Благання «Софіївки»

Я, знана світові як «Софіївка», нині маю офіційну назву: «Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України». Не хизуючись, дивую, захоплюю працею та любов’ю творців, котрі створили для світу мене. Адже своєю красою та щедрістю я завдячую людям, які будували, розвивали, утримували і в сьогоденні продовжують цю благородну справу.

Недарма мене називають мистецьким дивом, яке розташоване в самому центрі нашої неньки України. Отож, численна спільнота вболіває за моє майбутнє у спадок прийдешнім поколінням. Зокрема, ідеться про роботи з розробки детальних планів, згідно з якими на моїй історичній території, а також поруч із нею далекоглядними планами передбачено появу нових об’єктів без урахування думки громадськості міста і країни загалом. Так, бажання спорудити штучний об’єкт у пониззі річки Кам’янки (територію площею 10,24 га передано у відання парку відповідно до рішення виконкому м. Умань за №231 від 13.05.1999 р.) — японський сад обґрунтуванню не підлягає...

Крім того, серйозне занепокоєння викликає ідея доцільності облаштування під’їзду до моїх володінь з боку автошляху Київ — Одеса, тобто через територію нинішнього фруктового саду Уманського національного університету садівництва, який межує з житловим масивом Нова Умань, а також облаштування над ділянкою Грибок автостоянки. Сам же спуск до воріт (вул. Садова) мрійники бачать за допомогою фунікулера.

Сьогодні люд гомонить між собою стосовно дійства навколо мене, «Софіївки», зокрема про раціональне використання мільйонів коштів, наданих для втілення у життя планів появи нових об’єктів. Добре було б задуматись про доцільність використання коштів не на спорудження нових об’єктів, таких як японський сад, а спрямувати їх, скажімо, на очистку Верхнього та Нижнього ставів.

На диво, з цього приводу не чути ясної думки депутатів різних рівнів (місцевих, обласних, народних) та фахівців. Позиція мовчання йде на шкоду, якої може завдати недалекоглядне бачення мені, «Софіївці», як парковому шедевру України.

Напевно, тут буде доречним згадати зміст напису, який велів залишити Іван Михайлович Скоропадський (1805—1887 рр.) на своєму надгробку в Тростянецькому парку: «Любезный прохожий! Сад, в котором ты гуляешь, насажен мной, он служил мне утешением в моей жизни: если ты заметишь беспорядок, ведущий к уничтожению его, то ты скажи об этом хозяину сада, ты сделаешь доброе дело».

Отож, обов’язком перед майбутнім поколінням всіх нинішніх правителів має бути об’єктивне й далекоглядне рішення: прибрати станцію заправки автотранспорту, яка нині функціонує навпроти вхідної території парку, з боку вулиці Київської та облаштування на тій ділянці сучасної автостоянки з урахуванням розвитку велотранспорту.

Закликаю очільників держави, ім’я якої — Україна, а також фахівців відповідних рівнів, включаючи академіків та екологів, до усвідомлення того факту, що я, «Софіївка», є пам’яткою садово-паркового мистецтва і не маю морального права приймати у своє лоно новостворені об’єкти, які несумісні з моїм дивотворінням. Адже моє право — бути у списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, на що конче необхідно спрямувати всі зусилля.

Благання «Софіївки» записав її вболівальник, він же екскурсовод Михайло РУДЮК