Уряд – якісна альтернатива. Версія «Дня»

Звичайно, нас, як і вас, напевно, втомив нескінченно-безглуздий політичний «серіал» щодо нової коаліції і уряду. Хочеться його завершення. Але є ще один момент: набридло, коли українцям навіюють штучні комплекси. Ніби у нас немає своїх профі і ми змушені по світах шукати міністрів-іноземців, принижуючи інститут громадянства або взагалі пишучи під них закони... Так от, без зайвого пафосу можемо сказати, що «свій» склад уряду ми уклали за годину. Причому з кількох кандидатів на одну посаду.

Ми хочемо розширити горизонти пошуку. Адже зараз чомусь не згадують, що йдеться про постмайданну ситуацію. Чому не постає запитання – що повинен вирішити цей уряд? Які завдання перед ним стоять? У людей виникає запитання: ми вийшли на Майдан, поклали там більше сотні життів і опинилися ще далі від Європи, ніж за часів Януковича, від своїх цілей. Чому?

«Не для того ми втікали з «табору», щоб потрапити в «малину» (Лариса Івшина – 1995 рік). Психологія «малини» і «малинників» росте і розвивається. І цей процес розгортається поряд із державою, яка зараз проголосила своїм головним гаслом – «остаточне вирішення українського питання». Причому воно «вирішується» в манері спеціальних операцій по всіх фронтах… Маючи такий серйозний виклик, чи можемо ми дозволити нашим політикам, які, м’яко кажучи, не відповідають сьогоднішнім завданням, просто бавитися – хто ще не посидів у кріслі прем’єр-міністра? До речі, за ці три дні Володимир Гройсман додав позитиву до свого образу, тричі сказавши «ні» своєму близькому союзнику.

У цій складній ситуації зовнішніх і внутрішніх загроз принцип, який ми рекомендуємо, – «національна збірна». Так, вона залишається ще завданням на виріст. Жодних ілюзій щодо цього в нас немає.

Але ми повинні показати і суспільству, яке часто буває наївним та нерозбірливим, що треба дивитися у глибину проблеми, бачити причину її формування. І розуміти, що тільки професійні люди, які, на щастя, збереглися у країні, здатні вирішувати суперскладні проблеми. Ніякі «шариковщина», «нью-більшовизм», «комісари в модних кепках і з гаджетами» нічого цього вирішити не можуть. Той, хто їх підтримує, бере на себе частину відповідальності. Так само, як відповідальні ті, хто в 1999-му голосував за Кучму і які, власне, тепер «пожали» не тільки війну, а й цю абсолютну політичну руїну. Тому що зараз при владі його політичні спадкоємці. Тому відповідальність суспільства і журналістів дуже велика.

Запропонована конструкція уряду компромісна, але унаочнює бачення багатьох людей. Умовний «сенат «Дня» з провідних експертів надав нам свої пропозиції та бачення. На обговорення у «нижню палату» ми винесемо наш проект уряду вже в п’ятничному номері «Дня». Звичайно, там будуть коментарі експертів з обґрунтуванням позиції.

Ми не претендуємо на істину в останній інстанції. І широка суспільна дискусія щодо нового уряду буде не зайвою, на нашу думку. Головне, щоб в її основі були чіткі критерії, які ми запропонували: професійність, вчинки, свіжі рішення…

Головна мета – вийти за межі внутрішніх «договорняків» і показати, що у нас є кандидатури на два, і на три склади уряду. І люди, яких ми висуваємо на вищі державні посади, також мають розуміти, що їх бачить суспільство і «тримати планку». Це – публічна демонстрація, що в Україні дуже багато талановитих людей. «Національна збірна» – уряд професійних і патріотичних людей , у яких є «кредитна історія» і за якими стоять вчинки.

Прем’єр-міністр… В ідеалі було б добре, щоб це була людина-«бульдозер». Щоб можна було з ним все знести, переорати і засіяти по-новому…

Ми розуміємо, якого масштабу мислення повинен бути наш кандидат у прем’єри, щоб осягнути все це поле деструкції і мародерства, вибрати здорові сегменти, сказати, де є точки росту, і почати роботу. У нас є такий кандидат. Ми говорили про нього майже двадцять років. Але… Повернемося до наших реалій.

Ми назвемо іншого кандидата, який дуже точно діагностував проблему в інтерв’ю нашій газеті: «контрреволюція в Україні почалася в 1994 році». Це - Володимир Лановий.

Суспільний інтерес може бути прикутий до людини, яка починала в ті ж самі часи, як Бальцерович. Але, можливо, саме інертність суспільства не дала йому стати тим Бальцеровичем – тому що голосували то за соціалістів, то за комуністів... І тоді не підтримали жодний уряд, який міг би бути чітким і грамотним у проведенні саме української реформи. Наші обставини вимагають точного знання українського анамнезу. Тому прем’єр-міністр – Володимир ЛАНОВИЙ (міністр економіки України (1992), голова Фонду державного майна (1997-1998), народний депутат 2-го, 5-го та 6-го скликань Верховної Ради).

В уряді має бути перший віце-прем’єр-міністр з окупованих територій. І його має очолити людина, яка першою озвучила потребу такого органу в країні, що потерпає від агресії, – це Андрій СЕНЧЕНКО.  На жаль, Арсеній Яценюк тоді сказав: у моєму уряді такого міністерства не буде. Два роки втрачено. До слова, створена Андрієм Сенченком організація «Сила права» фактично перебрала на себе функцію держави і своїми силами займається правовою допомогою громадянам, які постраждали від російської збройної агресії. А в державі таких — декілька мільйонів. І вже минулого року «Сила права» отримала перші безпрецедентні перемоги — два судових рішення, у яких вперше в історії українські суди визнали факт російської збройної агресії та окупацію частини території країни.

Віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань – надзвичайно принциповий блок! Це саме та посада, завданням якої є показати нове розуміння України свого місця у світі. І Оксана ПАХЛЬОВСЬКА – відомий учений, професор Римського університету «Ла Сапієнца» - це саме та людина, якій під силу це завдання. Її робота Ave, Europa! певного роду канон, орієнтир. Автор в своїх публікаціях чітко визначила больові точки в суспільній матерії колонізованого народу: ескапізм, надчутливість і відкритість до чужорідного маскульту, «втома» від власної історії, від самих себе, від численних табу. Із втоми від табу, які раптом скасовуються, можуть постати найнепривабливіші моделі цинізму й вседозволеності; ця втома розвиває цинічний розум і моду на стьоб. «Вступаючи в ХХІ століття, Україна фактично змушена розв’язувати проблеми, що Європа вирішувала для себе ще в ХІХ столітті... Система постійного пресингу і табуювання спричинила відсторонення суспільства від власної культури, «втому» суспільства від постійної напруженості, що оточує ці проблеми, — як результат — «ескапізм», спроба вивільнення від тиску цих проблем шляхом адаптації до будь-яких місцевих чи імпортованих «полегшених» моделей», — ці рядки з доповіді, виголошеної Оксаною Пахльовською на І конгресі Міжнародної асоціації україністів у Києві у вже нібито далекому й зовсім іншому за своєю геополітичною реальністю 1990 році, зберегли свою актуальність і понині.

Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» Ірина КЛЮЧКОВСЬКА з огляду на те, що українці повинні формувати гуманітарну політику не лише для себе, а й для всіх українців світу, теж є гарним претендентом на цю посаду.  Гідним «конкурентом» цим двом професіоналам є проректор Острозької Академії Петро КРАЛЮК. Він - автор багатьох книжок, який має філософське бачення українських проблем, вільно оперує історичним інструментарієм у підходах до проблем сучасної ідентифікації України у світі та Європі.

Міністр фінансів – Ігор МІТЮКОВ (економіст-фінансист. 1995-1997 – спеціальний представник уряду України при ЄС. Протягом 1997-2001 рр. – міністр фінансів України. Згодом посол України у Великій Британії), Олександр САВЧЕНКО (економіст, фінансист, банкір, виконавчий директор Європейського банку реконструкції і розвитку), спеціальна посада заступника міністра фінансів по зв’язках з міжнародним валютним фондом – Наталія ЯРЕСЬКО.

Міністр енергетики та вугільної промисловості – Сергій ЄРМІЛОВ (політик, міністр палива та енергетики України (2000-2001, 2002-2004), Михайло ГОНЧАР (експерт з питань енергетики та національної оборони, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»), Андрій КОБОЛЄВ (голова правління НАК «Нафтогаз України» (з 2014).

Міністр освіти і науки – Ігор ПАСІЧНИК (ректор Національного університету «Острозька академія» (з 1996), Лілія ГРИНЕВИЧ (експерт з питань освіти, голова Комітету ВР з питань освіти та науки), Юрій БОБАЛО (вчений у галузі радіотехніки, ректор Національного університету «Львівська політехніка» (з 2007 року), Ігор КОЦАН (президент Біофізичного товариства України, ректор Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки (з 2005 року), Михайло ЗГУРОВСЬКИЙ (академік НАН України, ректор Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» (з 1992 року).

Міністр культури – Наталя ЗАБОЛОТНА, котра сучасними інструментами може утверджувати українську культуру і в Україні, і у світі (гендиректор «Мистецького арсеналу», (з 2010 року), керівник численних культурних проектів (ArtUkraine, першого міжнародного «Книжкового Арсеналу»), Євген НИЩУК (актор театру та кіно, народний артист України, міністр культури (2014), «голос Майдану»), уже перевірений професійним середовищем.

Міністр внутрішніх справ – В’ячеслав АБРОСЬКІН (генерал-майор, начальник Головного управління Національної поліції у Донецькій області). Працював заступником начальника УВС Севастополя, виїхав з Криму після окупації російськими військами. Роботу головного міліціонера Донецької області відзначили — 19 грудня 2014 року В’ячеслав Аброськін отримав звання генерал-майора. Щодня звітує про роботу через соціальну мережу Facebook, там же до нього звертаються громадяни. Кожен, хто у такі складні часи показує мужність, людяність і професійність на найбільш небезпечних ділянках, заслуговує на визнання і розуміння, що його зусилля бачить суспільство.

Міністр економічного розвитку і торгівлі – Тимофій МИЛОВАНОВ (пропозиція від «сенату» - Вікторії Подгорної, з якою згодна газета «День»), Віктор ГАЛАСЮК (економіст і політик, почесний президент Асоціації «Інноваційний розвиток України» (UAID), голова Комітету ВР України з питань промислової політики та підприємництва), Андрій НОВАК (економіст і політолог,  Голова Комітету економістів України (з 2010 року), автор книги «Як підняти українську економіку»).

Міністр з євроінтеграції - Ірина ГЕРАЩЕНКО (уповноважений Президента з мирного врегулювання конфлікту в Донецькій і Луганській областях, народний депутат VIII скликання (БПП), Сергій ПИРОЖКОВ (доктор економічних наук), академік, член Президії НАН України, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Республіці Молдова).

Міністр аграрної політики та продовольства – Володимир ЛАПА (керівник Державної служби України з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів (з 2016).

Міністр екології – Микола ТОМЕНКО (політик, голова Комітету ВР з питань екологічної політики (2014-2016). Ініціатор та організатор загальнонаціональних акцій «Сім чудес України», «Сім природних чудес України»), один із перших, хто серйозно підняв питання незаконного видобутку бурштину. Остап ЄДНАК (громадський діяч, активіст Громадського сектора Євромайдану, народний депутат VIII скликання ВР) займається питанням вирубки лісів.

Повинен бути створений спеціальний департамент – екологічна поліція. Керівник – Ігор ЛУЦЕНКО, відомий активіст, громадський діяч руху за збереження історичної забудови міста Києва, економіст за освітою, народний депутат України.

Міністр закордонних справ – Ганна ГОПКО (народний депутат, громадська діячка, журналістка, координатор «Реанімаційного пакету реформ». Голова Комітету ВР у закордонних справах (з 2014 року). Дуже працьовита. Рідко хто робить щомісяця такі ретельні і об’ємні звіти про виконану роботу. Відома принциповою позицією, автор низки мужніх громадянських кроків. Микола КУЛІНИЧ (дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії, Австралії), Костянтин ГРИЩЕНКО (політик і дипломат, міністр закордонних справ (2003-2005, 2010-2012), колишній посол і в Америці, і в Росії).

Міністр інфраструктури - Володимир ОМЕЛЯН (громадський діяч, експерт з питань молодіжної політики, публічних комунікацій) або Володимир МАКЕЄНКО (екс-голова КМДА (з 25 січня 2014 року по 7 березня 2014 року), народний депутат України з першого скликання), який, до речі, свого часу працював диспетчером служби управління повітряним рухом в Українському центрі автоматизованого управління повітряним рухом «Стріла».

Міністр інформаційної політики. Ми виходили з того, що в умовах війни така структура мусить бути. Спочатку нашим головним кандидатом на цю посаду був Дмитро ТИМЧУК (військовий, координатор групи «Інформаційний спротив» – пригадайте сам початок війни, хто організував щоденний моніторинг), але він проти існування міністерства як такого. Зрештою, якби не анексія Криму та конфлікт на сході України, це відомство справді було б непотрібним. Крім Тимчука, маємо ще кілька кандидатів: Сергій ЩЕРБИНА, який створив дуже ефективний проект – онлайн-видання INSIDER. Гліб ГОЛОВЧЕНКО (журналіст, керівник міжнародних проектів посольства США та фонду «Відродження», президент Асоціації молодіжної преси України). За ним – створення регіонального каналу ТАК-TV, що сприяв створенню середовища в Миколаєві, яке під час вирішальних подій показало український характер. Зокрема «виштовхало» таких одіозних персон, як Олег Царьов тощо. А також позиція – він автор першого позову громадянина України проти «Первого канала» РФ за всі роки незалежності нашої держави з вимогою спростування неправдивої інформації.

Попри проблеми українських медіа, ми бачимо чимало гідних претендентів на посаду міністра інформаційної політики. Ще один з них – Наталя ВЛАЩЕНКО (театрознавець і журналістка, авторка медіапроекту «Публічні люди», ведуча програми Hard Talk). Так ми хочемо сконцентрувати увагу суспільства на тих, хто створює оригінальні проекти. Днями в ефірі «Люди. Hard Talk» був віце-президент Національної академії наук України Антон Наумовець. Передача Влащенко – чи не єдине місце у медіапросторі, куди запрошують таких людей. І це доводить, що українці створюють цілком конкурентоздатний продукт.

Відзначаємо також багаторічні зусилля Олександра ТКАЧЕНКА – за його менеджерський талант (журналіст і продюсер, гендиректор «1+1 медіа»). І Сергія ГАРМАША – за розуміння того, як будувати цю саму інформаційну політику у зоні конфлікту. Взагалі, серед урядовців нам не завадить мати більше «затятих донецьких», які продемонстрували виняткову мужність і патріотизм.

Міністр молоді та спорту. Основний кандидат – Валерій СУШКЕВИЧ (політик, президент Національного комітету спорту інвалідів України (з 1996 року). Однозначно, наші параолімпійці круті і як спортсмени, і як люди.

Міністр оборони і голова Служби безпеки України - Степан ПОЛТОРАК (генерал армії України, міністр оборони України (з жовтня 2014 року) і Василь ГРИЦАК (голова Служби безпеки України (з 2 липня 2015 року), керівник Антитерористичного центру при Службі безпеки України (з 7 липня 2014 року). Член РНБО (з 10 липня 2015 року), генерал армії України). Під час війни ми їх не змінюємо. Вирішили не чіпати нинішню верхівку Міноборони, яке і так постійно стикається з новими викликами і зараз нарешті, здається, прийшло до більш-менш впорядкованого стану. Але ми вважаємо, що має бути заповнена спеціальна посада представника України в НАТО. У цій ролі бачимо Ігоря КАБАНЕНКА (адмірал Військово-морських Сил ЗС України, представник Місії України при НАТО ) або Андрія Кузьменка (МЗС).

Міністр регіонального розвитку. Цю посаду може обійняти Олександр ДОМБРОВСЬКИЙ (політик, міський голова Вінниці (2002-2005), Анатолій ТКАЧУК (голова Інституту Громадянського суспільства  (1997-1999), радник Президента України (2005-2008), Олександр СОЛОНТАЙ (експерт Інституту політичної освіти, засновник Фундації регіональних ініціатив, один з лідерів об'єднання «Сила людей»).

Міністр соціальної політики. Зізнаємося, визначитися із кандидатурою на цю посаду було дуже тяжко. Врешті зупинилися на Юрії БОВІ (багаторічному мерові Тростянця Сумської області). Ще один варіант – Елла ЛІБАНОВА, глибокий стратег (економіст, академік НАН України, науковий консультант Президента України (2000-2005), член Міжнародного союзу демографів).

Міністр юстиції - Володимир ВАСИЛЕНКО (юрист-міжнародник, Надзвичайний і Повноважний Посол України, автор Декларації про державний суверенітет України (1990), Віктор МУСІЯКА (політик, один з авторів тексту Конституції України, Голова наглядової ради Центру розвитку українського законодавства (з 1999 року), Сергій ГОЛОВАТИЙ (юрист і політик, президент Української правничої фундації (з 1992 року), народний депутат 1-6 скликань ВР України).

Міністр Кабінету міністрів. Вкрай важлива посада. Потрібна людина, яка добре знає кухню Кабміну. Наприклад, Віра НАНІВСЬКА, яка готувала до служби багатьох державних діячів (експерт з питань державного управління та реформування політичних інституцій, почесний Президент Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД). Серед кандидатів і Вікторія ПОДГОРНА, прекрасний організатор (політолог, директор Міжнародного центру стратегічної політики). З нею – будьте певні – інновації нарешті проникли б у бюрократичну урядову машину.

Генеральна прокуратура. Віктор ШИШКІН (кандидат юридичних наук (з 1987 року), доцент, народний депутат України 1-го, 2-го та 3-го скликань, суддя Конституційного Суду України від Президента України (з 4 серпня 2006 року до 21 липня 2015 року) і Віталій КАСЬКО (юрист, заступник Генерального прокурора України у 2014—2016 рр. (державний радник юстиції 3-го класу), адвокат). А ще… Олександр ЄЛЬЯШКЕВИЧ (політик, народний депутат України 2-го та 3-го скликань). 

Міністр охорони здоров’я – Людмила БЕЗПАЛЬКО (фармацевт, багаторічний генеральний директор Борщагівського хімфармзаводу). Жінка, яка врятувала фармацевтичну галузь у перші роки незалежності від розгрому. «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод», крім усього іншого, робить багато нових ліків. Крім глибокого знання, вона забезпечує дуже хороший соціальний пакет своїм співробітникам на підприємстві. Коли чимало наших підприємців усі надприбутки виводять за кордон. Люди, які могли б бути профі, і реально гуманними, дуже потрібні у Міністерстві охорони здоров’я. Також – Катерина АМОСОВА (член-кореспондент Національної академії медичних наук України, доктор медичних наук, професор, ректор НМУ імені О. Богомольця), Василь ЛАЗОРИШИНЕЦЬ (директор Інституту ім. Амосова, український лікар, вчений в галузі кардіохірургії).

До речі, якби дійшло до діла, то багатьох із цих людей довелося б добре попросити, щоб вони прийшли.

Звичайно, ми свідомі, що список буде інший, хоча в декількох позиціях він співпадає. Але дуже важливо, щоб міністри працювали дуже ефективно, знаючи, що в них за спиною є ще велика «лава запасних». А суспільство могло порівнювати. А кандидати – готуватися. А суспільство – стежити. А журналісти – вдумливо писати, справедливо критикуючи і заохочуючи.

З повагою, ваша стратегічна сімка «День»

До нашої служби вивчення громадської думки просимо звертатися за e-mail: [email protected], [email protected], [email protected]