Влада спирається на всіх, хто живе в брехні.
Вацлав Гавел, чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст, дев'ятий та останній президент Чехословаччини та перший президент Чехії

Каразінська каплиця

Сьогодні останнє місце спочинку філософа, ученого має вигляд геть не такий, як запроектував архітектор...
30 серпня, 2018 - 14:51
ЛАРИСА ДЕШКО, ПРАПРАПРАВНУЧКА ВАСИЛЯ НАЗАРОВИЧА КАРАЗІНА

ПЕРЕДІСТОРІЯ

У 1868 році в Харкові відзначали незвичайну подію. Завершилося будівництво каплиці над могилою Василя Назаровича Каразіна, засновника Харківського університету.

Він помер у 1842 році в домі свого улюбленого сина — Філадельфа Васильовича Каразіна (1810—1878), у Миколаєві. Тому Василя Назаровича і поховали в цьому місті на кладовищі, що знаходиться на вулиці Степовій. Каплицю ж над могилою Каразіна побудували тільки за 26 років по його смерті. В її будівництві брали участь родина Каразіних та Харківський університет, і це дуже символічно, бо Харківський університет Василь Назарович дійсно сприймав як родину. Він дуже любив його і пишався ним. Тим університетом пишаються і досі всі нащадки Каразіна. Сьогодні мене дуже зворушує, що тоді, у 1868 році, стільки людей поєдналося для вшанування пам’яті Василя Назаровича. Це показало ставлення громадян Харкова до Каразіна і визнання його заслуг перед Харківським університетом. Ректором університету тоді була віруюча та високодуховна людина, яка народилася в родині священика. Кочетов Володимир Якимович (1818—1893) очолював університет у 1862—1872 роках. У 1868-му Володимир Якимович мав ступінь заслуженого професора Харківського університету. Світла Йому пам’ять і подяка!

АРХІТЕКТУРА

Не відомо, хто виконав проект каплиці. Можливо, це був архітектор Л. П. Орлов, бо збереглося креслення, виконане саме ним і датоване 1891 роком. На полі цього документа є ще один підпис. Бартенєв — куратор Миколаївського кладовища, яке знаходиться на вулиці Степовій, підтвердив відповідність креслення оригіналу. Поглянемо на цей документ історії. Креслення виконано фахово та з любов’ю. Тут зафіксовано чимало інформації: фронтальне зображення каплиці та її план, дві масштабні лінійки на кресленні (цифри подано в аршинах) дають нам можливість побачити розміри каплиці в 1891 році. Вони збігаються з сучасними. Роздивляючись зображення, бачимо, яка каплиця була гармонійна, стильна, стримана та лаконічна. Останнє місце спочинку філософа, ученого. Ось як описує споруду мистецтвознавець Наталя Бахмет: «Лаконічна та строга форма каплиці в класицистичному стилі створює відчуття вишуканості та простоти древніх храмів. Вона була, як земне втілення Духу Каразіна, проста, гармонічна, та величава». На кресленні добре видно архітектурний декор споруди: обабіч вхідних воріт пара канелюрованих пілястр (плоских напівколон, прикрашених вертикальними борозенками), увінчаних капітелями. Наріжні частини каплиці виділені рустованими лопатками (вони утворюють плоскі колони на бокових ребрах будівлі), які завершуються тумбочками на даху. Тумбочки прикрашені нішами та об’єднані між собою металевим ажурним парапетом. Вони подовжують вертикальні лінії наріжних колон-лопаток і роблять споруду легкою та витонченою. Завершує споруду напівсферична ребриста баня, увінчана хрестом. Пропорції бані, ажурного парапету та усієї споруди підібрані так, що створюється відчуття легкості, неначе баня, прикріплена до ажурного парапету, спливає до неба, піднімаючи усю каплицю за собою.

Архітектор Л. П. Орлов зафіксував на плані креслення також поховання членів родини Каразіних (усього там чотири поховання). Крім Василя Назаровича, там спочивають дружина його сина Філадельфа — Євгенія (в дівоцтві Цац), її маленька доня та його онук — Філадельф Філадельфович Каразін (?—1868). На сьогодні не відомо, хто де похований, у каплиці збереглися тільки два безіменні надгробки. На кресленні Л. П. Орлова видно також і пам’ятник над могилою Василя Назаровича. Його ми бачимо через віялоподібні металеві грати, які закривають вхід до каплиці. Пам’ятник є стелою, укріпленою на триярусному постаменті, вона увінчана поховальною чашею з хрестом. Стела була колись мармуровою, з якого матеріалу вона сьогодні — сказати не можу. На стелі викарбовано епітафію Василю Назаровичу. До 1975 року текст був вирізьблений старовинним російським правописом, що зафіксовано на світлинах в охоронному паспорті на «Могилу-склеп Василя Назаровича Каразіна», розробленому в 1975 році. Ось слова епітафії, подаю сучасною російською орфографією:

«Виновник учреждения в России Министерства Народного Просвещения. Основатель Харьковского университета. Учредитель и Правитель дел Филотехнического общества, Высочайше утвержденного в 1811 году, помещик, поставивший первым крепостных людей на степень существ свободных (каковыми 40 лет спустя хотел их сделать Русский Царь указом 1842 года Апреля 2 дня), водворитель цветущей торговли и благосостояния Граждан в городе Харькове, естествоиспытатель, подавший первый мысль о возможности сделать из Метеорологии науку точную, полезную для людей, почетный член двух университетов, Московского и Харьковского, член разных ученых обществ, русских и иностранных, Статский Советник и Кавалер».


КРЕСЛЕННЯ, ВИКОНАНЕ АРХІТЕКТОРОМ Л. П. ОРЛОВИМ 1891 РОКУ

Я описала могилу Василя Назаровича в моїй книжці «Каразінська каплиця. Історія, фотографії, документи», яка вийшла в світ у 2009 році (хто схоче — може ознайомитися з нею в інтернеті). Тут же я хочу розповісти про людину, яку я люблю і якою пишаюся, — про автора епітафії. Бо його слова — твір надзвичайної краси, сили, лаконічний та довершений. Можливо, це їх енергетика береже каплицю досі. Вони схожі на формулу винаходу за своєю лаконічністю та простотою, а, крім того, вони дотепні та стильні. Без сумніву, автор був людиною обдарованою, освіченою, талановитою. А до того ж сміливою та рішучою, азартною та упертою. Бо, скажіть мені, хто в усьому світі міг сказати і викарбувати слова «Русский Царь хотел»? Адже недоконану форму дієслова щодо царя і, по суті, засудження самодержця могла дозволити собі тільки дуже смілива людина. Так вчинити міг тільки Філадельф Васильович — син Василя Назаровича, його біограф та історик. Так міг би написати і мій тато — Олег Геращенко (1925—1991), двоюрідний правнук Філадельфа, він теж любив точні формулювання, а також умів, любив та не боявся ризикувати. Відчуваю нашу родинну азартність. Філадельф Васильович Каразін був добре знайомий з імператорськими указами і подіями в Росії, бо служив з 1836 по 1853 рр. у штабі Чорноморського флоту на посаді чиновника з особливих доручень та завідувачем похідної канцелярії при адміралі М. П. Нахімові. Я зустрічала в біографічних текстах Філадельфа схожі вислови і тепер не сумніваюся в його авторстві.

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Як правильно називати споруду над могилою Василя Назаровича? За радянських часів каплицю назвали «могилою-склепом». Так вона фігурує в документах на неї і сьогодні. Мені ця назва не подобається, бо вона якась бездушна і не відображає подібності споруди до церкви. А от миколаївці називають її «часовня», або «каплиця». І мені здається, що так правильніше. Відомий авторитет у каразінознавстві В. М. Тихий теж називає споруду «каплица», він так описує внутрішній її вигляд: «...в северо-восточном углу каплицы стоял столик и на нем две старые иконы с лампадкой». Словник «Християнство» дає таке пояснення: «Часовня — малая церковь без алтаря, ставилась над входом в склепы и служила надгробным памятником». Таке формулювання повністю підходить до Каразінської каплиці в Миколаєві.

Вона має статус національної пам’ятки історії та культури України. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року № 928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» могилі-склепу В. Н. Каразіна надано № 140007-Н.

У нинішньому 2018 році каплиці виповнюється 150 років. Яка доля спіткала її за цей час? Вона незвичайна, не зворушить хіба що зашкарубле серце чиновника. У 1977 році її три дні поспіль підривали — 21, 22 та 23 березня. Сьогодні каплиця має вигляд геть не такий, як запроектував архітектор. Після того, як в ній зробили ремонти 2002 та 2008 років, дах уже не має вигляду півкулі, він схожий на пошлий перевернутий блакитний тазик, зник із неї майже увесь архітектурний декор. А той, що залишився, спотворений. Епітафія на стелі всередині каплиці сьогодні написана чомусь сучасним російським правописом, з неї зникли останні слова: «Статский Советник и Кавалер». Радянській владі ці слова були незрозумілими та зайвими. Останнім часом із букв епітафії облетіла фарба, тому вона не читається. Такий сучасний вигляд Каразінської каплиці принижує гідність не тільки родини, а й багатьох відвідувачів. Екскурсоводи, які водять екскурсії старовинним Миколаївським некрополем, не показують цю споруду, бо їм соромно за Каразіна.

Сьогодні, як і 150 років тому, родина Каразіних опікується місцем останнього спочинку Каразіна, прагне надати йому первісний вигляд. Завдання непросте. Але почесне і шляхетне.

Лариса ДЕШКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments