Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Iван Жадан — зірка світового оперного мистецтва

Про долю раніше забороненого тенора-соліста
13 лютого, 2014 - 19:49

Якщо запитати любителя оперного мистецтва, які тенори сяяли на сцені московського Большого театру 30-х років минулого століття, відповідь буде очевидною:  росіянин Лемєшев і киянин Козловський. Саме в ці роки зійшла їхня зірка. Був ще один співак, який в майстерності не поступався цим легендарним особистостям радянського оперного мистецтва. А, мабуть, і перевершував! Їх було троє, видатних солістів-тенорів Большого театру в Москві: Іван Козловський, Лемєшев і... українець — Іван Жадан! Двоє з них відомі всім, ім’я ж Івана Жадана було заборонено згадувати, заборонено було слухати записи його голосу...

І КОВАЛЬ, І СПІВАК

Іван Данилович Жадан народився 22 вересня 1902 року в Луганську, в родині робітника патронного заводу. Із 9 років жив у селі Купановка, куди батьки відправили його вчитися на коваля. Уже в дитинстві виявилася любов Івана до співу. Він любив співати в церковному хорі, на весіллях.

У 13 років хлопець працює робітником на заводі у батька.  1920 р. під час військових зборів Іван був заспівувачем загону. Друзі порадили йому вступити до вокального гуртка. Тут ставили уривки з опер. Під час репетицій «Евгения Онегина» (ось це рівень повітового Луганська!), де Іван виконував партію Ленського, хлопець познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою, що виконувала в тій же виставі роль Ольги Ларіної.

1923 року обдарування Жадана помітили, і Луганська профспілка направляє його на навчання до Москви. У столиці Іван вступає до Музичного технікуму при консерваторії. 1926 року Івана стали запрошувати на радіо. 1927-ого він вступає до Оперної студії Большого театру, яку очолював К.С.Станіславський, що зумів оцінити талант співака і його «бездоганну дикцію». Жадан бере участь у конкурсі тенорів у Большому театрі, і лише його з 40 претендентів прийняли в театр.

ПІК КАР’ЄРИ — 37-й...

Кар’єра Івана розвивається успішно. Поряд з виступами в театрі артист активно їздить країною, виступаючи перед трудящими. Загалом, веде типове життя радянського діяча мистецтв, ясне і безхмарне, ідеологічно витримане.

У театрі в Жадана багато нових ролей. Він був неодмінним учасником урядових концертів. Великими накладами виходили платівки з його записами.

До артиста приходить слава. Він один з провідних солістів Большого театру. Неодноразово виступає в Кремлі. Сам Сталін прихильно ставився до нього, просив виконати той або інший твір. Незважаючи на все це, Жадан був простим у поводженні, любив і пам’ятав земляків, запрошував їх на свої виступи.

Пік кар’єри співака припав на 1937 рік. У Пушкінські дні його запрошують на гастролі до Риги. Після виконання співаком партії Ленського зал влаштував йому невщухаючу овацію. Гастролі проходили з таким фурором, що Жадана стали просити продовжити їх і виступити також в «Фаусті» й «Ріголетто». Оскільки костюмів для цих ролей не було, радянський посол в Латвії відправив до Москви спеціально літак (дивний випадок для тих років), й їх було доставлено до Риги.

Це був 1937 рік! Після цього виступу над артистом почали згущуватися хмари. Було скасовано намічені гастролі співака до Литви й Естонії. Його перестали запрошувати до Кремля. На додаток до всього довелося зробити операцію і видалити гланди. Після річного мовчання Жадан знов блискуче виступає з партією Ленського. Проте кар’єра його вже не так успішна.

НА ЗАХІД. З НІМЦЯМИ

Коли почалася війна, старшого сина забирають в армію, а родина Жаданів переїжджає на дачу до підмосковного дачного селища Великого театру Маніхино. Під час одного із стрімких наступів німців шлях до Москви було відрізано. А незабаром і самі окупанти з’явилися в селі. Іван Данилович згадував, як це сталося: «Маніхино захопили німці. Нас, солістів Большого театру, тоді там було багато. Так от, до мого будинку, де разом зі мною тоді були концертмейстер, що знала добре німецьку мову, баритон Волков і ще кілька артистів, увійшов офіцер. «Хто такі?» — суворо запитав він. «Артисти», — пробелькотіла перелякана на смерть піаністка. Офіцер на хвилину задумався, потім його обличчя проясніло. «А Вагнера можете виконати?» Волков ствердно кивнув головою і заспівав арію з «Нюрнберзьких мейстерзінгерів».

...Коли радянські війська перейшли в контрнаступ під Москвою, Жадан з дружиною,  молодшим сином і разом з групою артистів вирішив піти з відступаючими німцями. Що ж підштовхнуло Івана Жадана до фатального кроку?! Іван Данилович не був наївною людиною. Він знав, що перебування на окупованій території означає одне — табір! І це в кращому разі.

Ім’я артиста зникло з театральних афіш, з рецензій на вистави і концерти. Були вилучені з продажу платівки із записами його виступів. Ім’я його було заборонено згадувати у пресі. Старшого сина Жадана демобілізували з армії і заслали. Спочатку до Казахстану, а потім до Сибіру. Його 68-річну тещу, що не наважилася відправитися з ними, заслали до Красноярського краю.

ЕМІГРАЦІЯ: ГОЛОВНЕ — НЕ ГОЛОС

Почалося нове життя в еміграції. Поневіряння, голод і холод, підозри в шпигунстві, що ледве не призвели до розстрілу. Рятувало лише вміння співати — німці любили класичну музику.

Після закінчення Другої світової війни Жадани насилу уникнули видачі радянській владі, ховалися в монастирі в американському окупаційному секторі, де співак з родиною опинився під час німецької капітуляції. Жадан з дружиною змушений був жити порізно, змінювати прізвища, оскільки за неповерненцями полювали радянські спецслужби.

1948 року вони отримали дозвіл на в’їзд до США. На жаль, в Америці його співоча кар’єра не склалася. Йому організували кілька концертів у Нью-Йорку. Його тепло зустріла публіка, проте провідні імпресаріо США не бажали мати справи із співаком, прибулим до Америки як колишня переміщена особа з Німеччини.

Врятували від усього оптимізм Жадана, його уміння братися до будь-якої роботи і воістину золоті руки. І тут черговий крутий поворот у долі Івана Даниловича. Він знайомиться з молодою американкою Доріс (їй було 23 роки). Вони покохали одне одного. Після розлучення з дружиною він повінчався з Доріс 1951 року.  1955 року їх запросили відпочити на острів Сент-Джон. Мрією Івана Даниловича було оселитися в теплому краю на березі океану. І він здійснив свою мрію, знайшовши притулок на маленькому острові Сент-Джон в Карибському морі, де мешкали всього 1000 чоловік.

ВІН ПОБАЧИВ УКРАЇНУ ЗНОВУ

Жадан не сподівався коли-небудь відвідати батьківщину. Але наприкінці 80-х років стали можливими контакти з сином.  1990 року показали передачу про Івана Даниловича, яку вів Святослав Белза. І через півстоліття Іван Жадан зміг знову ступити на рідну землю, обійняти сина. Це сталося у серпні 1992 року, напередодні 90-річчя артиста.

Він дізнався, що багато друзів не забували його, допомагали синові у важкі роки. А син на запитання про те, чи не докоряє він батькові за втрачені на засланнях роки, відповідав: «За що мені йому докоряти? Покинути Батьківщину його змусили обставини, які ніхто не зможе пояснити... Та хіба він когось вбивав, когось зрадив? Ні, мені немає за що докорити своєму батькові. Я пишаюся ним» (інтерв’ю 1994 року в газеті «Труд»).

15 лютого 1995 року Іван Данилович Жадан пішов з життя. Його поховали на кладовищі Круз Бей острова Сент-Джон. Удова Івана Жадана створила на острові музей великого тенора, написала про нього книжку і випустила два диски, в яких зібрано записи Жадана з 1933-го по 1954-й роки.

Валерій СНЄГИРЬОВ, краєзнавець Луганськ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments