Хто переміг?
Результати поєдинку на рингу І. Фаріон і В. Колесніченка у «Великій політиці» Є. Кисельова (телепередача від 28 вересня 2012 року) викликають сумнів. Або помилився рахувальник, або контингент респондентів був відповідно підібраний. І. Фаріон обстоювала статус української мови як єдиної державної, закріплений Конституцією. Її опонент доводив наявність «жесткой украинизации», від якої нібито потерпає російськомовне населення. Але ось факти. Конституційний закон є, але він діє мінімально. Ні в державних установах, ні в побуті ніхто з російськомовних не перейшов на українську. У великих містах російська звучить і в органах влади, і в установах, навіть у ВР та міністерських кабінетах. У школах, звичайно, навчання ведеться українською. Але не встигає пролунати дзвінок з уроку, як одразу вчитель та учні переходять на звичнішу для них іншу мову. А коли в якійсь школі учителька рекомендувала учням спілкуватися українською, то цей факт набув політичної оцінки і був трактований як утиск «громадянського права». Про нього згадував і М. Азаров, виступаючи по телебаченню. Культивувати рідну мову в нас заборонено, як і деякі інші патріотичні цінності, це буде сприйнято як «жесткая украинизация» чи як «национализм».
Соціологічне опитування засвідчило значну кількість прихильників двомовності. Це головним чином денаціоналізоване населення Сходу і Півдня України. Воно фактично й так живе за новоприйнятим законом, бо єдиним «джерелом» української мови для нього є зазвичай вивіски на дверях державних установ. Ні українських газет і журналів, ні книжок воно не бачить — про це подбала влада, а поодинокі українські школи в таких містах батькам доводиться захищати від «оптимізації» в запеклій боротьбі.
На додаток до твердження про мовну дискримінацію російськомовного населення в Україні Колесніченко витягає ідею глобалізації, яка нібито унеможливлює існування тут титульної мови. Мабуть, він не читає газет, а то знав би, що кожна держава має свою титульну державну мову, з якої повинен скласти іспит будь-який іноземець, котрий обирає цю державу для свого проживання. А у Франції вимагається також обізнаність з історією та культурою нової батьківщини. Бо мова — основа національної держави, чи то незалежної, чи то підкореної. Кожна влада дбає про корінну мову свого народу. А наша влада чинить навпаки, даючи свободу дій українофобам, таким як Ківалов і Колесніченко, чий злочинний мовний законопроект благословив своїм підписом сам Президент.
