Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Харківський зашморг

Вісім років тому Верховна Рада ратифікувала угоду, яка стала етапом майбутньої окупації Криму Росією
25 квітня, 2018 - 18:41
«ХАРКІВСЬКІ УГОДИ. ЛЮДИ. ХАРАКТЕРИ. НАСЛІДКИ» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Вісім років тому були підписані так звані Харківські угоди, які передбачали пролонгацію терміну перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі з 2017 до 2042 року з автоматичним продовженням на п’ять років. Угоду підписали тодішній президент РФ Дмитро Мєдвєдєв і новообраний президент України Віктор Янукович. Факт підписання цих угод і ганебне голосування за них у Верховній Раді 27 квітня 2010 року, коли провладні депутати всупереч регламенту, силою (у буквальному сенсі) протиснули свою позицію, стали показовим моментом прогинання української владної верхівки перед Москвою і породили багато суперечок. Особливу роль у цьому процесі, як відомо, зіграв тодішній голова парламенту Володимир Литвин, який «під градом яєць», ховаючись під парасольками охоронців, фактично виконав вказівку Москви.

Чому Янукович, який тільки-но прийшов до влади, поспішав з підписанням Харківських угод? Чи не було це платою за підтримку його як кандидата в президенти з боку Кремля? Нагадаємо, Володимир Путін свого часу зізнавався перед журналістами, що підтримати Януковича «і політично, і медійно» його просив Леонід Кучма ще перед виборами 2004 року. Без сумніву (і це доведуть згодом події 2013 — 2014 років), Віктор Янукович завжди був у фарватері Кремля. Харківські угоди стали ще одним зашморгом на шиї, в який потрапила Україна завдяки тривалій політиці так званої багатовекторності та корумпованості. Зрештою, анексія Криму стала лише завершальним етапом окупаційної гібридної стратегії Кремля.

«ХАРКІВСЬКІ УГОДИ — ЦЕ ОЗНАКА КОРУПЦІЙНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ТОДІШНЬОГО КЕРІВНИЦТВА УКРАЇНИ ВІД КРЕМЛЯ»

Володимир ОГРИЗКО, колишній міністр закордонних справ України:

— Треба починати з того, що насправді жодної складної ситуації навколо Чорноморського флоту не було. Ситуація була суто юридична, і угода про тимчасове розміщення Чорноморського флоту передбачала, що 2017 року вона припиняє свою чинність. З нашого боку, ми все робили для того, щоб так і сталося. Наведу приклад із власного досвіду. Коли ми в 2005 і 2008 роках почали активно працювати над питанням виведення Чорноморського флоту РФ із Криму, то мали інформацію, що десь 2008 року були команди з Москви починати підготовку для перебазування ЧМ РФ на базу в Новоросійську. І там почали її будувати, на що РФ почала надавати відповідні кошти. Отже, жодної складності в юридичному плані не було. Складність полягала в тому, що влада, яка прийшла 2010 року, була пов’язана з РФ дуже серйозними корупційними схемами, тож, як наслідок, Кремль міг легко маніпулювати всім тим, що відбувалося в Україні. Для Москви збереження Чорноморського флоту було питанням принципу. І те, що ми спостерігаємо зараз, є підтвердженням цього. Це був диктат з боку Москви — примусити Україну підписати Харківські угоди. І такий примус є підставою для того, щоб на міжнародному рівні визнати її не чинною.

«У НАС не БУЛо МОЖЛИВОСТей ВИТИСНУТИ ЧФ РФ ІЗ КРИМУ»

Костянтин ГРИЩЕНКО, колишній міністр закордонних справ України:

— Харківські угоди не були чимось новим. Нічого нового насправді укладено не було. У нас були можливості витиснути їх із Криму? Не було. Ні тоді, ні 2017 року, по закінченні терміну відповідних попередніх угод. Була така ж сама ситуація, як і при укладанні першої угоди по Чорноморському флоту. ЧМ РФ стояв у Криму і нічого не платив Україні. І якби ми вчинили інакше, то трапилось би те, що зрештою сталося 2014 року з Кримом. Ситуація ніяк не змінилась, тільки стала ще більш очевидною з жахливими наслідками. Якщо ти маєш справу з державою, яка свідомо йде на порушення міжнародного права і має ядерну зброю, а у тебе самого немає достатніх сил, щоб чинити опір, то треба це усвідомлювати і працювати в межах цих реалій. Зрозуміло, багато чого треба було робити паралельно. Потрібна була сильна армія, потрібно було здійснювати ротацію військових у Криму, щоб вони не були з місцевих. Багато чого треба було робити для оборони держави, але за 20 років ніхто цього не робив.

«ХАРКІВСЬКІ УГОДИ БУЛИ ПЛАТОЮ ВАСАЛА СВОЄМУ ГОСПОДАРЮ»

Віталій КУРИЛО, народний депутат:

— Я добре пам’ятаю той час і переконаний, що Харківські угоди були платою васала своєму господарю. Договір про перебування ЧМ РФ у Криму ще не закінчувався, а отже, президентові, який тільки-но прийшов до влади, необхідності його термінової пролонгації не було. Я думаю, що Москва тут скористалася невпевненістю, залежністю Януковича і натиснула на нього. І те рішення про Харківські угоди буквально протягнули в парламенті. Причому протягнули брутально, з підтасовками голосів, з голосуванням, як тоді казали, «піаністів». Але головними чинниками тут були зобов’язання Януковича перед Кремлем та його потреба в опікуванні з боку Путіна, а Москва відповідно скористалася його слабкістю. Можливо, як би не ці чинники, то Янукович і не пішов би на цей крок так швидко. Москва не могла допустити зволікань з його боку, адже невідомо було, як би він почав себе поводити, коли б відчув свої позиції в майбутньому. Зрештою, Янукович так і не зміг позбутися залежності від Москви. І Харківські угоди були показовим моментом такої залежності.

 

Валентин ТОРБА, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments