Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
Григорій Сковорода, український просвітитель-гуманіст, філософ, поет і педагог

Євромайдан очима студентки

Як події 2013 року вплинули на мене?
28 листопада, 2019 - 18:26
30 ЛИСТОПАДА 2013 Р. КИЇВ / ФОТО УНІАН

Листопад уже традиційно став для України місяцем Майдану. Ми згадуємо ті події в деталях, проводимо заходи, намагаємося пам’ятати, за що і про що, власне, була та боротьба. Сьогодні шоста річниця побиття студентів на Майдані — подія, після якої мітинги за асоціацію з ЄС перетворилися на Революцію Гідності.

Коли зараз згадують ті дні, ти сам починаєш замислюватися над причинами, перебігом, наслідками. Інколи, навіть проскочує зрадницьке: «А чи варте воно було того»? Особливо, коли нині у стрічці з’являються новини про те, що екс-командира «Беркута» Віктора Шаповалова, випускають на волю, хоча він під час допитів засвідчив, що проти протестувальників використовувалися рушниці зі свинцевими кулями.

Коли досі не названо замовників — людей, що наказали розстріляти Небесну Сотню. Свідки самі собі протирічать, а численні слідчі експерименти на вул. Інститутській досі ні до чого не призводять...

Ні, варте! Під час Євромайдану мені було 13 років. Я не дуже розуміла, та й в той час мене не дуже цікавили політичні події в країні. Потім уже батьки пояснювали, що Митний союз з Росією — то шлях в нікуди. Проте я пам’ятаю реакцію ледь не всіх навколо після ночі побиття студентів. Це страшне обурення, коли порушили свободу людей, по-звірячому віднеслися до беззахисної молоді — після тих подій мій тато фактично кожної неділі був на Майдані. Пам’ятаю, що мамі було дуже страшно, коли у ніч підпалу Будинку профспілок вона побачила його на екрані телевізора. Після тих подій і я там теж кілька разів з татом  була, не скажу, що багато, батьки все ж турбувалися. Тоді це все виглядало страшнувато, а головне незрозуміло, — що ж буде далі...

Після стількох років, зокрема самі організатори студентського руху, кажуть, що до ночі побиття студентів Майдан фактично згортався, за словами одного з лідерів страйккому КНУ імені Тараса Шевченка Мирона ГОРДІЙЧУКА: «Тоді на мітингах не збиралося так багато людей, щоб демонструвати це Європі. Відверто кажучи, ми вже навіть починали замислюватися, як жити у новій реальності, якщо мітинги за асоціацію ні до чого не призведуть?! Однак у ніч на 30 листопада сталося те, що згуртувало усю країну — дітей побили!».

На питання, чи скористалися у підсумку політики цим героїзмом молодих людей, використовуючи образ їхнього протесту для просування власних інтересів відповіла режисерка, одна з організаторок студентського руху Катерина ЧЕПУРА: «Можливо, хтось і піарився на подіях Майдану, готувалися до президентських виборів, і так далі... проте ми і люди, яких ми знаємо, виходили не за це. Ті люди виходили на Майдан не за політиків і не за їхні гасла, вони виходили за справедливість і захист майбутнього своєї країни».

Для мене і мого покоління події Євромайдану однозначно стали поштовхом зрозуміти суспільно-політичне життя країни, особисто для мене — спробувати пояснити, чому історія України зіткана з революцій, вдалих і не дуже, як нас сприймає світ і чи справді ми відчували себе українцями?

Я, російськомовна дівчина, навчаючись у гімназії з викладанням російської, часто жартуючи про недоліки українців і нашої культури, власне тоді вперше зрозуміла, що я українка і події в країні стосуються і мене теж.

Євромайдан не можна назвати ідеально організованим, особливо на цьому наголошують і студенти. До тієї влади, що прийшла потім, є багато питань і багато невиправданих очікувань. Ми не знаємо конкретних імен замовників, і хто цією справою скористався і користується досі. Однак знаємо, що з багатьма обмовками, проблемами, суперечками Україна тоді все ж зробила вибір у бік Європи, а не Росії. А це головне! 

Аліса ПОЛІЩУК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ