Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Червона повітряна кулька – як символ

У Кам’янському вже шість років успішно діє бібліотечний клуб інтелектуального кіно
24 березня, 2017 - 13:21

Для створення нового осередку культури в місті Кам’янському (Дніпропетровська область) шість років тому було організовано кіноклуб на базі Центральної міської бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка. У той період директор бібліотеки Тетяна Герасюта ініціювала створення кількох клубів за інтересами — від побутового до творчого напрямів, і всі вони прижилися й успішно розвиваються завдяки підтримці населення. Кіноклуб від початку очолила бібліотекар юнацького відділу Наталія Бохан, яка є давньою прихильницею кінематографа. У колекції зібраних нею фільмів — шедеври світового кіно і маловідомі оригінальні стрічки від часів славетного Чарлі Чапліна й донині. Незважаючи на те, що зазвичай кіномани дуже ревні у своїх смаках, знайшлося чимало охочих подивитися запропоновані Наталією кінофільми, і практично відразу клуб зарекомендував себе на рівні інтелектуального кіно.

«Зараз згадую з усмішкою, як хвилювалася, готуючись до відкриття кіноклубу, — розповідає Наталія Бохан, — треба було знайти щось особливе для створення святкового настрою в новому колективі. Хоча я і тепер щоразу хвилююся, тому що кожна наша зустріч — маленьке свято в одноманітності буднів. І такий фільм, яскравий, емоційний, знайшовся серед моїх улюблених. Саме з нього й почалося існування  клубу. При перегляді його найбільше вразив усіх несподіваний сюжет із незвичайним символом, який згодом став візиткою нашого клубу. Це короткометражний фільм «Червона куля», відзначений кількома вищими нагородами Каннського та Венеціанського фестивалів. Він був знятий 1956 року французьким режисером Альбером Ламорісом, який запросив на головну, і єдину у фільмі, роль свого маленького сина, доручивши йому подружитися з повітряною кулькою. Це виявилося можливим, тому що дитинству властиві щирість і віра у здійснення мрій. Дуже гарні зйомки паризьких вулиць, якими мандрує хлопчик у супроводі кульки, тонко передані його відчуття та реакція оточення на незвичайну ситуацію... Мені приємно, що цей фільм якось відразу нас об’єднав, і практично всі, хто прийшов на відкриття кіноклубу, залишилися в його активі».

За шість років клуб інтелектуального кіно міста Кам’янського подивився 50 (!) фільмів, які відбиралися за принципом пізнання кінематографа у різні періоди його розвитку, з відкриттям нових імен і поверненням у минуле. Більшість із них — психологічні драми, різні за сюжетами та подачею матеріалу, але найчастіше об’єднані темою одинокості в тенетах долі. Ще за радянських часів у кінотеатрах демонструвався фільм шведського режисера Інгмара Бергмана «Осіння соната» — фільм, важкий за своєю емоційною насиченістю, який залишає глядача сам-на-сам з кожним представником зруйнованого сімейства. Або прекрасна і на перший погляд лірична комедія Еміра Кустуріци «Арізонська мрія», в якій, до речі, також є повітряна червона кулька, яка виникає в спогадах про дитинство. Безвихідь ситуації робить невинних причетними до злочину. А все тому, що в сенсі життя насправді ніякого сенсу немає. Подібну приреченість середнього покоління розглядає у своїй кіноверсії французької новели «Стрілочник» і нідерландський режисер та сценарист Йос Стеллінг, який вважається сучасним класиком «північного» кінематографа. Для нього кіно — мистецтво, яке сприймається на рівні жестів, міміки, емоцій. Із цього приводу режисер дає пояснення: «Люди існують самі по собі, й розуміння одного одним створює простір між ними. Діалоги цю відстань знищують. Я все виражаю за допомогою камери, а не діалогів — тоді й утворюється інтонаційна мова». Саме на цьому рівні спілкуються герої фільму «Стрілочник», у якому серед багатьох ознак безвиході криється головна — стара гілка залізничної дороги, приречена порости травою... 

Згадані вище фільми, що демонструвалися на кіноклубі, знято у 80 — 90-ті роки. Нове тисячоліття диктує свої теми, й, мабуть, по-іншому ми вже сприймаємо їхню інтерпретацію. Останнім часом  учасники клубу подивилися декілька анімаційних стрічок. Саме 50-ю була анімація 2016 року «Червона черепаха» режисера Майка Дадока де Уіта, який до теми кохання ставиться досить оптимістично. І знову червоний колір з’являється на екрані, додаючи яскравого в непросте буденне життя. А тим часом повітряна червона кулька  мандрує світом кіномистецтва, щоб вкотре повернутися з новинами про цікаві фільми в місто Кам’янське, де на неї чекають у клубі інтелектуального кіно на початку нового творчого сезону.

Марія СЛОБОДЯНИК, Кам’янське
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ