Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

«Прокламації минулого століття»

На ставлення українців до НАТО впливає... російська інформаційна політика
16 серпня, 2003 - 00:00


Соціологічні опитування про рівень довіри населення до Північноатлантичного альянсу та готовності підтримати вступ України до НАТО останнім часом не радують позитивною динамікою. Основними причинами настороженого ставлення українців до Альянсу соціологи називають вплив на масову свідомість стереотипів часів «холодної війни» та погану обізнаність наших співгромадян про специфіку, функції НАТО, а також права й обов’язки держав-учасників блоку. Виходом із цієї ситуації, на їхню думку, може бути проведення широкої просвітницької кампанії, передусім — на місцях. Про те, що робить місцева влада для гармонізації євроатлантичних прагнень держави та настроїв населення країни, «День» вже запитував представників регіонів («День», 8 липня). Проте тема не вичерпана. Своє бачення причин недовіри наших співвітчизників до НАТО в листі до редакції виклала постійна читачка «Дня» й автор численних публікацій Галина АЛЕКСАНДРОВА з Маріуполя. На її думку, справа не тільки в живучості радянських стереотипів. І навіть не тільки у відсутності інформації про блок. Коли влада і народ перебувають у «паралельних світах», достукатися одне до одного їм буває проблематично. Але робити це, безумовно, потрібно. Насамперед, використовуючи можливості телебачення та інших засобів масової інформації, рівень довіри населення до яких набагато вищий, ніж до влади. «Було б бажання...», — пише Г. Александрова. Ми бажання маємо, а аргументи на користь вступу України до НАТО та відповідної просвітницької кампанії «Дню» навели представники політичних партій, ЗМІ, громадських організацій, науковці.

Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь:

— На мою думку, уявлення про живучість радянських стереотипів щодо «агресивного блоку» дещо перебільшені. Ці стереотипи мають вплив лише на комуністичний електорат, та й то не на увесь. Українці охололи до ідеї вступу України до НАТО після війни в Іраку, незважаючи на те, що Альянс не заплямував себе участю в цій війні. На перший погляд, це доволі парадоксальне явище, воно може свідчити про необізнаність населення. Проте навіть обізнані почали сумніватися... І чи так вже люди помиляються? Насправді, вони мислять логічно і керуються здоровим глуздом. Так, формально натовський блок не воював, але, створивши агресивну військову коаліцію, США та Англія залишилися членами НАТО. Переступивши через ООН, коаліція витерла ноги об громадську думку і дискредитувала НАТО. Репутація блоку не постраждала б, якби засновники коаліції добровільно вийшли з НАТО або їх виключили з Альянсу за порушення норм міжнародного права. Прихильників НАТО шокувала війна, і моральний опір брутальній політиці сили США рикошетом ударив по лояльності до Альянсу. Більшість українців завжди підтримували зовнішню політику своєї держави. На відміну від внутрішньої, де, за образним порівнянням журналістів, влада і суспільство перебувають у паралельних світах. З початком війни в Іраку і зовнішня політика української влади, а саме, спроби негласно притулитися до коаліції, відкинули багатьох у паралельний світ. А це ускладнює сприйняття населенням просвітницької діяльності влади на ниві популяризації Євроатлантичної інтеграції. Заклик «Народ, ти не правий!» тут не допоможе.

Другий важливий аспект, який відлякує населення від НАТО, — це далеко не примарні перспективи розмiщення американських військових баз на теренах України. На моє глибоке переконання, в Україні не повинно бути ніяких іноземних військ — ані російських, ані американських. І якщо Росію порівнюють з монстром, то США можна порівняти з монстром у цивілізованому костюмі з метеликом. Адже і маніяк має бути зовні привабливим, інакше потенційна жертва ніколи йому не довіриться. А американські солдати в Іраку поводяться, як інопланетяни, які не розуміють інші цивілізації.

Пропагування діяльності НАТО — тема для місцевої влади непопулярна, особливо в період «продовольчої кризи». Ми так довго чули про «кризу влади», що навіть уявити не могли якусь іншу «кризу». Нарешті, дочекалися. Паралельні світи перетинаються! Та що говорити про владу, коли «Рух» і «НУ» про вступ України до НАТО вважають за краще у регіонах не згадувати. Не чути і голосу народних депутатів України, чия роль в інформуванні виборців має бути особливо вагомою. Телебачення також могло б зробити свій внесок показом документальних фільмів про Альянс. Тобто резерви невичерпні! Було б бажання та політична воля.

Не можна не враховувати і особливості менталітету нашого виборця. Якби голосування відбувалося сьогодні, то мотивація вибору могла б бути приблизно такою: «проти війни», «проти Буша», «проти США», а не, власне, проти вступу України до НАТО. Хоча все це разом зав’язане в тугий вузол, який важко розплутати. Можна знайти гарних пропагандистів, створити державну програму, здійснювати її від душі. Та чи допоможе це конкурувати з агітатором проти НАТО? Подумаєш, якийсь там агітатор, він один, а нас... Справа в тому, що цей один — США, і євроатлантична інтеграція України залежатиме не тільки від поінформованості населення, а й від скандалів у Білому домі. Краще б ми вступили до НАТО, коли Білла Клінтона затягали по судах у справі з Монікою Левінські. Це викликало співчуття до американського президента. Сьогоднішній скандал у Вашингтоні відображає загострення двобою між демократією для внутрішнього використання і екстремізмом зовнішньої політики США. Ця боротьба точиться постійно з перемінним успіхом. Якщо цього разу гору візьме демократія, громадська думка українського суспільства потеплішає і країна матиме шанс благополучно вступити до НАТО.

Олександр ВІЛЬЧИНСЬКИЙ, письменник, політолог (м.Тернопіль):

— А хіба в України є альтернатива, окрім НАТО, якщо вона, звісно, хоче залишатися незалежною? А ще членство у Альянсі є надійною гарантією інвестицій, що можуть прийти в нашу економіку тільки із Заходу. Отже, НАТО — це європейські стандарти життя, відчуття єдиного європейського дому, з якого нас у свій час росіяни де брехнею, а де силою вирвали, а тепер всіма засобами перешкоджають нашому туди поверненню, шантажуючи то трубами, то їхнiм наповненням, то ще чимось...

Насправді для нашої країни є два варіанти: або піти шляхом західних сусідів, колишніх країн соцтабору та країн Балтії, або шляхом Білорусі. Третього не дано. Втім, третім, специфічно «українським шляхом» можна вважати те, що ми маємо зараз: топтання на місці з наоскомілою «багатовекторністю». Але, здається, навіть наші керівники вже починають відчувати, що «ловити рибку» у каламутній воді невизначеності стає все важче.

А щодо начебто низької довіри населення до НАТО, то воно таке з тієї самої причини, чому вулиці у багатьох українських містах і селах досі носять ім’я Леніна, чому у нас майже немає вільної преси, а в інформаційному просторі панують проросійські ЗМІ і т.д. і т.п... З нашими реаліями ніхто нас у НАТО і так не прийме, нема чого хвилюватися. Що робити? Реальні кроки на шляху до Європи, а отже й до НАТО. І народ це відчує й оцінить позитивно, і результати не примусять себе довго чекати.

Дементій БЄЛИЙ, голова Херсонського обласного відділення Комітету виборців України, політолог:

— У НАТО ми мали б бути давно — з часу проголошення України незалежною, суверенною державою. Північноатлантичний блок є для сьогоднішньої Європи єдиною реальною інтегруючою структурою в економічній, політичній і культурній сферах. І де ще бути Україні, християнській за духом і цивілізованій за природою, як не там? Я боюся, що наша «загальмована розсудливість» вкотре нам не на користь: та ж далекоглядна Росія може опинитися у блоці значно раніше від нас.

За роки незаперечного панування радянської влади українцям, як і всім іншим народам колишнього СРСР, вбивався в голови стереотип: «НАТО — агресивне вiйськово-політичне угрупування, яке становить загрозу країні». Такий же міф, як про НАТО, розповсюджували радянські ідеологи про інший «ворожий блок» — Антанту, куди, як відомо, входили Велика Британія, Франція і царська Росія. Я детально вивчав матеріали про «окупацію» англійськими і французькими військами Херсона у 1919 році. Документи, які десятиліттями надійно зберігалися у спецсховах, свідчать: у Херсоні перебували загони миротворців Антанти. Десант висадився з єдиною метою — не допустити у місті анархії і кровопролиття. До речі, іноземці зовсім не втручалися у внутрішню політику властей. Теж саме можу сказати і про сьогоднішній блок НАТО.

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень:

— Найперший аргумент на користь приєднання України до НАТО: як і багато інших країн, через двері Північноатлантичного альянсу Україна може потрапити до Євросоюзу.

Друга позиція полягає в тому, що НАТО дає гарантії нашої національної безпеки, гарантії суверенності України як незалежної держави. Всім відома складна ситуація з українськими Збройними силами, а поряд з тим в сучасному світі виникають нові загрози, з якими Україна самотужки впоратися не може. Тому система колективної безпеки за таких умов є найбільш ефективною.

Окрім того, як ми вже сьогодні бачимо по тісному співробітництву України і НАТО, Альянс надає найбільшу допомогу в реформуванні Збройних сил України, підтягненні їх до європейських стандартів. В цьому НАТО має величезний досвід та відповідні кадри. Тобто за допомогою НАТО ми можемо створити сучасну дієздатну армію, що теж дуже важливо.

Третій аргумент полягає в тому, що, приєднавшись до НАТО, ми забезпечимо розвиток демократії в нашій країні. Оскільки НАТО — це спільнота демократичних держав і політичний інститут, який покликаний забезпечувати цінності демократії. Країни, які вступають до НАТО, мають відповідати вимогам верховенства права, прав людини, існування демократичних інститутів. І Україна, яка зараз переживає складний перехідний період, потребує такого захисту демократичних цінностей. НАТО диктує умови демократичного розвитку країни, створює дуже сприятливі зовнішні умови для розвитку демократичних процесів у нашій країні.

Також дуже важливий зовнішньополітичний аспект. Вхід до НАТО означає вихід із зони геополітичного домінування Росії, яке має місце на просторі СНД. В Росії ще існують дуже сильні ностальгійні відчуття того, що незалежність України — це тимчасове явище і вона знову буде в складі великої Росії. Вихід України з цієї зони за допомогою НАТО змінить самі погляди і геополітичні амбіції Росії, яка iз втратою України, так само як і з втратою Прибалтики, змириться з тим, що з Україною треба мати рівноправні, дружні, добросусідські відносини, а не мріяти про те, що Україна рано чи пізно знову опиниться в лоні Російської держави.

Отже, НАТО відіграє не тільки суто оборонну функцію. Нова місія НАТО в Європі — зовсім інша, ніж була в часи холодної війни, коли глобальна військова загроза була реальністю. Сьогодні така загроза не стоїть на порядку денному, але є інша — перед молодими демократіями країн Східної Європи, які звільняються від рудиментів тоталітаризму. І тут НАТО, як найдієвіша організація в Європі, покликана виконувати нову політичну місію і нову політичну функцію. До речі, таку ж місію (і досить успішно) НАТО виконувало щодо Іспанії, коли там були залишки режиму Франко, щодо Греції. Чим скоріше ми подамо заявку в НАТО, тим більше ми зможемо розраховувати на потужний потенціал цієї організації в справі прискорення руху України шляхом демократії, прогресу, руху в європейську політичну спільноту.

Дуже негативним моментом євроатлантичних устремлінь нашої держави є те, що населення України, як свідчать дані соціологічних опитувань, насторожено ставиться до НАТО та до вступу України у блок. Цьому, на мою думку, є кілька причин. Перша — це домінування російської інформаційної політики в інформаційному просторі України. Російські ЗМІ відіграють домінуючий вплив на формування української суспільної думки. А Росія подає інформацію з погляду своїх національних інтересів. Тому наша суспільна думка не віддзеркалює наші українські національні інтереси, а є репродукцією російських інтересів.

Друга причина полягає в тому, що у нас є досить сильні залишки старих міфів про НАТО. І сьогодні ці міфи тиражуються нашими українськими ЗМІ. НАТО представляється як відвертий агресор. Зокрема, таке зображення НАТО у ЗМІ дуже поширене на Східній Україні. Населення сьогодні взагалі не має реального уявлення про те, що таке НАТО. Але я думаю, що це справа часу. Просто наші ЗМІ мають подавати об’єктивну картину діяльності Альянсу, розповідати про життя країн-членів НАТО, військовослужбовців цих країн, про реальні функції НАТО, про демократичні механізми, які існують в блоці, про те, що вступ країни до цієї організації дає кожному окремому її громадянину.

Є ще один міф: що НАТО — це клуб багатих країн, а Україна бідна, тому її ніхто там не чекає. Але якщо б це було так, то НАТО б уже давно закрило нам двері в своє членство. Однак воно тримає двері відкритими для України і чекає, що вона подасть заявку на вступ.

Андрій ЧЕРКАСОВ, заступник голови Луганської обласної організації НДП, член Політради НДП:

— Вважаю тему вступу України до НАТО невчасною і недоречною. Наша країна не вирішила безліч соціально-економічних проблем, не наблизилася до приведення життєвого рівня своїх громадян, особливо пенсіонерів, у відповідність з європейськими стандартами. Людей це дратує, і вони вважають усі розмови про вступ до Альянсу або інших європейських структур передчасними. І це можна зрозуміти. Адже вступ до НАТО потребуватиме величезних витрат, які Україна сьогодні дозволити собі не може. Необхідно буде привести нашу армію у відповідність зі стандартами НАТО щодо озброєнь, навчання солдатiв, амуніції та інших показників, а це потребує мільярдних вкладень. За рахунок чого? Соціальних програм? Ось німці за свій рахунок переозброїли армію Естонії. Так їх пов’язує історичне минуле, і Естонія — маленька країна з маленькою армією. А хто допоможе Україні? Думаю, ніхто не в змозі взяти на себе подібні витрати.

Я вважаю, для нас пріоритетними залишаються відносини з Росією, і поки Росія не визначилася щодо НАТО, а НАТО — щодо Росії, нам також поспішати нема куди.

Крім того, для вступу до НАТО обов’язковий референдум. Можна з упевненістю прогнозувати, що населення сходу України проголосує «проти», якщо голосування буде демократичним. Населення ж заходу України, найiмовiрнiше, проголосує «за». Було б політичною помилкою проводити референдум, який розколе країну, протипоставити її регіони один одному. Та й НАТО не прийме країну, в якій існує таке протистояння.

Звичайно, у перспективі Україна має увійти до Північноатлантичного блоку, оскільки будь-який союз із Європою, із Заходом для нас є вигідним, але станеться це не сьогодні і не завтра.

Сергій ГАРМАШ, Президент Центру досліджень соціальних перспектив Донбасу (ЦДСПД), кореспондент Радіо «Свобода» в Донецькій області:

— У свідомості більшості НАТО, як і раніше, сприймається в рамках кліше, створених ще радянською пропагандою. Про перспективи вступу України до НАТО говорять так мало і невизначено, що навіть багато людей, якi професійно працюють з інформацією, не знають, наскільки є реальними такі перспективи і головне — наскільки серйозні наміри України в цьому плані. Більшість їх сприймає як політичні декларації, що не мають нічого спільного з реальними планами та можливостями України.

Але навіть якщо заяви України про її натовську перспективу — просто політичні спекуляції, все одно треба привчати людей до європейського типу мислення, який не поділяє світ на ворогів і друзів. Світ великий, і в ньому є місце різним політичним і військовим блокам, які діють відповідно до конкретної політичної ситуації, а не шаблонно. Тобто просвітницька робота потрібна однозначно, але акценти її повинні робитися на вектори, визначені Україною у своєму русі на Захід. Поки що у наших ЗМІ, особливо провінційних, взагалі немає конструктивної позиції з питання інтеграційних процесів України, чи то НАТО, чи то щось інше. Їхні публікації на цю тематику визначаються особистим суб’єктивним ставленням до цього питання журналістів. Чим старший журналіст, тим більше його тягне у минуле. А враховуючи, що середній вік провінційної журналістики западає за 50 (м’яко кажучи), люди читають про НАТО та ЄС прокламації минулого століття.

Євген ЯСЕНОВ, редактор відділу аналітики газети «Салон Дона и Баса» (Донецьк):

— Здебільшого наші люди переконані, що приєднання до НАТО накладає на нас завдання якогось військового плану. Якщо зовсім просто — що ми повинні будемо воювати разом з Америкою. Рівень інформованості населення — «2» за 5-бальною шкалою. З одного боку, про це говорять вельми часто і багато, з іншого — це не та тема, яка цікавить населення у своїй масі. Просвітницька робота потрібна, але не стільки населенню, скільки самому Альянсу — якщо він хоче, щоб його наміри сприймали в Україні адекватно. Вітчизняні ЗМІ роблять досить багато в цьому напрямі, однак особливою різноманітністю підходів не радують. Їх здебільшого вирізняє шаблонність у поданні цієї теми: вони вважають за краще слідувати в руслі вигинів урядової лінії з цього питання, ніж ставити нестандартні запитання, здатні прояснити головне: а що нам дасть членство у НАТО?

Підготували Наталія ТРОФІМОВА, «День», Олена ПРИВЕН, Луганськ, Сергій КУЗІН, Донецьк, Ярослава БУРАЧЕК, Роман ЯКІЛЬ
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ