«Бібліотека-мученик»

Якщо я писав, що тернопільський «Дім книги» — це духовно-інформаційний Едем (див. «День» № 120 від 10 липня 2015 року), то було б великим гріхом, якби я не сказав: про бібліотеку-мученика, яка недобудована і десятиліттями чекає, коли стане обласним науково-інформаційним храмом.

І тим більше — це неприємно, оскільки місто в цілому приймає вигляд архітектурно пристойного.

Бібліотека-мученик стоїть у центрі і зі смутком дивиться, як виростають довкіл неї нові будівлі,- а вона затиснута лабетами: «добудує хтось інший».

А нині в «залах» діючої обласної бібліотеки, у якій нема навіть нормального коридору, тісняться на старих полицях книжки, створюючи, через відсутність належного простору, «певну» повітряну ауру.

І ця бібліотека — теж просить зовнішнього ремонту, оскільки зовнішнє покриття стін місцями осипалось.

І бібліотеці в такому стані прикро бути поруч з Національним драматичним театром та обласною державною телерадіокомпанією.

Та є ще — будівля «старої пошти» — що теж в центрі міста, яка потребує фасадного переоформлення і яка, на мою думку, потребує добудови третього поверху, бо загальний ансамбль центру цього вимагає.

І взагалі Тернопіль, маючи таке ставкове кришталеве плесо, котре він огортає, може воістину стати одним із основних туристичних місць країни, адже область багата на історично-архітектурні пам’ятки, і з них назву хоча б: Кременецько-Почаївський заповідник, Збаразький замок фламандського архітектора Ван Пеєна, Вишнівецький палац легендарних князів, Бучацька знаменита ратуша із витонченими фігурами Пінзеля, храмовий свято-архітектурний ансамбль «Зарваниця»...

Отож культура, культура храмова — основа Буття, що мусить тримати в руках: книгу, перо, пензель і скульптурний різець.

Тому, оскільки: «Культура — се лиш тоненька яблучна шкірочка над розпеченим хаосом» (Фрідріх Ніцше, афоризми), то до неї треба вельми бережливо ставитись, — бо це аксіома нашої самосвідомості.