність Збройних Сил України за останні 6 років суттєво покращилась: цей факт визнають не лише вітчизняні експерти, а й представники НАТО.

«ВІДБУВАЄТЬСЯ ПЛАНОВА ОПТИМІЗАЦІЯ...»

Порушуючи тему боєздатності нашої армії, дозволю собі невеличкий екскурс в наше не таке вже й далеке минуле: це допоможе читачам краще збагнути проблеми, про які йтиметься далі. Так ось, офіційним днем «народження» Українського війська  вважається 6 грудня 1991 року, коли  парламент ухвалив відповідну постанову. Як висловився один з тодішніх керівників Міноборони, «на світ з’явилося дитинча, яке згодом виросте кремезним легенем і захищатиме рідну землю». На жаль, цього не сталося: навіть досягши свого повноліття, воно залишалось досить кволим, ледь спинаючись на ноги. Адже для того, щоб «малюк» перетворився у міцного парубка, батьки повинні  були усіляко про нього піклуватись. А вони, тобто тодішні керівники держави, МО цього не робили. Скінчилося все досить сумно. Якщо у 1991-му Україна успадкувала від колишнього СРСР 6,5 тисяч танків, 7,6 тисяч броньованих машин, 1,4 тисячі літаків, 350 кораблів тощо, то  на початку 2014-го, опинившись перед смертельною загрозою,  вона володіла лише 1 436 танками, 2 тисячами бронетранспортерів. При мінімальній потребі у 3 200 і 4 500 відповідно. Щодо Повітряних сил, то на початок російської агресії їх залишалось 158!..

Ніхто не заперечує, що весь цей технопарк потрібно було скорочувати: молода  держава, тільки-но поставши на політичній карті світу, відразу опинилась у складній фінансово-економічній ситуації, через що неспроможна була його утримувати. Куди подівся цей технопарк. Тодішні урядовці кажуть, що танки, БМП, літаки і гелікоптери були реалізовані як надлишкове майно МО, а кошти витрачені «на розвиток Збройних Сил». При цьому жодного аргумента, який би підтверджував, що так і насправді було, навести не можуть.

Згодом «організаційно-штатні заходи» перекваліфікували у «оптимізацію». Але ж від перестановки додатків сума, як відомо, не змінюється: процес нищення, розграбування армії продовжувався. І тільки легковірні люди або ж ті, які абсолютно необізнані з цією проблемою, можуть повірити, що до цього процесу причетні лише Павло Лебедєв і Дмитро Соломатін — керівники МО часів президенства В. Януковича: вони, як ставленики Кремля, найбільше були зацікавлені у знищенні нашого війська, але і їхні попередники теж добре «попрацювали» на цій ниві. І хто зна як розвивались би події у 2013-2014 роках, коли б Україна мала сильне військо, спроможне дати гідну відсіч будь-кому, хто зазіхне на нашу землю. Принаймні хочеться вірити, що «іловайського котла», у якому знайшли свою смерть сотні українських патріотів, не було б...

«З 15 ТАНКІВ ЛИШЕ 2 БУЛИ ГОТОВІ ДО ЗАСТОСУВАННЯ...»    

Досить розповсюдженим, особливо серед окремих політиків, є твердження про те, що на початку 2014-го «Україна не мала армії». Лукавлять: у такому випадку проект «Малоросія» був би успішно реалізований. А ось те, що вона була слабкою, правда. І все ж після цього були зроблені відповідні висновки, реалізація яких кардинально змінила ситуацію. Спробую пояснити це на конкретних фактах і цифрах, які навіть за наявності великого бажання не спростуєш. У 2013 році оборонний бюджет нашої країни складав майже 19 мільярдів гривень. А сьогоднішній — понад 200 мільярдів.  Якщо наприкінці 2013 року чисельність ЗС становила близько 150 тисяч, то сьогодні — майже 260 тисяч. За  цей час було  сформовано 18 бойових бригад, 4 полки та 9 батальйонів, десятки інших частин. Автору можуть дорікнути, мовляв, кількість людей, одягнених у військові однострої, не є вагомим аргументом. Згоден. Але Українська держава саме у час протистояння зі «старшими братами»  вдалася й до інших кроків у цьому напрямку. Наприклад, силами ремонтно-відновлювальних підрозділів ЗС відремонтували близько 62 тисячі зразків озброєння і військової техніки, при цьому виготвлено і глибоко модернізовано більш як 4 тисячі літаків, танків, бронетранспортерів. Інколи можна почути, що часто вони не відповідають вимогам сьогодення, більш того, деякі бойові машини, отримані військами, непридатні для застосування, бо й з місця не можуть зрушити.

«Такі випадки були, — відверто зізнався знайомий офіцер, який ось вже 5 років боронить підступи до Маріуполя. — Але, тим не менш, ситуація кардинально відрізняється від ситуації 2014-го. Тоді, пам’ятаю, з 15 Т-64 лише 2 були готові до застосування у повному обсязі. Сьогодні ж з наявної у нашому батальйоні техніки понад 90 відсотків будь-якої миті готові вступити у бій. Відчуваєте різницю?».

З самого початку 90-х на армійських полігонах запанувала гнітюча тиша: на кілька десятиліть захисники країни забули що таке навчання, бойові стрільби, тобто військовий вишкіл. І знову парадокс: вже  у 2014-му було проведено 5 командно-штабних навчань. З кожним роком їх кількість збільшується.

Раніше українські льотчики з сумом дивились в небо, нудьгуючи за польотами. А наприклад у 2018-му році вони стали учасниками 14 льотно-тактичних навчань, в яких були задіяні сотні екіпажів. Адже лише у 2018-му українське військо посилилось близько 50 літаками та вертольотами. Зокрема, винищувачами Су-27 та МіГ-29, штурмовиками Су-25, бомбардувальниками та розвідниками, вертольотами різних модифікацій. Наліт наших льотчиків зріс у 5-6 разів, якщо порівнювати з тим нальотом, який вони мали напередодні «гібридної» війни!..

За часів колишнього СРСР військові авіатори відпрацьовували такий важливий елемент бойової підготовки як приземлення на звичайній автотрасі і злети з неї. Зі здобуттям Україною незалежності про нього «забули». Та після російської агресії все ж згадали: якомусь розумному генералу вдалося переконатм вище керівництво країни у необхідності цих навчань Адже в разі розвязання Росією проти України широмасштабної війни по нашим аеродромам будуть завдані удари і вся їх інфраструктура зазнає руйнувуань. Ось і нещодавно на Рівненщині пройшли навчання, в ході яких українські авіатори відпрацьовували навички приземлення і злету на автотрасі Київ — Чоп.

У навчаннях брали участь військовики 39-ї бригади тактичної авіації. Усього було задіяно 12 винищувачів, 4 з яких — літаки Су-27. Отримані гавички знадобляться військовим льотчикам у разі масштабного вторгнення ворога.

Останнім часом у конструкторських бюро розроблено чимало нових зразків надсучасного озброєння. Чого варта одна лише ракетна ситема «Нептун»!  Її розроблено для протидії російській агресії в акваторії Чорного та Азовського морів. «Нептун» — це комплекс крилатих ракет наземного базування з протикорабельною ракетою, призначений для ураження бойових кораблів класів крейсер, есмінець, фрегат, корвет, які діють як самостійно, так і в складі корабельних груп. Використання ракети передбачено як у простих, так і складних метеорологічних умовах, у будь-який час доби і року, при активній вогневій та радіоелектронній протидії противника. Ракета, здійснюючи  політ на надмалих висотах — кілька метрів над рівнем моря — здатна маневрувати під час польоту, минаючи зони протиповітряної оборони противника. Дальність польоту — до 280 кілометрів, але наш оборорнпром здатен збільшити її і до 500 кілометрів!...

Існують міжнародні стандарти фінансування армії. Згідно з ними, на утримання особового складу повинно виділятись не більш як 50 відсотків загального фінансування війська. Якщо ж на ці потреби виділяється понад 75 відсотків, то це загрожує повним занепадом армії. А в  Україні до 2014 року майже 80 відсотків бюджету Міністерства оборони України йшло саме на утримання Збройних Сил.

Натомість за оцінками експертів, ідеальний розподіл оборонного бюджету пови— нен бути таким: особовий склад — 40 відсотків,  експлуатація та обслуговування озброєнь і військової техніки — 30, фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, закупівля озброєнь і військової техніки — 30.  Окрім того, світова практика свідчить, що в разі непроведення щорічної заміни 4-5 відсотків парку озброєння армія деградує. При чому впродовж 10 років. Ми поки що не відповідаємо цим критеріям, але якщо протягом 1991-2013 років ми наближались до повного занепаду війська, то останні 6 років хоч і повільно, але віддаляємось. На думку експертів, якщо навіть такими темпами ця тенденція продовжуватиметься і надалі, то років через 8-10 левова частка армійського буджету витрачатиметься саме на розвиток армії, підвищення її боєздатності. Як це прийнято в збройних силах країн НАТО.

Значно розширилась співпраця між військовими відомствами України і країн НАТО: наші військові постійно тренуються із солдатами іноземних країн, беруть участь у великих міжнародних навчаннях, зокрема під егідою НАТО. На сьогоднішній день за стандартами НАТО вже підготовлено близько 2 тисяч інструкторів.

ГРОШОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗРОСТАЄ...

Людям, далеким од армійських проблем, здасться дещо дивним той факт, що останнім часом серед громадян України зросла мотивація до військової служби. Серед багатьох чинників не останню роль відіграли і ті, що мають соціальне забарвлення.              Наприклад, грошове забезпечення військовиків зростає. Якщо, скажімо, у 2014-му  солдат-контрактник першого року служби отримував 2 700 гривень,  то сьогодні понад 10 тисяч. Командир бригади, який раніше отримував 17-18 тисяч гривень, сьогодні отримує майже 26 тисяч. Військовослужбовцю, який виконує бойові завдання безпосередньо на лінії бойового зіткнення, окрім місячного грошового утримання, додатково нараховується до 12 тисяч гривень. Щомісяця. При цьому йому встановлений мінімальний розмір надбавки за особливості проходження служби. У розмірі 65 відсотків, а не 10. А окремим категоріям військових залежно від особливостей проходження ними військової служби розмір цієї надбавки може збільшуватись. Зокрема, механікам-водіям танків, гаубичних самохідних артилерійських установок, БМП, авіаційним спеціалістам десантникам, льотчикам тощо.

Однією з найболючіших проблем є відсутність у військовослужбовців власного даху над головою. Особливо у контрактників, що уповільнює перехід ЗС на професійні рейки. Зважаючи на це, останнім часом видатки на вирішення цієї проблеми зросли у більш ніж у 6 разів. Це дозволило побудувати десятки  казарм поліпшеного планування на тисячі ліжко-місць, ще чимало перебувають у стадії будівництва.

Сергій ЗЯТЬЄВ
Газета: 
Рубрика: