«Iнакше історія не простить!»

«Я хочу розповісти про наше прекрасне Опішне. У нас в Опішному золоті майстри, гончарі, кравці, у нас на весь світ усі люди. Наше Опішне славилося завжди садками, людьми робочими, талантами...» — ці слова належать опішненській гончарці-малювальниці Явдосі ПОШИВАЙЛО, 110-та річниця від дня народження котрої минула 6 березня цього року.

Народилася майстриня в Опішному Зіньківського повіту Полтавської губернії в багатодітній селянській родині Данила та Ганни Бородавок. Доля з раннього віку приготувала їй тяжкі випробування. У шість років залишилася сиротою. Згодом згадувала: «Я осталась сиротою. Батьків не пам’ятаю: люди забрали, і в людей я росла, і вчилась малювати. Тоді я вивчилася й пішла по кустарях...» З десяти років вчилася малювати в майстерні відомого опішненського скульптора Федота Пругла, в майстернях Сергія Горілея, Омеляна Ковпака та інших заможних гончарів. Її наставницями були талановиті малювальниці Марія Пругло, Марія Кришталь, Варвара Матвієнко (Каленич), Марія Городнича. Про них вона завжди згадувала з теплотою. В 19-річному віці вийшла заміж за спадкового гончара Гаврила Пошивайла (1909—1991) — представника однієї з найдавніших гончарських династій України, відомої з середини XVIII століття. Це був один із найвідоміших творчих тандемів української народної кераміки другої половини ХХ століття.

Більша частина творчого життя майстрині була пов’язана з артіллю (із 1960 року — заводом) «Художній керамік» і заводом «Керамік», продукцію яких починаючи із середини 1930-х років вона прикрашала мальовкою. У мотиви мальовки додавала власні елементи — зображення конвалії. Головною рисою творчості Явдохи Пошивайло є майже повністю заповнене тло виробу й великі мотиви.

Явдоха Пошивайло завжди працювала в парі зі своїм чоловіком. Не забарилося й творче визнання: починаючи з 1948 року гончарні вироби подружжя стали перлами художніх виставок у багатьох країнах. Їхні спільні роботи прикрашають збірки найбільших музеїв світу, передусім українських, та численні приватні колекції.

На початку 1970-х років Явдоха та Гаврило Пошивайли створили перший в Україні приватний музей гончарства. «Оце ж моя хата, оце ж наше багатство, до нас люди ходять, і ми їх приймаємо. Скільки, думаєте, за літо до нас прийде людей, скільки прийде людей, а нам же хороше, що нас не забувають, бо ми любимо глину, свою кераміку любимо, свої горшки любимо...» — говорила Явдоха Пошивайло. Можна впевнено сказати, що Музей зародився з великої любові — любові до світу прекрасного, до свого ремесла, до історії свого народу, рідного краю. Він був завжди відчинений для громадськості, а його експозиція відкритою для дослідників. Той музей пам’ятає багатьох українців і гостей з-за кордону.

ЯВДОХА ПОШИВАЙЛО. МАЛЬОВКА НА ПАПЕРІ. ОПІШНЕ, ПОЛТАВЩИНА. 1993—1994 / ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ-ЗАПОВІДНИКА УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА

Явдоха Пошивайло заповіла продовжувати справу збереження: «Історія вам ніколи не простить, якщо ви не зробите в Опішні музею... Ніколи! Ніколи! Ви сьогодні живете, будуть ще жити ваші діти, будуть ходити в музей. За двадцять років стільки вже людей переходило до нашого домашнього музею! І всім я стараюся розказати... Кожній дитині я хочу подарувати іграшку. І люди приходять до нас щодня... А ви старайтеся, до людей ідіть! І щоб музей в Опішні був. Бо інакше історія не простить!»

Поради й настанови майстрині були почуті: у гончарній столиці країни — Опішному постали Національний музей-заповідник українського гончарства, Державна спеціалізована художня школа-інтернат «Колегіум мистецтв у Опішному», Інститут керамології — відділення Інституту народознавства НАН України. Усе, що було зроблено цією простою, мудрою жінкою, котра не закінчувала інститутів, але розуміла важливість збереження всього прекрасного для нащадків, — залишилося у спадок прийдешнім поколінням.

24 липня 1999 року на основі колекції домашнього музею було відкрито Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів. Він представляє творчу спадщину трьох поколінь гончарської родини, гончарні вироби інших майстрів Опішного наприкінці ХІХ — початку ХХ століття, полтавську традиційну вишивку (рушники, скатертини), ткані кролевецькі рушники, народне малювання (живопис на полотні, фанері, склі) і старовинні ікони. Збережено інтер’єр будинку, дворище, господарські й гончарні будівлі, всі особисті речі майстрів. А родинні світлини розкажуть про життєвий і творчий шлях народних мистців.

Усе життя Явдохи Пошивайло було тісно пов’язане з гончарством. Навіть в останні місяці, тяжко хвора, вона продовжувала малювати на папері. 27 квітня 1994 року, на 85 році, земний шлях майстрині завершився. Але рід невтомних майстрів-гончарів Пошивайлів продовжується. Нині продовжує гончарну справу свого роду онук Юрко Пошивайло. Деякі роботи майстра розмальовує його дружина Світлана Пошивайло.

Творчому доробку Гаврила та Явдохи Пошивайлів присвячено чимало публікацій у науковій і популярній літературі. Про майстрів знято кілька документальних фільмів. Але їхній творчий спадок настільки самобутній та унікальний, що дедалі більше дослідників прагнуть осмислити цей неповторний світ гончарного мистецтва.