Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Гірка невідповідність

Чому ті, що посіяли горе в Україні, живуть безжурно, а найбідніші збирають по 5 гривень на військо?
14 листопада, 2014 - 14:07

...23 жовтня в Херсоні відбулася зустріч з тепер уже екс-віце-спікером ВР Русланом Кошулинським. Ми прийшли (ми — це херсонські майданівці) після урочистостей, якщо це слово доречне, щодо відкриття пам’ятного знака на честь загиблих синів Херсонщини, які полягли 2014 року за честь, свободу, самостійність України. Були на відкритті батьки-сироти, що втратили своїх синів, свою надію. Тяжко глянути було на них. Йшов дощ. Змішував батьківські, людські сльози з вологою неба. Можливо, то сльози загиблих дітей, які бачили згорьованих своїх батьків і плакали теж там, на небі. Після молитов, промов, салюту тут же збирали гроші пораненому бійцю на лікування, бо в санаторій його відправили, а там за всі процедури треба платити. А немає чим.

Отак, змокши під дощем, згорьовані, заплакані, ми з парку Слави пішки пішли на зустріч із Кошулинським. Говорив він про державні справи, згадав 24-х уже колишніх депутатів- «туристів», які в російську Думу літали. А я візьми й запитай: «Гроші їм нараховують в ВР України? Отримують вони їх?» На що пан Роман стверджувально відповів: «Так. Нараховують. Одержують». Тут мене прорвало. Кричала, що дурний ми народ, коли «наші» депутати, які посіяли тяжке горе в Україні, не буваючи навіть місяцями в ВР, в державі, отримують заробітну плату, а в цій же державі найбідніші збирають по 5 гривень на військо, збирають покаліченим, збирають харчі, одяг. Чому трудягу звільняють, коли він відсутній на робочому місці понад три години, а депутатам за місяці прогулів платять зарплату? Хіба вони не підпадають під дію КЗпП?

...Продовжую писати, перечитавши газети. Вітаю Миколу Тимченка з нагородою на фотовиставці «Дня». Вражена. Він такий молодий. В першому своєму листі до «Дня» я дякувала за надруковані фотографії і окремо виділила роботи М. Тимченка. Тож приємно, що саме його високо оцінили. Як зараз бачу його фотографію, де хлопчик і священик на Майдані. Назва її «Сповідь». Ще трішки про фотокореспондентів. Днями до рук попав старий номер «Смена №3» за 1991 р. Гортаючи, зустріла фотографію Еріка Буве, це роботи з виставки «Ворлд прес фото-90». Там кілька авторів, але я їх не знаю. Зраділа саме Еріку Буве. Він мені знайомий, дорогий своєю оцінкою учасників Майдану. З його думкою я ознайомилась на сторінках «Дня».

Дякую вам за увагу. Хай для кожного українця, для кожної людини в світі настає наступний День.

Валентина ІГНАТЕНКО, Херсон
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments