Зайвий олігарх
Чи могла країна піти іншим шляхом на крутому розвороті 90-х?
Після того як у вівторок австрійський суд задовольнив апеляцію США, які домагаються екстрадиції українського бізнесмена Дмитра Фірташа, захист останнього має намір оскаржити це рішення у Верховному суді Австрії. Варто відмітити, що враховуючи певну розгубленість Фірташа в суді, він явно очікував на позитивне рішення для себе. Проте тепер доля Фірташа може скластись зовсім нелегко. По-перше, його можуть екстрадитувати до Іспанії — ще одної країни у якої є претензії до нього. До речі, саме за іспанським ордером Фірташ був заарештований прямо в суді. Якщо ж його екстрадують до США, то фактично Фірташ має шанси повторити долю Павла Лазаренка. В такому разі йому світить не лише тривалий строк ув’язнення, але й втрата своїх капіталів. Тим не менше на даному етапі адвокат Фірташа Дітер Бемдорфер офіційно заявив: «Ми будемо застосовувати всі необхідні кроки, щоб оскаржити це рішення (австрійського суду про екстрадицію Фірташа. — «День»). В тому числі, в Австрії через звернення до Верховного суду, а також у Європі — до Європейського суду з прав людини». Основна лінія захисту адвокатів — справа проти Фірташа, мовляв, є політичним переслідуванням, адже останній має стосунки із РФ і відповідний вплив в Україні. Безумовно теоретично таку версію відкидати не можна, але й не можна також скидувати з рахунку особливість накоплення величезних капіталів в Україні олігархами, до яких відноситься Фірташ. Тернопільчанин, колишній пожежник і талановитий підприємець кінця 80-х, коли горбачовський закон про кооперацію відкрив двері ініціативним людям для можливості заробляти гроші комерцією, в 90-х роках отримав шалені статки та розвинув бізнес від Європи до Середньої Азії. Насправді, біографія збагачення Фірташа не є чимось винятковим. В середовищі 90-х, яке спочатку було побудоване на принципах бандитизму, а потім на сталих схемах кланового олігархату, що кристалізувався за часів Кучми, щоб заробити мільярди потрібно було стати частиною порочного механізму. І основою цього збагачення стали російські енергоносії. Одним із фігурантів таких схем був кримінальний авторитет Семен Могилевич, який став де-факто посередником між українською і російською стороною в цій сфері.
«Безумовно, захист Фірташа прикривається начебто політичними мотивами, але ми всі розуміємо, що там, де велика нафта і газ, там є й велика політика, — говорить «Дню» президент Центру глобалістики «Стратегії ХХІ» Михайло Гончар. — Схеми збагачення, в яких брав участь Фірташ, були брудними схемами вуглеводневого бізнесу, які заторкують інтереси багатьох персоналій в РФ, в Україні і в Європі. Що торкається США, то тут ситуація інша. Оскільки Фірташ по мірі збагачення розширяв горизонт своєї діяльності, то він наслідив по світу, а отже впав в око правоохоронним органам США. Так як для пострадянського бізнесу дати хабара — це, як кави випити, то зрозуміло, що це було використано як привід для затримання. Традиційно в багатьох країнах крупних мафіозі брали на основі не стільки того чим вони займалися, скільки на підставі того де вони проколювалися. І часто це були взагалі дрібниці. В США абсолютно розуміють хто такий Фірташ і в яких справах він брав участь. Тому вони хочуть його отримати, адже Фірташ є сховищем різнобічної корисної інформації і набором практичних методик роботи Росії в Європі і на Заході в цілому. Хоча в нинішній Адміністрації Президента США є ті хто в принципі не зацікавлений в тому, щоб Фірташ з’явився в США. Є «хвости», які б’ють по окремих персоналіях, наприклад, по Манафорту. Отже, і в РФ, і в Україні, і в Європі, і в США є певні сили і особи, які не зацікавлені в появі Фірташа в американському суді. Тому у Фірташа доля може скластись набагато складніше і тяжче ніж у Павла Лазаренка».
Щодо того, чи могла б доля таких, як Фірташ, скластись інакше за умов, якщо б країна пішла шляхом не грабіжництва, а розбудови держави в тому числі на базі чесного бізнесу, Михайло Гончар відповів: «Країна не сама по собі корумпується. Її корумпують. В тому числі такі, як Фірташ. Свого часу Кучма сказав, що корупція до нас прийшла із Заходу. Тільки на Заході країни мають розвинуте правосуддя і відмінні від наших принципи співіснування, в той час як Україна стала місцем, де корупція буквально роз’їла країну і поставила її в залежність від РФ. Це зокрема призвело до того, що під тиском Росії Кучма відмовився від курсу до НАТО і ми знаємо, до чого це призвело. Чи могли б олігархи обрати інший шлях? Є приклад колишнього міністра економіки Володимира Ланового, який міг скористатись посадою для збагачення, а залишився чесним професором. До того ж нині багато років Лановий, як професіонал, майже незатребуваний владою».
Чи могла країна піти іншим шляхом на крутому розвороті 90-х? Можна сказати, що були люди, які, займаючи високі пости, не спокусились влізти в схеми шаленого збагачення. Це збагачення, до речі, не могло бути відірваним від стосунків з РФ. Тож і відмову від курсу на НАТО, і зубожіння армії, і такий глевкий та непевний поступ до ЄС можна пояснити тим, що інтереси тих хто зробив свої статки на російських енергоносіях не співпадали (і не співпадають) з прагненнями простих українських громадян. Але чи варто так радіти переслідуванню одного олігарха в той час, як інші залишаються і при впливі, і при владі? Чи може варто замислитись над тим, за яких умов можна побудувати державу, де подібні порочні процеси апріорі будуть неможливими.
