Це сувора діалектика – щоб піти далі, треба знати, звідки йти.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, журналіст, професор Києво-Могилянської академії, дослідник голодомору в Україні

«Що нас, українців, може об’єднати?»

«Успіх приходить до тих, хто знаходить гармонію між свободою і безпекою», - філософ
12 лютого, 2019 - 12:32
ФОТО З ФЕЙСБУК СТОРІНКИ THE ASPEN INSTITUTE KYIV
ФОТО З ФЕЙСБУК СТОРІНКИ THE ASPEN INSTITUTE KYIV

Таке питання одним з перших з’явилося в учасників під час проведення візійної зустрічі «2019. Україна та українці», організованої Аспен Інститутом у Києві (в межах програми «Національна ідентичність»). Вона складалася з трьох дискусій, присвячених цінностям, безпеці та науці. На кожній з них обговорювалися поточний стан та перспективи. Усе задля того, аби сформувати або уточнити бачення майбутнього, адже саме ця візія, на думку організаторів, впливає на те, які рішення ми приймаємо кожного дня.

Окрім експертів, до обговорення могли долучитися усі учасники – поставивши питання чи поділившись рефлексією в усній або письмовій формі. І так сталося, що великою мірою наведене вище питання стало важливим у всіх трьох дискусіях.

«У НАС НЕ ІСНУВАЛО ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ НА ІНТЕГРАЦІЮ РЕГІОНІВ»

«Ідеальна нація, на мою думку, – це та, де збігається п’ять просторів: геополітичний (кордони), легальний (закони, які чинні в цих кордонах), фінансовий (валюта, яка діє у цих кордонах) і культурний та інформаційний, які остаточно об’єднують людей і показують, що вони всі належать до однієї спільноти... – стверджує письменник, кіносценарист, президент Українського ПЕН Андрій Курков. – У нас цього не було, бо в нас не існувало внутрішньої політики на інтеграцію регіонів. І проблема в тому, що фінансовий, геополітичний і легальний простори були набагато більші, ніж культурний та інформаційний. Таким чином, у нас не вся спільнота відчувала себе однаково українцями».

Створення спільного культурного й інформаційного простору – це, власне, те, над чим ми нині працюємо, бо усвідомлюємо національну єдність як цінність. Утім, не потрібно забувати, як наголошує український філософ, спеціаліст з феноменології, професор, публіцист Вахтанґ Кебуладзе, про те, що цінності – це завжди дихотомія: конкуренція – солідарність, свобода – безпека. Наприклад, східна модель пропонує нам пожертвувати свободою заради безпеки, а Захід стверджує, що буде свобода – буде й безпека. Однак зрозуміло, що пожертвувавши свободою – втратимо й безпеку, а межі особистої свободи завершуються тоді, коли починається безпека іншого. Тому успіх, вважає Вахтанґ Кебуладзе, приходить до тих, хто знаходить гармонію між цими двома компонентами.

МІЖ ЄДНІСТЮ І РІЗНОМАЇТТЯМ: ШУКАЄМО СВОЇ РЕЦЕПТИ

Тож для досягнення єдності потрібно знайти золоту середину між єдністю та іншим компонентом дихотомії – розмаїттям. І здається, саме розмаїття для нас нині є провідним. Різна історія, релігія, мова, етнічність, ідентичність, ментальність – це звучить у багатьох суспільних дискусіях. І питання «що нас, українців, може об’єднати?» якраз і містить імпліцитно інформацію про те, що нас мало що об’єднує.

Це наша точка А, з якої ми прагнемо рухатися у напрямі до точки Б – єдності (щоб знайти цю «золоту середину»). Для цього потрібно, як наголошує Вахтанґ Кебуладзе, не просто толерувати іншого або інше, а поважати чуже як чуже. Оскільки, як показує історія, є дві негативні стратегії: знищити чуже (нацизм) або розчинити чуже (сталінізм). І задля сприйняття іншого, чужого потрібно, на думку філософа, шукати свої рецепти.

ДІАЛОГ З НАУКОВЦЯМИ

Причому це стосується не тільки глобальних, стратегічних питань, як наприклад, відмінність між колективною і індивідуальною ментальністю (про що згадує Андрій Курков), а й значно ближчих, утім, не менш важливих – наприклад, ставлення до науковців. Адже як розповіли Юлія Безвершенко, заступник голови Ради молодих вчених НАН України, та Антон Сененко, старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України, суспільство висуває до науковців певні вимоги, не зовсім усвідомлюючи, як насправді влаштована наукова діяльність.

Наприклад, для отримання гранту потрібно сказати, що вдасться відкрити власним дослідженням. Однак відкриття, як зауважують вони, це не те, що можна запланувати чи передбачити. Більше того, від науковців очікують відкриттів, але це складно здійснювати в умовах постійного браку фінансування. Та й ті відкриття, які здійснюються, нерідко лишаються непоміченими, адже науковців, м’яко кажучи, не дуже охоче запрошують на телебачення або в інші ЗМІ. Тож трапляється розрив у комунікації науковці-держава-бізнес-суспільство. Утім, зміни все-таки відбуваються – засновано Національну раду України з питань розвитку науки і технологій, де починають здійснювати ці перші кроки для налагодження діалогу науковців з державою, хоч і там не все так просто.

Як вважає Юлія Безвершенко, спершу потрібно підтримати те, що маємо, що вже працює, створити умови для виживання і розвитку. Оскільки якщо наукова традиція розірветься (старше покоління не буде цим займатися, а все молоде виїде), то починати з нуля буде набагато складніше. Необхідно, щоб люди зі спільними цінностями «збиралися і посилювали одне одного». А для цього потрібно, щоб вони, як мінімум, знали про одне одного. Зокрема, дослідниця розповіла, що нині немає точних даних, скільки в Україні науковців, де саме твориться наука – в НАН України чи при університетах – та багато інших питань. Тож знову ключовим стає потреба діалогу, який має бути віднайдено.

АТОМІЗМ УКРАЇНЦІВ ПЕРЕДУСІМ СТАНЕ ВИГРАШНОЮ КАРТОЮ ДЛЯ РОСІЇ

І віднайдено максимально швидко. Як показала дискусія, присвячена безпеці, зміни нині відбуваються блискавично. Український науковець та дипломат Сергій Корсунський наголосив на тому, що розвиток іде не лінійно. Ми зараз отримали шанс, як Польща у 90-х роках, і маємо його використати для руху вперед. А для цього потрібна єдність. Водночас вона потрібна й для захисту від російської агресії. Під час дискусії пролунала така думка, що росіяни хочуть бути миротворцями в анархічній країні, вони мріють, щоб в Україні у кожному повіті була своя банда. Атомізм українців передусім стане виграшною картою для Росії. А протидією цьому є почуття солідарності. Те, яке, на думку Вахтанґа Кебуладзе, найбільше проявилося на Майдані, коли ми побачили солідарність незнайомих одне одному людей.

Тож єдність, солідарність – ось, здається, ті цінності, на яких потрібно зосередитися українцям. Проте як саме це здійснити? Як пояснив Вахтанґ Кебуладзе, існує два підходи до цінностей. Перший – це те, що вони дані нам ззовні, а отже відсилає нас до минулого – і тоді нерідко починається багато дискусій. Є інший підхід, конструктивістський, за яким ми самі творимо власні цінності. «Конструктивістська парадигма цінностей передбачає орієнтацію не на минуле, а на майбутнє. Ідеться про те, які оповідки про нас самих і про власні цінності ми сьогодні розповідаємо насамперед собі і як ми проектуємо наше майбутнє», – аналізує Вахтанґ Кебуладзе.

Марія ЧАДЮК, «День»
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments