Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Застереження до «благих намірів»

Премія імені Георгія Ґонґадзе не може існувати окремо від «справи Ґонґадзе — Подольського»
10 квітня, 2019 - 18:56
ПІД ЧАС ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ ІВАН КАПСАМУН НАГАДАВ ПРО КНИГУ «ДНЯ», В ЯКІЙ ЙДЕТЬСЯ ПРО ПРИЧИНИ НИЗКИ ТРАГЕДІЙ, ЯКІ СТАЛИСЯ В 2000 РОЦІ І ЧОМУ ПРОТЯГОМ БАГАТЬОХ РОКІВ ЦІ ЗЛОЧИНИ НЕ РОЗСЛІДУЮТЬСЯ

21 травня 2019-го українському журналісту Георгію Гонгадзе, якого було викрадено і вбито у вересні 2000 року, виповнилося б 50 років. Саме в цей день вперше в Україні буде вручатися Премія імені відомого журналіста. Про це днями під час прес-конференції розповіли в Українському кризовому медіацентрі. Засновником Премії виступає Український ПЕН у партнерстві з Асоціацією випускників Києво-Могилянської Бізнес-Школи та виданням «Українська правда».

«Новий проект Українського ПЕН — це наш третій преміальний проект, — розповідає виконавча директорка центру Тетяна Терен. — До цього були створені і вже протягом кількох років реалізуються — Премія імені Василя Стуса за стійкість громадянської позиції та внесок в українську культуру і Премія імені Юрія Шевельова за найкращу українську книжку в галузі есеїстки. Сьогодні ми говоримо про нашу третю Премію імені Георгія Гонгадзе. Для нас дуже важливо, що це наш перший проект, який покликаний підтримувати українських журналістів. Коли ми обговорювали організаційні питання, то зійшлися на тому, що на нинішньому етапі існування української журналістики нам дуже важливо нарешті почати говорити не про боротьбу, а про творення. Тому Премія імені Георгія Гонгадзе має: надихати на нові способи донесення правди; бути ціннісним орієнтиром для медіасередовища; структурувати медіа середовище в Україні; сприяти ліберальній трансформації суспільства. Ми розуміємо, що наша основна аудиторія — це журналісти і медіасередовище, але віримо що в перспективі ця Премія стане інструментом, який впливатиме на трансформації в усьому українському суспільстві».

УЧАСНИКИ ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ: ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНСЬКОГО ПЕН, ПИСЬМЕННИК АНДРІЙ КУРКОВ; ЖУРНАЛІСТКА, ПИСЬМЕННИЦЯ, ПРАВОЗАХИСНИЦЯ ЛАРИСА ДЕНИСЕНКО; ВИКОНАВЧА ДИРЕКТОРКА УКРАЇНСЬКОГО ПЕН ТЕТЯНА ТЕРЕН; ПРЕДСТАВНИК АСОЦІАЦІЇ ВИПУСКНИКІВ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ БІЗНЕС-ШКОЛИ ПАВЛО БІЛОДІД

Як організована Премія? Лауреат Премії імені Георгія Гонгадзе визначатиметься шляхом висунення кандидатур та голосування за них членами Капітули (колегії) Премії у складі 9 осіб. До неї мають входити члени родини Георгія Гонгадзе, представники Українського ПЕН, Асоціації випускників Києво-Могилянської Бізнес-Школи, «Української правди», а також авторитетні медіаексперти, громадські діячі та інтелектуали. Цього року до Капітули входитимуть: Мирослава Гонгадзе, Андрій Курков, Олена Притула, Микола Демченко, Євген Глібовицький, Алла Лазарева, Олександр Саврук, Лариса Денисенко, Сергій Плохій.

Виходить, що самі члени Капітули визначатимуть претендентів і самі ж серед них обиратимуть... «На першому етапі формуватиметься довгий список, на другому етапі члени Капітули голосуватимуть за короткий список з трьох людей, який щороку ми будемо публікувати, — розповідає Тетяна Терен. — Члени журі керуватимуться наступними критеріями: відданість принципам і цінностям незалежної журналістики; професійність і компетентність; інноваційність; суттєвий розвиток окремого жанру у медіасередовищі в цілому; створення матеріалів, які призвели до вирішення або розуміння певних проблем у суспільстві та змін в країні».

Сума винагороди для лауреата складатиме  $3000. За словами організаторів, Премія не матиме якогось одного мецената і не буде фінансуватися за рахунок гранту. «Ми залучили Асоціацією випускників Києво-Могилянської Бізнес-Школи, тому буде кілька меценатів, які поділятимуть цінності Премії і цінності Українського ПЕН», — каже Тетяна Терен. «Коли минулого року ми почали говорити про цю Премію, то багато випускників долучилися не лише фінансово, а й на експертному рівні, — розповідає представник Асоціації випускників Києво-Могилянської Бізнес-Школи Павло Білодід. — Ми сподіваємося, що Премія викличе зацікавлення з боку соціально свідомих підприємців і в близькому майбутньому розростеться до нових напрямків — журналістської школи, медіадосліджень та річних стипендій».

На всіх етапах підготовки тривалого обговорення і дискутування цього проекту брала участь дружина Георгія, журналістка, головна редакторка і керівниця Української служби «Голосу Америки» Мирослава Гонгадзе. Вона також взяла участь у прес-конференції за допомогою скайп-зв’язку: «Коли ми обдумували концепцію Премії, то хотілося підкреслити важливі складові журналістської професії — такі як відповідальність перед суспільством, збереження довіри, принциповість і що для мене є ключовим — інноваційність. Ми живемо у світі, який постійно змінюється. І я б хотіла, щоб українці отримували якісну інформацію з новими підходами, в оригінальній подачі, з ресурсів, з яких як корисно, так і цікаво читати інформацію. Георгій був бійцем не лише на медійному полі, він намагався творити нові сенси і формати в журналістиці. Він створив перший інформаційний ресурс, коли лише 1% українців мали доступ до інтернету. Георгій бачив далеко наперед, передбачав майбутнє. Для мене Премія його імені стане відзнакою для тих, хто відважно, відповідально та інноваційно творить для України нові шляхи у пошуку правди і збереження довіри. Я хочу, щоб ця Премія слугувала, як колись він сам, певним барометром у журналістському середовищі, а майбутні володарі Премії були прикладами у професії. Я щаслива, що ми маємо нарешті можливість це зробити».       

«Я особисто знала Гію, пам’ятаю наскільки ми обидва були ідеалістичними людьми, які бачили що потрібно щось змінювати, і були дуже впертими, — згадує журналістка, письменниця, правозахисниця Лариса Денисенко. — Мені дуже шкода, що наразі його ім’я, напевно, серед моїх молодих колег не є настільки зрозумілим і впливовим, як він на це заслуговує. Ми називаємо вулиці або площі іменами людей, які загинули, але не намагаємося наповнити це змістом. Я не кажу, що Премія імені Георгія Гонгадзе — про зміст, тому що зміст нашого життя наповнюється безвідносно до премії. Але коли журналістське середовище побачить, що незалежність — це реальність, тоді це матиме результат. Якщо тобі важко бути незалежним в професії, борися, тому що це позначається на довірі до медіа. Коли в будь-якому комерційному або підвладному мовнику буде бодай одна людина з вогнем, який я завжди бачила в очах Гії, ми про них будемо дізнаватися як члени журі Капітули. Ми будемо бачити, що незалежно від віку і статі люди, які дотримуються принципів етики, говорять з суспільством на складні теми і достукуються до суспільства, віднаходять новаторські підходи до розмов з суспільством, такі є. Ця Премія не просто на папері, не просто згадка або меморіал — це Премія, яка дає надію людям розуміти навіщо ми прийшли в процесію журналістики».            

Під час прес-конференції було сказано багато правильних та влучних слів, і я вже думав, що на цьому все закінчиться. Але під самий кінець прозвучала думка, яку я весь час тримав у голові. «Крім самого нагородження, Премія ще включатиме в себе такий важливий момент, як виголошення слова про Георгія Гонгадзе, щоб привертати увагу до його внеску в українську журналістику, а також до його справи, яка, на жаль, досі лишається нерозкритою», — сказала Тетяна Терен. Далі я взяв слово і акцентував увагу на нерозкритому злочині, адже, на мою думку, саме з цього потрібно було починати, а не мигцем згадати в самому кінці. Можливо це виглядатиме не скромно, проте дозволю собі переповісти свій виступ:

«Я підтримую ваші наміри щодо започаткування Премії імені Георгія Гонгадзе, яка буде направлення на розвиток української журналістики і суспільства. Але хотів би звернути вашу увагу на «справу Гонгадзе — Подольського» (саме так ми в «Дні» її представляємо, і саме так про неї заявляє потерпіла сторона Олексія Подольського в цій справі), про яку ви загадали.

Спочатку розповім трохи про себе. У журналістиці я з 2008 року, а з 2009-го займаюся висвітленням цієї справи в газеті «День». Залежно від обставин, я відвідую майже кожне судове засідання в цій справі. Більш того, я вам продемонструю книгу з Бібліотеки газети «День» — «Котел, або Справа без терміну давності», упорядником якої я є, не заради реклами, а щоб не бути голослівним. У ній йдеться про причини низки трагедій, які сталися в 2000 році (крім вбивства Гонгадзе, викрадення і побиття громадського діяча Олексія Подольського, замах на життя народного депутата II—III скликань Олександра Єльяшкевича), і чому протягом багатьох років ці злочини не розслідуються.

Чинний президент Петро Порошенко ставав на коліна перед меморіальною дошкою Георгія Гонгадзе і клявся, що ця справа буде розслідувана, чинний генпрокурор також розповідав, що це справа честі для нього. Однак вони нічого не зробили, щоб замовники були покарані — тепер колишній активний учасник акції «Україна без Кучми» Луценко розповідає про недостатність доказів і «російський слід» у «справі Гонгадзе —Подольського».

Засновники цієї Премії не мають уподібнюватися політикам, які часто говорять правильні слова, а діють інакше. Сила журналістики, в тому числі, полягає в єдності, якої, на жаль, по відношенню до даної справи немає. Бувають такі засідання, куди журналісти, окрім мене, взагалі не приходять. Ви сказали, що «Українська правда» є партнером Премії, але я вам хочу повідомити, що журналістів цього видання я в судах також не зустрічаю. Останніми роками вони майже не пишуть на цю тему.

У «справі Гонгадзе — Подольського» буде поставлена крапка тоді, коли журналісти будуть наполегливими і принциповими, коли ходитимуть в суди і домагатимуться, щоб справа була доведена до кінця. Премія — це добре, але якщо зло буде непокаране, тим більше коли йдеться про колегу журналіста, не буде розвитку ні журналістики, ні суспільства, ні держави. Журналісти мають протистояти, зокрема, і різним версіям, які тиражуються з приводу цієї справи, одна з яких про «російський слід». Не росіяни змушували говорити все те, що наговорив колишній президент у себе в кабінеті, а тому оцінка його слів — це найперше, що має зробити український суд, а потім все решта. Засновники цієї Премії мають розуміти всі ці процеси і бачити коріння проблеми, тільки тоді вона матиме сенс і буде дієвою. Інакше все це стане імітацією і прикриттям для замовників».

Учасники прес-конференції уважно слухали. «Для нас дуже важливо все, що ви сказали, — відреагувала Тетяна Терен. — Ми дійсно хочемо, щоб Премія стала інструментом для багатьох процесів. Ви правильно зазначили, що до «справи Гонгадзе» дедалі менше уваги з боку медіа, тому ми хотіли б, щоб ця Премія стала поштовхом, щоб про справу знову почали писати. Сподіваюся те, що ви сказали, також стане закликом для наших колег не оминати увагою цю справу. Зобов’язання ПЕН-клубу щодо Премії — провести все прозоро і щоб жодним чином в суспільстві не склалося враження, що це імітація, а у медіасередовища щоб не виникало питань до лауреатів і способів фінансування Премії».   

Після завершення заходу у мене продовжилася бесіда з Тетяною Терен та президентом Українського ПЕН, письменником Андрієм Курковим, який також брав участь в прес-конференції, в неформальній обстановці. Я наголосив, що у мене немає наміру на старті навести якусь тінь на їхню ініціативу чи когось дискредитувати. Я просто їм навів деякі деталі (факти) з судових засідань, адже було відчуття, що вони не до кінця в контексті. Наприклад, про те, що представниця Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко була видалена з процесу, або історію про те (уже не із суду), як Олена Притула відмовила потерпілому Олексію Подольському вести блоги на УП, і закликав засновників Премії бути уважними щодо учасників і всіх процесів, які відбуватимуться, в контексті вручення нагороди. Важливо, якщо такі спроби будуть, не дати себе використати.

І насамкінець, хочу додати найголовніше: Премія імені Георгія Гонгадзе не може існувати окремо від «справи Гонгадзе —Подольського». Якщо йдеться про цінності і критерії в такій важливій і трагічній історії, розмитості бути не може. Творити в українській журналістиці можна і треба, але і боротьбу за справедливість потрібно вигравати.

Іван КАПСАМУН, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ