Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Дві Білорусі

Підтримуючи друзів, ми зміцнювали б справжню
16 лютого, 2018 - 12:50

Кожен народ має свої уявлення про добросусідство. Скажімо, норвежці до століття проголошення незалежності Фінляндії навіть вирішили шматочок своєї території подарувати фінам. Щоб таким чином на кілька десятків метрів «підняти» сусідню країну над рівнем моря. Йдеться про гору Халті. Символічний жест доброї волі, але його і фіни оцінили, і решта народів континенту. Мовляв, Норвегія — не Росія, якій вічно територій не вистачає. Про цей факт варто і українцям знати. Особливо на тлі війни з Росією та погіршення стосунків з Польщею, Угорщиною, Румунією... Залишається ще Білорусь на півночі. І мови у нас близькі, і культури споріднені, і в історії багато спільного. Але й там уже успішно працює пропагандистська машина «старшого брата». Нещодавно наткнувся в соцмережах на дискусію українця з проросійським білорусом. Закінчилася вона недипломатичною реплікою північного сусіда:

«Слышь, ты! Мне не нужно разрешение на открытие огня по нарушителям границы. Или в случае прямой угрозы моей Родине. Или моему посту — это прописано в уставе! Я белорус, Российская Федереция — это моя Родина! И СССР — моя Родина! А вы  Бендеру героем  считаете... Но мы, белорусы, никогда не забудем Хатынь. И не простим Дом профсоюзов в Одессе! Мы все помним и за все спросим!»

Ось такі, ідеологічно «правильні», білоруси сусідують з нами. Яким і до Одеси є діло, і про Хатинь вони знають лише з російсько-імперських підручників. А ще в Білорусі російські спецслужби громадян наших затримують. І з огляду на це дехто з українських політиків радить розірвати з нею дипломатичні відносини. Але чи буде це правильним кроком? Адже є інша Білорусь, яка бажає нам добра:

«Край святы паўстае

на руінах,

Каб задыхаць на поўныя

грудзі...

Беражы сябе, Украіна,

Бо другой Украіны

не будзе...»

Ці рядки належать Сергію Законнікову. А чи багато ми про нього знаємо? На жаль, українці завжди мало цікавилися людьми, які могли б творити проєвропейську і проукраїнську Білорусь. Як свого часу мало знали про героїв Донбасу і Криму, на яких до пори до часу там трималася Україна. Розплатилися за свою політичну короткозорість тисячами життів і втратою територій. То, може, зробимо належні висновки?

***

Всесвітньо відомий письменник Василь Биков ще в 1990 році (невдовзі після проголошення білоруської мови державною і заснування «Товариства білоруської мови») застерігав земляків від надмірної ейфорії з цього приводу. «Не слід заспокоюватися, — писав він у «Літературній газеті» 27 липня 1990 року, — по суті ще нічого не досягнуто. Необхідно зрозуміти, що державний акт надання білоруській мові статусу державної — не більше, ніж черговий бюрократичний маневр, національний обман». А далі наголошував, що для того, аби білоруська мова стала по-справжньому народною, потрібна «заміна антинаціонального сервілістського ладу на суверенно-демократичний, що нам поки що і не світить...»

То чи могло там вирости краще покоління? Таке й виросло: немонолітне, різновекторне, значною мірою проросійське. Добре вже те, що й за таких умов десятки й десятки білорусів воюють в АТО. Часом і життя віддають за нашу свободу. Україна — не США і не Росія, змінувати режими у сусідніх країнах не може, але могла б якось означити свою позицію у ставленні до тієї Білорусі, яка Росією бути не прагне. Подумайте: у нас навіть на визволених територіях Донбасу в більшості населених пунктів понад 80% російськомовних вивісок. І на це ніхто не дивиться як на українську національну ганьбу чи на гуманітарну катастрофу. То чому при такій нашій безмежній толерантності там не може бути хоча б 5% вивісок білоруською? Хіба білоруси не працювали на шахтах Донбасу? Після українців і росіян вони були на третьому місці. Але ми чомусь, за звичкою, трактуємо білорусів, як проросійську націю, якій і мова своя не потрібна. Потрібна угорцям, румунам, росіянам, грекам, кримським татарам, полякам — кому завгодно, лише не білорусам!

***

Ми б не понесли великих збитків, якби, відправляючи свою харчову продукцію на продаж до Білорусі та маркуючи її, не ігнорували білоруської мови. Не розорилася б Україна, якби на прикордонні відкрила кілька кафе з білоруськими назвами. Або встановила білборди, де використовувється (чи поєднується з українською) білоруська мова. Можна б і мову викладати десь на прикордонні, скажімо, в Чернігові. Бодай факультативно. Нагадаю, що президенти України й Білорусі ще влітку домовилися про те, що в Брестській і Гомельській областях вивчатиметься українська, а в наших північних областях — білоруська. Під це рішення також можна зробити багато добрих справ.

Сергій ЛАЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments