Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Які «інфекції» в громадянському суспільстві?

Заступник директора НІСД Василь ЯБЛОНСЬКИЙ — про зміни у постмайданному «третьому секторі»
7 грудня, 2017 - 17:12
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Медіаволонтер Анна Домбровська разом з хлібом доставляє газету «День» у прифронтові міста і села Донбасу. Інші небайдужі влаштовують толоки, прибирають озера та навколишні двори, а деякі — ідуть на невтомну боротьбу проти забудовників історичного центру. У багатьох містах на п’ятому році війни не бракне терпіння і завзятості плести сітки і готувати різні смаколики для наших захисників... Це все — різні грані громадянського суспільства. І йдеться не тільки про надання певної допомоги, а й прояв активної громадянської позиції. Разом з цим не секрет, що деякі громадські організації створюються для піару або імітації бурхливої діяльності, що підриває довіру до явища активізму в цілому. Тож як відрізнити «зерна від полови», і де регулювання державою «третього сектору»? Ці питання особливо гостро стали після поширення обов’язку декларування на членів антикорупційних громадських організацій. Після презентації аналітичної доповіді Національного інституту стратегічних досліджень «Про стан розвитку громадянського суспільства в Україні» «День» поставив їх керівнику групи її авторів, заступнику директора НІСД, кандидату історичних наук Василю ЯБЛОНСЬКОМУ.

«НАМ УСЕ ЩЕ ПРИТАМАННА «ДИТЯЧА ХВОРОБА»

— Громадянське суспільство відіграло вирішальну роль під час Євромайдану, агресії на Донбасі. Але існує такий феномен «зрушеного залучення» (shifting involvements), який означає, що активність громадян є епізодично ситуативною й зорієнтованою на певну конкретну проблему. Чи можна виключати подібну ситуацію і в Україні? Які зараз тенденції у розвитку громадянського суспільства ви би назвали?

— Дійсно, є такий феномен, і не тільки у громадянському суспільстві. Це власне феномен людської психології, що має свої етапи розвитку — ознайомлення, найвища зацікавленість і спад. Точно так, як відбувається спалах, а потім спад інтересу до резонансної топ-події в інформаційному просторі. Суб’єктивний момент полягає в тому, що активність нашого громадянського суспільства досить часто подібна до бурхливої емоційності дитини. Коли вона чимось зацікавилася, то хоче все й одразу, а коли не виходить — починається апатія, розчарування, десь плач або агресія. Така все ще притаманна «дитяча хвороба» свідчить, що наше громадянське суспільство активне, але досить молоде і перебуває на етапі становлення.

Часто запитують: «А коли у нас все буде добре?». І коли я починаю говорити про Мойсея і 40 років, хоча 25 із них ми вже пройшли, одразу ентузіазм пропадає. Етап зміни громадянського суспільства — найдовший. Можна прийняти інституційні, законодавчі зміни, але для того, щоб людина сприйняла ідею і зробила своїм способом поведінки, потрібен час. І в цьому контексті важливим є питання освіченості, рівень якої впав в Україні. Адже важливо не тільки фонтанувати ідеями, а й знати, як їх реалізувати, мати на це ресурси і сили.

Щодо трендів останніх років, очевидно, волонтерський рух залишається найбільш вагомою складовою громадянського суспільства. Деякі структури інституціоналізувалися, інші — трансформувалися від суто волонтерських до підприємницьких проектів. Прекрасно, коли самоорганізація суспільства перетікає у ведення соціального бізнесу. Прикладами цього є відкриття своїх справ ветеранами АТО та переселенцями. З іншого боку, патріотичний запал, спричинений Революцією Гідності й російською агресією, виконав свою функцію, закривши прогалини в обороні, коли фактично все суспільство працювало на те, щоб зупинити агресора. На його місце прийшла держава, і це правильно. Адже громадянське суспільство при всій своїй активності не може «тягатися» з державою у цій сфері — на те є бюджетне фінансування. Волонтери зараз займаються «точковою» допомогою там, де вона найбільше потрібна.

Зараз поширюється практика створення ОСББ, що також можна назвати формою громадянського суспільства. Завдяки процесу децентралізації відбувається активне включення громади у суспільні справи.

Ну, і звичайно, контроль з боку громадян за діяльністю влади. Подекуди навіть складається враження, що у нас влада гірша, ніж п’ять років тому. Але це не так, просто більш організованими і вимогливішими стали громадяни і більш відкритою влада.

ВАСИЛЬ ЯБЛОНСЬКИЙ / ФОТО УКРІНФОРМ

«ФАСАДНЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО» ДИСКРЕДИТУЄ ІДЕЇ СПРАВЖНЬОГО»

— Низка громадських організацій заявляють про існуючий нині тиск на громадянське суспільство — цілеспрямована кампанія дискредитації активістів, що борються з корупцією, реєстрація президентських законопроектів, що встановлюють додаткові вимоги для звітності громадських організацій. Правоохоронні органи порушують провадження, звинувачуючи громадські організації у присвоєнні коштів. Чи можемо ми сьогодні говорити про наступ на громадянське суспільство з боку влади?

— Ми повинні розуміти, що немає консолідованого поняття «влади». Вона велика, різнобічна, різнобарвна, де присутні багато гравців. Так само де-факто не можемо говорити про консолідоване поняття «громадянського суспільства». Там теж є багато різних гравців, і їхня діяльність не завжди є беззаперечно світлою і правильною. Громадянське суспільство завжди повинно відвойовувати свою територію у влади. Якщо побачимо, що ця територія зменшується, то можемо говорити про загрози. А насправді конфлікти — це спосіб існування демократичного суспільства. Без них ми не побачимо поштовху, дискусії, розвитку. Інша річ, щоб конфлікт не переходив межі, не з’являлися загрози життю, здоров’ю громадян.

Зрозуміло, що для різних ситуацій немає універсальної відповіді. Є громадські організації, які мають певну мету, послідовно йдуть до неї. Як відбувається фінансування таких організацій — це окреме питання, головне, щоб воно не виходило за межі законодавства. Є громадські організації, які б я назвав гібридними. Тому що насправді вони покликані захищати не членів цієї організації, а створюються для обслуговування якихось третіх осіб. Це може бути політична сила, представник бізнесу. І досить часто під загальними лозунгами захисту демократії, прав людини, споживачів і так далі відбуваються маніпуляції. Є «фасадна демократія», а такий стан речей я би назвав «фасадним громадянським суспільством». Коли є структура, менш чи більш активна діяльність, але насправді прикриваючись правильними лозунгами, формально не порушуючи законодавства, вони фактично виконують деструктивну функцію. Адже відбувається дискредитація справжнього громадянського суспільства та його ідей. Я би не назвав це масовим явищем, але воно присутнє.

Як цьому зарадити?

— Остаточно позбавитися цього неможливо, очевидно, але прагнути до нормального стану варто. З одного боку — це питання реформи законодавства і органів правопорядку, незалежних судів. І другий момент — це підняття загальної культури суспільства. Але ці два пункти не є швидкими у виконанні, зрештою, йде шалений опір змінам. Це як інфекція в організмі. Як кажуть, що з ліками грип переноситься сім днів, а без ліків... цілий тиждень. Можна якісь антибіотики використати, загнати проблему чи хворобу в глибину, але краще від цього не стане. Організм — тобто держава і суспільство — повинні перебороти цю інфекцію. Наприклад, у тоталітарних державах усе «вирішується» досить швидко. Займатися несанкціонованою громадською діяльністю просто перестають, тому що вона починає загрожувати існуванню. Але це не вирішення питання, через покоління проблема спалахує з новою силою.

«НАЙБІЛЬША ЗАГРОЗА СЬОГОДНІ — ЗНЕВІРА»

— Чи необхідно вводити публічну звітність для громадських організацій? Зараз це найбільш обговорюване питання у третьому секторі. Яка ваша думка?

— У нашій країні ще з радянських часів одна з найскладніших звітностей — фінансова. Але система така, що можна подавати правильні звіти, формально дотримуватися законодавства, однак насправді — його грубо порушувати. Ускладнювати формальну звітність немає потреби. Про корупцію не йдеться, адже громадянські активісти — не державні службовці й не причетні до розподілу державних ресурсів. Я погоджуюся з думкою, що значною мірою це є помстою чиновників громадським активістам і намаганням просто перешкодити їхній діяльності. Адже чим більше паперів, тим більше часу люди будуть витрачати на бюрократію, і тим менше — займатися власне проблемами, для яких створена та чи інша організація.

Які головні виклики перед українським громадянським суспільством і державою в цілому можете назвати?

— Демократія прямо залежить від того, наскільки громадяни самоорганізовані або організовані в різні громадські організації. Звичайно, не «для галочки», а дійсно переймаються суспільними проблемами, вирішують їх. Формула досить проста: більше громадянського суспільства — менше держави, більше держави — менше громадянського суспільства. Ми повинні розуміти, що влада ефективна лише в тому разі, коли вона не тотальна і має менше повноважень. Звичайно, це не стосується таких сфер, як національна безпека, оборона, зовнішня політика та інші, які традиційно належать центру. Вирішення інших проблем мусить спускатися нижче від центрального рівня на рівень області, місцевої громади. Все те, що дозволяє грошам далеко «не відходити» від людей, є ефективним. Зараз багато роблять у цьому напрямі, але воно дає лише перші результати. Тому, якщо говорити про те, які тепер виклики та загрози стоять перед громадянським суспільством, то, по-перше, є велика небезпека зневіри досить значної частини суспільства у змінах. І ми повинні розуміти, що тут дуже важливою є співпраця з міжнародними інституціями. Адже завдяки їхній адвокації стала можливою ціла низка змін — електронне декларування, децентралізація, реформа місцевого самоврядування та інші речі, що буквально відбирають «ласі шматки» з рук влади і передають все це в управління громадянам. Тому досить важливим для суспільства є не втрачати цих темпів і бажання робити зміни, оскільки як історик можу стверджувати, що за будь-якої революцією йде контрреволюція. Зневіра і опускання рук, очевидно, є найбільшою загроза для всіх перетворень.

Крім того, ми повинні розуміти, що величезних зусиль докладає Росія ля розколу суспільства, коли відбуваються «вкидання»: представники сходу — заходу», «багаті — бідні». Будь-яка лінія демаркації відпрацьовується сповна, постійно «забиває» такі кілочки у свідомості громадян. І інколи пересічні громадяни готові вірити у все що завгодно. Стоїть складна проблема обмеження цих впливів. Наша сила — у багатоманітності. У гібридному протистоянні багато важать асиметричні відповіді. Одна з них полягає у нас самих. Так, ми програємо у традиційному інформаційному просторі, але даємо «відсіч» у соцмережах і формуванні сильного громадянського суспільства. Потрібна розробка певних стратегій, політик і застосування їх і з боку держави, і з боку третього сектора. Зрушення є, але попереду ще багато роботи.

Анастасія РУДЕНКО, «День»
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments